В.Пропп наголошував, що “поняття “творчості” зовсім не означає створення абсолютно нового. Нове закономірно виростає зі старого” [11, 30]. Тому цілком природною для української літератури першої половини ХІХ ст. є тенденція до наслідування, обробки й перенесення на літературний ґрунт народнопоетичних сюжетів та образів [4, 116].
Отже, літературний образ русалки має такі фольклорні ознаки:
це душі померлих (дівчат-утоплениць; дітей, згублених матір’ю);
вони мають гарну зовнішність (молоді, у довгих білих сорочках, з розпущеними косами та вінком на голові; або ж голі);
з’являються на русальному тижні;
улюблене місце появи – вода (ріка, море) або ліс;
з’являються переважно вночі;
легкі, прозорі, не залишають сліду;
бігають, співають, танцюють, розчісують довге волосся, сидячи біля ріки;
загадують загадки;
живуть на дні ріки (моря) в кришталевих палатах;
керує русалками старша або найкраща;
добре ставляться до людей;
живуть у людей;
русалку може побачити лише щаслива людина;
оберегом від русалок служать часник, полин, магічне коло.
Проте не всі фольклорні сюжети стали предметом авторської уваги. Можливо, це пов’язано зі специфікою літературного твору. Письменники не беруть “низьких” мотивів, що не заінтриговують читача. Не знайшли відображення в художній літературі заборони, пов’язані з господарською діяльністю людини на русальному тижні, хоча у фольклорі вони представлені досить широко. Так, на русальному тижні заборонялося:
працювати в полі на Градову середу (“бо град все зіб’є” – с. Старі Червища Камінь-Каширського р-ну);
прати, золити білизну (“бо то зазолюєш очи тим мертвим” – с. Щитинь Ратнівського р-ну);
вибілювати, стелити полотно (“бо русалки робили дірки” – с. Годомичі Маневицького р-ну);
полоти капусту (“бо русалки головки посічуть” – с. Самари Ратнівського р-ну);
спати в полі на межі (“бо русалки очі позашивають” – с. Троянівка Маневицького р-ну).
Серед традиційних русальних вірувань розрізняються й уявлення про різні статево-вікові категорії русалок: діти, дівчата, жінки, старі баби, хлопчики, парубки, чоловіки [10, 31]. Таку фольклорну традицію дослідники пояснюють, з одного боку, десемантизацією образу, а з іншого – універсалізацією уявлень культу предків [3, 102].
У романтичній літературі вік русалки чітко окреслений. В одних випадках – це малі діти, в інших – молоді, вродливі дівчата. Очевидно, це явище зумовлене естетичними уподобаннями та принципами мистецтва. Тут русалка безпосередньо пов’язана з водним середовищем. Щодо фольклору, то зв’язок цей не настільки помітний, бо тут русалки можуть виходити не з води, а з могилок біля церкви [10, 31]; можуть з’являтися у житньому полі.
Фольклор, як і література, забезпечує “загальну пам’ять колективу” [7, 347] про те чи інше явище культури. Але у фольклорі менше проявляється зіставлення реального з фантастичним. Традиційні народні сюжети досить байдужі до зовнішнього вигляду своїх героїв; тут відсутня портретна характеристика; немає пейзажів та змалювання внутрішнього світу персонажів. Фольклорні сюжети є цілком самодостатніми. Тут немає “зайвих” образів, а взаємодія будь-яких міфологічних героїв – явище досить рідкісне.
Літературні сюжети – багатопланові. Їм притаманна значна кількість дійових персонажів та їх взаємодія. Фантастичність авторських сюжетів побудована на протиставленні світів: профанного та сакрального.
Український романтизм набагато розширив творчі можливості художнього використання фольклору. Спираючись на власну інтуїцію, письменники-романтики використовують загальні принципи фольклорно-міфологічного мислення, з’ясовують характер і значення персонажів, визначають їх символічний зміст або ж трансформують той чи інший сюжет. Але трансформація вимагає мотивації. Тому з’являються різноманітні пояснення абсолютно однакових вчинків, творчі заміни, які пояснюються нічим іншим, як фантазією автора.
Відображення в поезії народних уявлень було не лише екзотикою, а й свідомою популяризацією народної культури (“Мана” М.Костомарова; “Русалка” М.Маркевича). Цей міфологічний персонаж став основою для розгортання сюжету про трагічність та вічність людських стосунків; про долю, фатум, незбагненність, пристрасть (“Заманка” Л.Боровиковського; “Жулин та Калина” І.Вагилевича). Переосмислення і творче потрактування цього міфологічного персонажа поетами-романтиками спричинили появу нових символів, розширили естетичні та виражальні можливості образу. В результаті у підсвідомості автора й читача формуються два стійкі, відчутно полярні асоціативні ряди: 1) русалка – краса, молодість, кохання, зваба, самотність; 2) русалка – вода, ніч, холодний дух, безодня, смерть. Згодом традиції фольклорного романтизму початку ХІХ ст. своєрідно використає неоромантизм кінця ХІХ – поч. ХХ ст.
Список литературы
Боровиковський Л. Заманка // Українські поети-романтики. – К., 1987. – 432 с.
Вагилевич І. Жулин і Калина // Українські поети-романтики. – К., 1987. – 432 с.
Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк, 1997. – 296 с.
Кирчів Р. Український фольклор у польській літературі. – К., 1971. – С. 116.
Костомаров М. Мана // Українські поети-романтики. – К., 1987. – 432 с.
Кісь О. Дівчина-русалка: зваба безодні / Народознавчі зошити. – 1997. - № 2. – С 110.
Лотман Ю. Текст в тексте // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. – Львів, 1996.– 632 с.
Маркевич М. Русалка // Українські поети-романтики. – К., 1987. – 432 с.
Мишанич С. Міфологія у творчості Тараса Шевченка. – К., 1996. – С 248.
Поліська дома (фольклорно-діалектологічний збірник) // Упор. В.Давидюка, Г.Аркушина. – Вип. 1. – Луцьк, 1991. – 147 с.
Пропп В. Фольклор и действительность. – М., 1976. – 324 с.
Шевченко Т. Причинна // Кобзар. – К., 1967.– 573 с.
Шевченко Т. Утоплена // Кобзар. – К., 1967.– 573 с.
Шевченко Т. Русалка // Кобзар. – К., 1967.– 573 с.
Чижевський Д. Історія української літератури. – Тернопіль, 1994.– 478 с.
Яценко М. Українська романтична поезія 20-60-х років ХІХ ст. // Українські поети-романтики. – К., 1987.– 432 с.
Т.Я.Данилюк-Терещук , молодший науковий співробітник Полісько-Волинського народознавчого центру. Інтерпретація фольклорного образу русалки в українській романтичній традиції
© Данилюк-Терещук Т., 2000