Ось як Дітер Вайріх, президент компанії “Дойче Велле”, характеризує сьогоднішні тенденції розвитку ЗМІ: “Для того, щоб встояти в жорсткій конкурентній боротьбі, видавництва газет і часописів у наш час повинні діяти як промислові підприємства. Журналістика теж є лише однією зі статей видатків у видавництвах. Це позначає, що й у сфері творчої діяльності необхідно сповна використовувати наявний потенціал для реалізації можливостей. Змінюються умови праці журналіста, все більше виробничих завдань перекладається на плечі редакторів. Наслідки цього очевидні. З одного боку, все менше часу залишається на ґрунтовне журналістське розслідування і наростає небезпека помилок. З іншого ж боку, журналісти все частіше звертаються до матеріалів, що надаються прес-службами й відділами зв'язків із громадськістю. В багатьох редакціях здійснюється лише скорочення і “знешкодження” прес-релізів та інших документів. Очевидний крен у бік PR-журналістики дуже важко узгодити з високими етичними засадами. Журналісти не повинні обслуговувати інтереси партій, фірм або об'єднань. Зрештою розмиваються й межі між редакціями та відділами оголошень. В інформаційних повідомленнях враховуються ділові інтереси видавництва, результатом співпраці між “рекламними” та “редакційними” відділами подекуди стає суміш реклами і редакційної інформації. Існує чимало прикладів, коли розмиті межі порушуються: сторінки для рекламних та приватних оголошень редагуються таким чином, що читач не відразу розпізнає їх як рекламу, публікуються похвальні гімни на адресу підприємств та їх товарів, прихована реклама.”
Американські ЗМІ при повідомленні новин про злочини, про осіб, що підозрюються у скоєнні карних злочинів, і про відповідні судові розгляди зобов'язують своїх журналістів дотримуватися так званої “доктрини безсторонності”. Це значить підтримувати безстороннє та розумне співвідношення між потребою громадськості бути поінформованою і впливом повідомленого на судовий процес, який може бути неблаготворним.
“Звичайно, існують деякі обставини, коли те, що повідомляється про злочин, може призвести до дуже серйозних порушень у відправленні правосуддя. Наприклад, якщо до початку судового процесу ЗМІ детально повідомляє зізнання підсудного або відомості про минуле підсудного, які має у своєму розпорядженні поліція, або детально обнародує “свідчення” (інтерв'ю з людьми, які стверджують, що вони нібито бачили чи знають речі, які доводять вину підсудного), то в результаті може статися так, що судовий розгляд не зможе бути проведений відповідно до закону. Присяжні засідателі відповідно до англосаксонської системи юриспруденції мають виносити вердикт лише на підставі свідчень, які вони вислуховують у суді. Свідчення, які присяжні побачили, почули чи прочитали за межами суду, не мають впливати на них – у противному разі підсудний може бути позбавлений можливості бути осуджений справедливо. Звичайно не дозволяється, щоб дані про минуле підсудного, наявні в поліції, подавалися в суді як доказ, окрім випадків, коли на цьому наполягає сам підсудний. Отже, якщо ЗМІ детально повідомляють про такі свідчення, вони можуть дискредитувати підсудного, хоча в суді вони ніколи не були б дані і не подіяли б на процес.
У результаті ми можемо отримати те, чого ми, будучи громадянами, просто не побажали б – тобто через нас підсудний, який, можливо, винен, буде звільнений без покарання, так як він не може бути засуджений на підставі закону. Такі обмеження, які стосуються повідомлень про зізнання чи даних про минуле підсудного, або про свідчення винності чи невинності підсудного, не поширюються на ті випадки, коли такі передачі зумовлені причинами державної політики, і мова не йде лише про просте повідомлення інформації, яка є у нашому розпорядженні, тільки тому, що вона може становити інтерес для читачів, глядачів або слухачів.
Преса повинна виконувати життєво важливу функцію:стояти на охороні інтересів громадян – особливо в тому, що стосується відправлення правосуддя. Таким чином, у тих випадках, коли для цього є підстави, які диктуються державною політикою, ми можемо працювати над будь-яким найважливішим повідомленням і опублікувати його, якщо воно безпосередньо пов'язане з сюжетом, вартим висвітлення, чи розкриває питання, пов'язані з виконанням правосуддя, розвінчує судові помилки, неправильні дії або бездіяльність посадових осіб.
Відомим є випадок з Ветумпктою, коли окружний шериф витяг молодого негра з його машини і кинув до в'язниці, а потім його було виявлено там мертвим. Посадовим особам округу не було пред'явлено жодних звинувачень. Коли минув деякий час і стало очевидно, що офіційного розгляду цього випадку не буде, преса повідомила свідчення очевидців та інші свідчення того, що цей негр був по-звірячому забитий шерифами. У цьому випадку мова йшла про те, що свідчення визначали винність чи невинність шерифів. Однак було очевидно, що ніхто не збирався вживати якихось заходів, і тому створювалося однозначне враження, що має місце неправильність у здійсненні правосуддя. У таких випадках допустимі лише обережні й відповідальні репортажі, і преса стала на шлях боротьби за справедливість.
Принциповим є ставлення американських ЗМІ до образливих висловів, що містяться в тих чи інших фразах, що мають бути включені до матеріалу. Включення їх до матеріалу залежить від характеру події й важливості подання її у такому вигляді, в якому вона мала місце насправді. Наприклад, в матеріалах про імпічмент президента Ніксона образливі слова були залишені з огляду на історичне значення документальності цих матеріалів. Якщо заяви містять образливі вислови, їх включення до матеріалів буде залежати від важливості теми чи події, важливості даної заяви в цілому та ступеня її цінності й доречності відносно події й теми, а також ступеня об'єктивності, тобто одні образливі вислови є допустимими, інші – ні.
Як уже було зазначено вище, головними критеріями у доборі та оцінці новин для західних ЗМІ є правдивість та значущість інформації. Вимога до правдивості інформації на практиці позначає, що репортер, добираючи новини, має керуватися фактами, і те, що він повідомляє аудиторії , має бути коректним і перевіреним із надзвичайною ретельністю. Критерій значущості дещо більш загальний: це інформація, важлива для аудиторії, проте очевидно, що для аудиторії різних видань значущість різна. Керуючись досвідом та покладаючись на своє професійне чуття, журналіст повинен відібрати новини, значущі для аудиторії. Тиск ззовні, чужі або власні інтереси чи думки не повинні впливати на його рішення. Водночас рушійною силою журналістської творчості часто є захоплення, несумісне з нейтральним ставленням до наслідків. Принцип нейтрального ставлення часто неможливо застосувати на практиці.
У 1961 році репортер американської газети “Нью Йорк Таймс” Тед Шульц добув відомості про те, що ЦРУ сприяло підготовці нападу на Кубу, яке планувалося імігрантами-антикомуністами, що жили в США. Ця інформація, безперечно, мала високу цінність заслуговувала бути новиною першої шпальти. Принципом “Нью Йорк Таймс” завжди був принцип нейтрального ставлення до наслідків, що відображає гасло: “All the news that’s fit to print” – “Все новини гідні бути опублікованими”. Пентагон попередив президента Кеннеді, що газета має надсекретну інформацію, і президент звернувся до видавця газети з проханням накласти вето на публікацію. Мотивацією було те, що публікація зірве операцію і призведе до безлічі жертв; президент запитав, чи може газета взяти на себе відповідальність за таку катастрофу. Керівництво газети піддалося; і хоча в одному з наступних номерів газети повідомлення про можливу інтервенцію виникло, роль ЦРУ в ній навіть не згадувалася. 17 квітня 1961 року 1500 кубинців висадилися на узбережжя острова і були знищені урядовими військами Куби. Президент Кеннеді публічно звинуватив після цього “Нью Йорк Таймс” у надмірній обережності: адже, якби газета опублікувала повідомлення про заплановану операцію, вона б не відбулася, і жертв удалося б уникнути.
Ця історія стала непоганим уроком для американських журналістів: наслідки публікації неможливо вгадати, тому редакції не повинні віддаватися спекулятивним роздумам про можливі ефекти оприлюднення тієї чи іншої новини. Незалежна редакція не повинна прихилятися перед президентським формулюванням та розумінням інтересів нації. Задача медіальних інститутів – публікувати ту інформацію, достовірність якої документально підтверджена, і має значення для читацької аудиторії. Те, що оприлюднена новина може призвести до війни або укладенню миру, не може бути провиною редакції.
Особисте життя та поведінка журналіста
Пам'ятаючи про те, що інформація – це товар, західні мас-медіа ставлять перед своїми працівниками цілий ряд жорстких умов щодо нерозповсюдження інформації, яка належить даному ЗМІ. Як правило, робота журналіста на стороні, тобто в іншому ЗМІ, не заборонена, якщо вона не суперечить і не знижує цінність його роботи в даному ЗМІ. Комерціалізована вкрай американська преса ставить набагато жорсткіші умови:
“Авторська діяльність співробітників на стороні обмежується підготовкою час від часу книг чи статей. Підготовка оперативних новинних матеріалів, хай навіть несистематична, заборонена. У підготовлених на стороні матеріалах не дозволяється повідомляти раніше не розповсюджені факти, що належать ЗМІ, який є основним місцем роботи журналіста. “
Надзвичайно жорсткими є правила, що стосуються хабарів. Співробітники західних ЗМІ не мають права приймати від третіх осіб будь-які речі, які мають цінність – у вигляді подарунку або платні – з метою впливу на їхні рішення. Заборонено купувати будь-яку річ від імені ЗМІ, використовувати підготовані в ньому матеріали для своєї творчої діяльності. Заборонено згадувати у будь-якому матеріали будь-який предмет, річ, твір, послугу, приватну особу, фірму та компанію.