Звідси випливав висновок: при споживанні 20 г алкоголю в організмі людини не відбувається ніяких негативних змін, а лише йдуть стимулююче-очищувальні процеси. Отже, ця кількість за добу нормальна, вона навіть профілактично часом необхідна (восени, узимку, у сиру погоду й т.д.); у перерахуванні на горілку з 40° змістом спирту це означає 50 г; 30 г спирту або 75 г горілки – це вже межа норми. Усе, що понад 60 г алкоголь (спирту) - тобто 150 г горілки за добу - уже шкідливо, а понад 100 г спирту або 250 г горілки - просто небезпечно, тому що це означає частішання на 10- 12 тис. ударів пульсу або серцебиттів більше, ніж нормально, або на 8-10 серцебиттів щохвилини більше, ніж необхідно. Не всякий здатний контролювати себе в такій ситуації. Маючи цю інформацію, нехай уже кожний розраховує свої сили й можливості.
У той же час навіть 30 г горілки, а то ще 50 г цілком достатньо як кулінарно-сопроводжувальний акцент до занадто жирної м'ясної або до солоно-пряної рибної й овочевої їжі.
Оскільки таку їжу споживають не щодня, а принаймні два-три разу на тиждень, то 100-150 г горілки в тиждень, або 400-500 г на місяць, цілком відповідають нормальній дозі, тому така кількість горілки й повинна стати відправною крапкою для вирахування мінімуму державного виробництва і як розумний мінімум індивідуального споживання, до якого варто прагнути. Це означає, що країна, що володіє принаймні 20 млн. потенційних споживачів горілки, повинна виробляти й реалізовувати щомісяця не менш 10 млн літрів горілки, щоб покрити нормальний і рівномірно розподілений попит, аж ніяк не диктувати цілями сп'яніння. Але це мінімум, який варто визнавати, з яким варто вважатися і який не можна знижувати, не ризикуючи викликати вибух попиту.
Основною причиною, що стимулює споживання спиртних напоїв, є їхня здатність фізіологічного впливу на людський організм. Фізіологічний вплив харчових продуктів на організм обумовлено змістом наступних груп фізіологічно активних речовин, що впливають на системи організму людини: нервову (етиловий спирт, кофеїн, нікотин, теобромін і ін.), сердечно - судинну (етиловий спирт, кофеїн, солі калію, магнію, ферменти й ін.); травну (мінеральні солі, органічні кислоти, ферменти, пектинові речовини, клітковина й ін.).
Основна фізіологічна дія алкогольних напоїв на організм людини пов'язана із впливом етилового спирту на нервову й серцево-судинну системи, а ступінь впливу залежить від дози алкоголю.
5. МЕТОДИ ВИЯВЛЕННЯ ФАЛЬСИФІКОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ.
Горілка відноситься до найбільш часто фальсифікованої групи алкогольної продукції через відносну простоту її виготовлення й високого попиту серед населення.
Найпоширенішими засобами фальсифікації горілки є: повна або часткова заміна харчового спирту на більш дешевий технічний; застосування води, що не відповідає вимогам технології; розведення або повна заміна водою.
Фальсифікація горілки найчастіше виявляється при зовнішньому огляді пляшки: її ознакою може служити невиразна блякла матова етикетка на неякісному папері, нещільна пробка, нечітке штампування на ковпачку, невідповідність найменування горілки виштампуваній заголовній букві на ковпачку й підписі на етикетці, наявність сторонніх включень.
Непрямою ознакою дійсності горілки може служити чорний масткий наліт на денці пляшки, що утвориться при русі пляшок по транспортері.
Доцільно розглянути етикетку зі зворотної сторони: на заводській етикетці є кілька рівних смужок клею або клей утворить рівне суцільне покриття. У невиробничих умовах клей звичайно наноситься пензликом, тому мазки найчастіше нерівні.
Багато великих підприємств для захисту своєї продукції від підробок передбачають нанесення на ковпачок чи пляшку написів або шифрів напилюванням водонерозчинної фарби.
Ковпачок із гвинтовим різьбленням не повинен прокручуваться навколо своєї осі. На заводі-виготовлювачі такі пляшки бракуються.
Наявність у горілці суспензій, пов'язане з порушенням технологій при її промисловому виробництві, відзначається вкрай рідко й може служити ознакою її фальсифікації.
Присутність ряду сторонніх домішок пов'язане із застосуванням нехарчового спирту: ацетон є ознакою синтетичного спирту; підвищений зміст ефіру, кротонового альдегіду, сірчистих сполук спостерігається в горілці, приготовленої з технічного гідролізного спирту. У смаку це проявляється присутністю пекучих тонів, наявністю різкого неприємного заходу. Якщо об'ємна частка сивушних масел, що втримуються в горілці, перевищує 0,1%, то при розтиранні її між долонями з'являється специфічний запах. Чиста горілка такого запаху не має.
Для споживачів, що бажають купувати продукцію гарантованої якості, радять звертати увагу на наступні деталі:
1. Ціна горілки. Незважаючи на розхожу думку, виробництво горілки - підприємство витратне, а випуск високоякісної продукції вимагає особливих вкладень, отже, горілка «преміум-класу» не може бути дешевою.
2. Зовнішній вигляд. Дорога, якісна горілка повинна мати відповідний товарний вид. Етикетки й контретикетки повинні містити всю необхідну інформацію. До того ж оригінальну пляшку, постачену ще й спеціальним захистом, важче підробити.
3. Завод-виготовлювач. Безпечніше купувати горілку тих виробників, якість роботи яких не викликає у вас сумніву.
4. Назва горілки. Важко собі представити елітну горілку за назвою «Обережно ДАІ!», «Посмішка Джоконди», «За милих дам» або «Настенька».
5. Місця продажів. Якісну продукцію краще купувати в спеціалізованих магазинах або в місцях фірмової торгівлі підприємства-виготовлювача або офіційного дистриб'ютора.
НОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ГОРІЛКИ
Відрізнити гарну горілку від поганої, здавалося б, просто - для цього часом і приладів не потрібно. Але якщо горілка якісна, то відрізнити оригінал від підробки важко. Це завдання вдалося вирішити вченим з Інституту геохімії й аналітичної хімії ім. Вернадського РАН.
Запропонований ученими метод заснований на тім, що, виявляється, у кожного заводу горілка виходить особлива, з дуже незначними, але характерними відмінностями. От по цих особливостях, як по відбитках пальців, можна визначити, чи дійсно зробили горілку, наприклад, на заводі "Союз-Віктан" або просто розлили фальсифікат по зовсім таких же пляшках.
Чим же принципово відрізняється одна горілка від іншої, якщо компоненти в обох, загалом, ті самі? Звичайно, домішками, які й служать ученим розпізнавальними знаками. Справа в тому, що кожний завод для приготування своєї горілки використає ту саму воду й той самий спирт. Виходить, іонна сполука води й, відповідно, горілки теж буде приблизно тим самим, вирішили вчені й перевірили своє припущення на ділі. А для надійності проаналізували й спирти - теж на предмет домішок.
Виявилося, що по двох цих параметрах можна з легкістю ідентифікувати практично будь-яку горілку. Причому для перевірки дослідники зрівняли зразки горілок, випущених тим самим заводом, але в різний час, продукти різних заводів і фальсифікати. Результати перевершили самі сміливі очікування. Учені переконалися в тім, що метод прекрасно працює - показники, обрані авторами в якості контрольних, практично не відрізнялися в продукції того самого заводу, зате зовсім не збігалися з характеристиками горілок, зроблених іншими виробниками.
Тепер, маючи еталонні зразки цього продукту, учені із закритими очами зможуть сказати, на якому заводі випущена та або інша горілка, або ж викрити постачальників у підробці. Добре й те, що для проведення аналізу не потрібні дорогі прилади. Все необхідне встаткування - це два види стандартних хроматографів, які звичайно вже є в гарних лабораторіях по контролю якості харчових продуктів. Головне тепер - створити набір еталонів, з якими лабораторії зможуть порівнювати результати своїх аналізів.
ВИСНОВОК
Як ми з'ясували із всієї історії виникнення й еволюції виробництва й торгівлі горілкою, цей міцний алкогольний напій виявився у своєму розвитку тісно пов'язаним з економікою, фінансами й всією економічною політикою держави, а тому придбав і велике значення для всього суспільного й соціального розвитку як феодального, так і буржуазного суспільства. Як політичний фактор горілка одержала надзвичайно суперечливе значення. З одного боку, вона виявила себе як «безкласовий» напій з того погляду, що нестаток у ній і пристрасть до неї виявилися рівною мірою у всіх класів суспільства, коли вони виступали як споживачі горілки. Ця обставина й давала підставу й право державі виступати як надкласовий і нібито незалежний елемент, що диктує, привласнивши собі право на монопольне виробництво й торгівлю горілкою, що регулює її розподіл у суспільстві. Однак така була лише видима частина політичного значення горілки. Хоча на ділі, вона залишалася по характеру споживчого інтересу «безкласовою», її завжди використовували як інструмент якого-небудь одного (завжди пануючого, правлячого) класу стосовно інших. Це був потужний інструмент і зручний «регулятор» класового впливу. Якщо їм уміли користуватися й доти, поки ним користувалися розумно, він забезпечував стабільність правління своєму власникові. Як тільки держава або панівний клас втрачали кермо влади й контроль за горілкою, як тільки вона виривалася з-під їхнього впливу, неминуче наступали політичні смути, виростали протиріччя, доти сховані або замасковані, розпалювалися страсті.
Як видно з роботи секрет якості горілки криється насамперед в тому, яка використовуеться сировина: зернового спирту, виготовленого з добірних сортів пшениці й жита, і живої, м'якої природної води. До того ж, чим складніше процес очищення спиртів, води й водно-спиртової суміші, чим краще пом’якшувчі, тим, в остаточному підсумку, вище якість напою. Зрозуміло, що чим більше домішок, тим помітніше неприємний сивушний запах, з яким довго боролися перші винокури.