Тут доперва почалися різня і утеча куди видко — але як запевняють Поляки, мало хто втік: “Оден тільки сотник Степко, дуже поранений, утік від пана Янжула з своїми ранами до Хмельницького, — бо скільки козаків вискочило з замку, хоругви Япаула й Сгрийковского дочиста в погоні знищили”. Так само вирубано й тих, кого застали в вахту. Взяли в полон тільки чотирьох: Гавратинського, шляхтича-інфаміса, що перейшовши до козаків був у них сотником тростянським, попа що читав псалтир над Нечаем, писара Нечаєвого Житкевича і Татарина що був при Нечаю: їх живих відставили до гетьмана.
Про похоронну церемонію над Нечаем записує за оповіданнями очевидців Радивил (очевидно вони зробили враженне між польською публікою). Війшовши до замку польські вояки застали в тутешній церкві відправу вад Нечаем: тіло його лежало на килимі, і при нім сиділо четверо попів і брат, і всіх їх порубано. Анонімний дневник оповідає тропіки ннакше: уходячн до замку, козаки взяли з собою гіло Нечая і прибравши пристойно поклали в башті ва оксамиті, засвітили свічі й поставили попа, “щоб псалтир вад ним співав. Сього попа живцем відставлено до Каліновского, а тут його “Німці обложив огнем і так його — посередині ходячого — спекли припоминаючі йому, як то козаки знущалися над християнськими священниками”. Гавратмвського як зрадника розстріляно. Рахували, що своїх стратили коло 200, а неприятеля впало трупом 15 тис. “окрім діток і жінок і поспільства краспянського”. Значні свої страти толкували тим, що козаки дуже боронилися, стріляючи не тільки з огнистої стрільби, але й з луків ядом напущеними стрілами—“так п. Дішов. пострілений стрілою в горло, зараз опух, і хоч скоро вирвав (стрілу), але тіло на нім ціле посиніло”, і т. д.
Наслідки його смерті
Сей погрорм і смерть Нечая зробили велике вражінне і в Польщі і на Україні В варшавських костелах правилі) Te Deum — “дякуючи Богові за побіду і щасливий початок війни з козаками”. Щоб підчеркнутив вагу сього успіху оповідали різні фантастичні оповідання що до замірів Нечая і козаків. “Нечай вже був умовився з Хмельницким і козаками у запустну середу йти з військом, 15 тис. реєстрових козаків, на Бар і здобуваті його — щоб дістати п. Лянцкоронського, що стояв там з кількома хоругвами. Взявші його і забравши в неволю жовнірів мав їх відіслати Хмельницькові, а звідти з Бару, мав іти з військом на Ліско, обернувшимся Підгірєм, аж під сам Краків — опанувати, злупити його і инші міста: тут на Підгірю могла б сила хлопства до нього пристати, колі б не скарав був його сам Бог”.
Але і без сих додатків смерть Нечая була великим тріумфом. Його рахували після Хмельницького найбільшою фігурою в козацькім війську, що иротивставлялося самому гетьманові, і насмілялася йому протистати. В польських кругах Нечая вважали майбільш завзятим ворогом Польщі і магнатства, дійсним провідником повстання шсія Крпвоноса, — більш завзятим ніж сам Хмельницький. Тому до тріумфального почуття першого реваншу козакам прилучилась іще надія, що тепер, коли не стало сього непрмииреного ворога, може і з Хмельницьким і з козацьким військом буде легше договоритися.
Характеристично це відбилося в народній пісенності.
В українськім народнім репертуарі пісні про Нечая незвичайно популярні: коли лишити на боці думі про Хмельницького популярні колись, Нечая треба признати мабуть найбільш популярною історичною постаттю в устнім репертуарі XIX в. Ось приклади таких пісень:
Польське військо наступає, Нечая остерігають, радять тікати, але Нечай не хоче марно втеряти своєї слави.
Він іде до куми Хмельницької в гостину, їсть і п’є, і не слухає осторог.
Запевняє, що поставив добру сторожу, часом називав вірного сторожа— Шпака.
Йому радять принаймні трммати при собі зброю, і він, очевидно, сю пораду бере на розум.
Він п’є і гуляє, а сторожа тим часом зникае.
Запізно схаменувся: побачив ворогів уже в місті.
Кладе Ляхів як снопи, крівава річка тече за ним, — аж нарешті кінь не може вискочити з трупу що нагромадився навколо нього.
Пробув відкупитись від Ляхів—але ті не годяться, і рубають ного “на мак”.
Инші варіанти смерти:
Ловлять його джуру, випитують його секрет і вбивають срібною кулею.
Найпростіший варіянт:
Нечяй підчас битви оглядається назад — а йому зрубають голову.
Инші, можливо символічно-політичний:
Він пошпортався на хмелину—і взяли його Ляхи за чуприну (часом торг при тім—і відмова Ляхів).
Ведуть Ляхи Нечая в Савур-могилу—покотилася його голова у долину.
Качається його голова по ринку—і далі грозить Ляхам, що буде їх бити
(дуже інтересний варіянт, але ва жаль—не беапосереднв зашігаиий)
.
Козаки ховають Нечая у святої Варвари.
Популярний заспів:
Ой з-під лісу, лісу, з-під зеленого гаю
Вийшло ляхів сорок тисяч—утікаймо Нечаю!
— Не бійтеся, не бійтеся, пани отамани, Поставив я стороженьку усіми шляхами! Як я маю, козак Нечай, звідси утікати:
Главу свою козацькую марно втеряти
— А я тебе, ків Нечаю, не убезпечаю:
Держи собі коня в сідлі для свого звичаю!
— Ой єсть в мене козак Шпачок — той дасть мині знати:
Он той скаже, коли мині треба утікати.
— А я тебе мій Нечаю не убезпечаю,
Держи лучок і стріл пучок для свого звичаю
А “Нечай того не думає, Нечай не гадав—
А з кумасею із Хмельницькою мед-вино кружає.
Асям пішов до Хмельницької щуки-риби Їсти
Ой сів же пан Нечаєнко та щуки риби їсти,
Ох і прилетіли та до Нечаенка та не мудрії вісти:
— Ох і же ти, та пав Нечаєнко, мед-горілку кружаєш, А вже твої стороженькн та на місці не має! не вспів же пай Нечаєнко на скамницю сісти
Подивився козак Нечай в кватиру очима
Ай вже Лишків сорок тисяч стоїть за плечима.
Ей, я козак молоденький Ляхів не боюся, Маю ж бо я козаченьків тай оборонюся!
— Та біжи хлопко, та біжи малий, від хати до хати, Та давай, хлопко, та давай, малий, козаченькам знатні
— Ой як мені, пане Нечаєнко, а знати давати — Напилися наші козаченьки, полягали спати
Ай як ударив та козак Нечай та об стіл булавою:
Ой тут нині, козаку Нечаю, накладати головою!
Ой як крикне козак Нечай на хлопця малого:
“Сідлай, хлопче, сідлай малий, коня вороного!
Гей виріжем вражих Ляхів геть що до одного
“Ой підтягай, та малий джуро, попруги із-туга:
Буде на Ляхів, та на тих панів велика потуга!”
Ох не вспів та Нечаєнко та на коня сісти
Задріжали в коня вороного ніженьки на місці
Гей під кониченьком, гей під вороненьким стали ніженьки дріжатм
Лй ти коню, коню вороненький, не бійся зі мною,
Іно не доторквй коню вороненькийи землі під собою!”
Ой не встигнув козак Нечай на копика спасти,
Взяв’Ляхами як снопами по два ряди класти!
Ой кинувся козак Нечай від башти до башти,
Ой став же він Ляхів, лядських панів, як яшний снів класти
Переїхав Нечай козак від брами до брами,
Сколотив Ляшеньками як вовк вівцями.
Переїхав Нечай козак від башти до башти,
Ой взяв Нечай вражі Ляшки як сніп в полю класти
Ой кинувся козак Нечай від дому до дому
Та зложив же Ляхів тисяч з коней як солому
Ой кинувся козак Нечай від брами до брами
Оглянувся назад себе—тече кров ріками
Ото вам, вражі Ляшки, за тую провину:
Збавили-сьте мого брата—за яку причину
Повернувся козак Нечай на правую руку
Не вискочить Нечаїв кінь із лядського трупу
Ой удався козак Нечай до коня словами:
“Не доступай, кінь козацький, до землі ногами”
Ой як стисне козак Нечай коня острогами,
За ним Ляхів сорок тисяч з голими шаблями
Оглянувся козак Нечай на правеє плече
За ним за ним кров людськая річеньками тече!
Та покотилася Нечаева головонька до долу
— Он ви хлопці та молодці (котрий буде у місті),
Поклопіться моїн жінці, нещасній невісті
Нехай вона назбирає срібла злота досить,
Нехай мене викутяє та й останку прогить!
Не хотіли вражі ляхи срібла злота приймати,
А хотіли Нечаєнка в дрібний мак сікати.
Нехай приїзжае та Нечая із неволі викупляти!
— Не хочем ми, козак Нечай, твоіх сукон ні блаватні.
Тільки хочемо ми тебе на мак порубати
Оіі над сином над Нечаєм чорниіі ворон кряче!
Ой глянула його мати та нову кватирку—
Качається Нечаєва головонька по ринку
Ой сховаймо його голівоньку а де церков Варвара
Та вони стали думать, де Нечая поховати.
ОН поховали пана Нечаєнка та в Київі краї варвари
Коли зажив та пан Нечаєнко козацької слави
Де нам сеє тіло Нечаєве біле, де нам Його поховати
Гей зійдімось, премилеє браття, на високу могилу,
Та викопаємо, премилеє браття, глибокую яму,
Та посадім, премилеє браття, червону калину,
Гей щоб зойшла лицарськая слава на всю Україну.
Нечай виступив в історії Укпаїни а саме Поділля, як акстивний учасник онтипольського повстання, як розумна і обдарована людина, яка мала на Поділлі майже такеж зачення як і Богдан Хмельницький для України.
Використана література:
1) Михайло Грушевський “Історія України-Русі” в одинацяти томах, двонадцяти книгах, Київ Наукова думка, тома 9-10.
2) “Нариси історії Поділля” на допомогу вчителю, Хмельницький 1990 р.