кого султана й кримського хана, причому згадали і про запорожців, які були під владою Криму. Тоді регіментар земських військ західної України пан Свідзинський відрядив свого посланця з листом до тодішнього кошового отамана Івана Малашевича й запрошував його з Військом на польську службу. Але кошовий отаман і все Запорізьке Військо назвалися підданими кримського хана й відповіли в тому сенсі, що без відома свого повелителя вони “ні в які затяги” ходити не можуть. Після такої відповіді регіментар Свідзинський звернувся до верховного покровителя запорожців, кримського хана.
Своєю чергою запорожці звернулися з петицією до російського фельдмаршала Мініха, який на той час стояв з військом в Україні. Кіш послав до Мініха кількох посланців і просив через них надженого великою владою фельдмаршала вмовити імператрицю прийняти Запорізьке Військо під скіпетр російської держави. Граф Мініх, прийнявши запорізьких посланців, затримав їх при собі, а імператриці надіслав власне донесення про прохання Коша. Стан справ на той час був такий, що запорожці могли розраховувати на швидку відповідь російського уряду. При константинопольському дворі перебував французький посол, котрий інтригував там проти Росії. Він тримав при собі під виглядом офіцера молодого Орлика, сина Пилипа, й через нього розраховував завдати великої шкоди Росії. Для цього він послав Орлика таємно в Запоріжжя й на Україну з метою залучити їх до союзу з татарами й підняти проти Росії. Сам Пилип Орлик у той час перебував при кримському ханові. А кримський хан, залишивши свою столицю, Бахчисарай, приїхав до Бендер, а з Бендер кинувся до ріки Орелі з метою нападу на російські володіння .
Отже, сама необхідність змусила російський уряд поквапитися якомога швидше вирішити питання з запорожцями.
Після отримання донесення фельдмаршала Мініха імператриця Анна Іванівна рачила, врешті, після цілого ряду відмов прийняти запорожців під своє високе заступництво. Виконання цієї справи доручили генерал-фельдцехмейстеру принцові Гессен-Кобурзькому, який саме перебував на російській службі й був під командою фельдмаршала графа Мініха. Після того, серпня 31 дня 1733 року надіслали й саму грамоту на ім'я кошового отамана про вибачення провини запорожців і про прийняття їх під владу Росії.
“Божою милістю від найсвітлішої і найдержавнішої великої государині імператриці й великої княгині Анни Іоанівни, всеросійської самодержиці й багатьох держав і земель східних і північних володарки і спадкової государині і інше і інше і інше. Нашої імператорської величності підданому низового Війська Запорізького кошовому отаманові ... й усьому сутньому при тобі поспільству нашої імператорської величності милостиве слово. Ми, велика государиня, наша імператорська величність, на ваше всепіддане і найнижче прохання до нас, аби ми милість нашу до вас виявили й провини ваші вибачили і знову в наше підданство прийняли, як попередньо з ваших до нас листів, так особливо нині від нашого генерала фон-Вейсбаха, котрий прибув до нашого двору, до котрого ви, підтверджуючи ті ваші прохання, ще письмово звернулися, детально усно повідомлені, котрий нам про ваш дійсний і вірний намір і бажання бути вічно в підданстві нашому і служити з усілякою вірністю засвідчив і викладав про бажання і найпо-кірніше прохання ваше, аби до кращої вам надії і сподівання прислали ми до вас всемилостиву грамоту з вибаченням ваших провин і з обнадіюванням про нашу монаршу милість; за котрим вашим всепідданим і найпокірнішим проханням ми вам провини ваші наймилостивіше вибачаємо з тією надією, що ви ті свої провини нам заслужите і в найкращій і досконалій вірності до нас зостанетеся і врешті, про що до вас вищезгаданий наш генерал
фон-Вейсбах, іменем і указом нашим писати й наказувати буде, з великою вірністю виконаєте,за що ми вас нашою високою милістю обнадіюємо” тримавши врешті давно очікувану наймилостивішу грамоту про помилування, запорожці на знак своєї щирої вдячності відіслали, грудня 11 дня, графу фон Вейсбаху листа від усього Коша з глибокою вдячністю за виклопотання їм для Війська найвищої милості. На той час кошовим отаманом Війська Запорізького був Іван Білицький. Білицький сповіщав найсвітлішого графа про листа, отриманого в Запоріжжі ще за кошового Івана Малашевича, від регіментаря земських військ західної України Свідзинсько-го з проханням до Коша про надання допомоги Польщі в наступній війні. Ухиляючись, як і Малашевич, від надання будь-якої допомоги Польщі, кошовий Білицький тим не вдовольнився, а послав наказ прикордонному бу-гогардівському полковникові ловити “злочинницьких затяжчиків” і присилати їх у Січ. Але в цей час кримський хан Каплан-Гірей, бажаючи випробувати вірність запорожців, викликав до себе кошового отамана Білицького, військового суддю Якова Тукала й усіх курінних отаманів з наміром через них привести до присяги все Військо на вірність собі й турецькому падишахові. Але колишній кошовий отаман Іван Малашевич, який на той час був у Криму, випередив таку вимогу хана й узяв на себе сміливість відповісти йому замість кошового Білицького. Він заявив ханському візи-реві, що кошовий усій державі кримській як був вірним, так і залишається.
Такою категоричною відповіддю хан уповні вдовольнився і відмовився від виклику до себе властивого кошового отамана для складення ним присяги. Доповідаючи про це все графові Вейсбаху, кошовий Білицький водночас сповіщав його про те, що через Запоріжжя проїжджав у Крим і в Константинополь син переяславського полковника Івана Мировича Федір з товаришами, яких послали прихильники Станіслава Лещинського для найняття орди в Польщу. А на закінчення просив графа “дати запорожцям настанову, як їм чинити з кримським ханом щодо польських допоміжних військ” .
Лист запорожців графові фон Вейсбаху характерний у багатьох відношеннях і передає стиль, прийоми і саме становище Запорізького Війська з особливою наочністю.
Ось цей цікавий лист у його оригінальному вигляді. “Пресвітлий і високопревосходительний пане генерал-аншеф, обох орденів кавалер і Київської губернії генерал-губернатор і сибірського драгунського полку полковник, граф фон Вейсбах, наш особливий володар і великий добродій. За божою поміччю й клопотанням світлості вашої отримали ми, Військо Запорізьке низове, від вашої графської світлості подану через посланців військових наших копію від її імператорської величності з С.-Петербурга писану, що в ній гріхи й провини наші попередні вибачає і у протекцію і преміцну свою оборону нині приймає, милостиво нас мати обнадіює, за яке ваше доброчинство й клопотання при найнижчому нашому доземному поклонінні письмову нашу військову подяку складаємо і в тому маючи в руках наших милостивої государині нашої надію, як її величності, так і вашій графській світлості старанну нашу послугу й прихильність складати й оголошувати маємо, як це й нині через спеціально посланого від нас, Війська, отамана конелівського Пилипа Прокофієва про нижчезгадану тут відомість вашій графській світлості доповідаємо, а саме: колишній наш отаман кошовий, пан Іван Малашевич, їздив посланцем від Війська до Криму до хана для позову у справі втікачів-фурджіїв та інших невільників ногайськихі кримських і, повертаючись звідти до Коша нашого військового, минулого листопада 29 дня заявив, що одні посли польські, котрі є на боці Лещинського-короля, у Стамбул поїхали, а інші з грошима до хана у Крим прибули орду піднімати, а саме: один посол Шум'янський, другий Мирович, колишнього полковника переяславського син, і Нахимовський (котрі двоє під владою князя Вишневецького перебували) і з ними інших вершників зо 60, задля котрих посланців його ханська величність нас, отамана кошового й усіх курінних отаманів, для спокуси й присяги, чи у вірності ми до нього залишаємося, туди до себе нас запросив, а потім, побачивши згаданого нашого пана Малашевича, котрий для позову туди прибув, перед тими посланцями польськими ханський візир і Ши-рін-бей Джантемир його про нас допитували, і коли той Малашевич сказав, що, мовляв, як я у вірності, так і кошовий наш усій державі Кримській вірний і не зрадник залишається, то тоді наш путь зупинили й до себе нас, кошового не закликали. Ті самі посли і в цей час у Криму перебувають, очікуючи, який до хана кримського зі Стамбула указ прийде, і так чути, що хочуть на допомогу орду дати і розширення вчинити. А треті польські посли з Немирова від регіментаря Свидинського брацлавського, партії української, до нас, Війська, у Кіш з його ж листом сього грудня 6 дня приїжджали, себто певний значковий товариш Квасневський казав, що у вашої графської світлості за своїми деякими інтересами в Полтаві був; а другий, Колосовський, і інші з ним городові козаки, чоловік з 10, прохаючи у нас. Війська, собі допомоги, до котрого регіментаря ми. Військо, відписали, що нам ханська величність через нашого посланця пана Малашевича ні в які сукурси без відома свого нікуди вступати не наказував. Й
задля того ми наш військовий указ до гардового полковника нашого військового послали, щоб там за тими вашими польськими злочинними підбурювачами, які до Бугу ріки приходять, наглядав і, хапаючи їх, нам у Кіш присилав, аби ми, Військо, через такі злочинні задуми у якусь ханської величності підозру не потрапили; і так ми з тою відповіддю згаданих поляків відіславши, відразу після від'їзду їхнього, з істинної рабської нашої військової до її імператорської величності зичливості сю відомість пропонуємо і настанови у вашої графської світлості просимо, яку ви нам, Військові, в силу того настанову дати рачите, якщо б хан кримський орду полякам на допомогу посилав й нашому Військові з тою йти наказав би, що тоді нам зі згаданим ханом кримським чинити і як діяти, бо й нині від ногайців напади маємо, котрі з того боку Дніпра кригою переходять Дніпро вище Старої Січі й нижче велику нашим козакам зі своїми улусами кривду чинять, про що хоч ми не раз до ханської величності писали, але не відаємо, чому він звідти ногайцям відійти не накаже; орда ж кримська, яка влітку з двома султанами, калгою і Ор-беєм під Кабарду пішла, до сього часу там у Кубані стоїть. Про се вашій графській світлості доносимо і ще раз про настанову (як би нам з міркувань польського су-курсу з ханом кримським чинити) просимо і при сьому копію з листа регімен-тарського для більшої дружби нашої прикладаємо, назавжди перебуваємо вашої графської світлості милостивого пана й добродія нашого всіх благ вірно зичливі й найнижчі слуги Іван Білицький, отаман кошовий Війська Запорізького низового з товаришами. З Коша грудня II дня, 1733 року”