маєтки, але все це робила до того часу, доки не здобула перемогу над шведами під Полтавою, після чого відразу ж ввела на Україну війська свої й розмістила їх повсюди на квартири по містах і по селах, не звільняючи від військових постоїв ні будинків генеральної старшини, ні полковничих, ні попівських, ні простих козацьких. Потім, тільки-но Москва закінчила війну з шведами і встановила з ними мир, відразу ж усі присяжні й підтверджені царськими грамотами обіцянки відмінила, всі вільності поламала, суд і свої закони люті в Україні запровадила і встановила, а наші військові знищила, гетьманський лад викорінила, якийся колегіум з 12 осіб (великоросійського) народу, краще сказати з 12 лютих катів складений у Глухові, затвердила; ці люди у наших майно відбирали, одному з іншим розмовляти не дозволяли, тиранськи мучили, батожили, на тортури тягнули, ребра ламали, немов свиней пов'язавши, на вогні смажили, смолою киплячою поливали, вішали, голови рубали, четвертували й численні інші катування, у світі нечувані, народові нашому чинили! І коли генеральні особи, полковники, старшина, з усім городовим Запорізьким Військом і з усім народом, покірно й слізно через своїх послів почали просити царську величність про дарування прав і вільностей і нагадувати про дотримання царського слова й підтверджених грамотами обіцянок, тоді, всіх забравши й до Петербурга під вартою відіславши, одних замучили, інших у заслання позасилали, третіх до тяжкої в'язниці посадили, у якій багато років страждав і сам кривоприсяжця і відступник наш, покійний миргородський полковник Данило Апостол який добре Москві прислужився, зламав свою присягу й перейшов від нас на супротивний бік; за нього ви, добрі молодці, покинувши мене, вашого гетьмана, не стільки вільними голосами обраного, скільки до прийняття того уряду змушеного, повинні
у вашій церкві багато літ Бога молити за ту його для вас послугу, що він рекомендував Москві Ґалаґана для зруйнування запорізької Січі. Нарешті Москва, бажаючи не тільки знесилити Військо Запорізьке, а й зовсім винищити його, знайшла до того засіб: копання там, десь у далекому краю, якогось каналу й побудова у Персії фортець: пославши на кілька місяців за указами десятки тисяч козаків, одних з них тяжкими й незвичними роботами вигубили, інших голодом заморили, а третіх борошном, гнилим, протухлим, з ящірками і з вапном підмішаним, потруїли. Зметикуйте, добрі молодці, Військо Запорізьке, до яких ідете ви, чи вже відійшли приятелів! Пишу все те, про що й раніше багаторазово й широко писав вам для остороги, добрим молодцям, і якщо знайдете у чомусь неправду, викрийте мене. Та тільки сподіваюся, що ніхто, навіть з ворогів моїх, не знайде в тому брехні, бо все, що я раджу вам, від чого застерігаю, все те відомо всьому світові і багато з вас, тікаючи від московського тиранства, були самовидцями всього того, можуть підтвердити слушність моїх слів. Питаю я вас, добрих молодців. Військо Запорізьке: що ви, після вашої присяги, складеної на непорочному євангелії, принесли вітчизні, батькам, вашій братії, родичам і всьому народові українському, віддаючись під владу й панування московське? Чи поліпшилися від того права й вільності, Москвою порушені й відібрані? Чи ви домовилися й на тому міцно утвердилися, щоб Москва на майбутні часи гетьманський уряд, міста у свою владу не відбирала й військами своїми не обсаджувала? Чи ви домовилися про те, щоб Москва не нав'язувала вам силою в гетьмани москаля чи якогось волошина і надала Військові вільне на гетьманський уряд обрання? Чи війська московські з України будуть виведені й ніколи на постій не будуть ставати в ній? Чи москалі, волохи, серби й інші чужинці, як і перехрести від урядів військових будуть відставлені, а на їх місця заслужених козаків оберуть і поставлять? Чи козаки, крім звичної для них військової служби, ні до яких важких і незносних робіт не будуть змушуватися? Чи з Полтави, Глухова й інших, крім Києва, Чернігова й Переяслава, міст москалів випровадять? Чи міста й села, роздані в підданство різним особам народу московського, волоського й сербського, у них відберуть і під гетьманську владу віддадуть? Чи ви, добрі молодці, застрахували себе від того, щоб Москва у права наші не втручалася, а свої, на Вкраїні встановлені, зовсім знесла, людей наших до судів своїх не волочила, справ ніяких не судила, людей наших ні смертю не карала, ніякими подарунками, данинами, підводами далекими й іншими незліченними тягарями не обтяжувала? Чи, врешті, Військо городове Запорізьке й низове надалі при своїх правах і вільностях, ні в чому ніколи не порушених залишатиметься й гетьманському регіментові, а не владі й велінням воєвод і генералів московських коритиметься? Знаю гаразд, що ви, добрі молодці, Військо Запорізьке, все те облишивши й ніякого захисту й полегшення від тягарів і від московського тиранства ні Війську, ні посполитому людові не вчинивши, облишивши всі свої угіддя, майно і здобичі у Дніпрі, в Бузі й у всіх по обидва боки Дніпра річках і полях, Москві належних, передається на московську, собі й усьому народові неприязну й ворожу сторону. Хочу, отож, знати, де ви, добрі молодці, Військо Запорізьке, задумали й урадили Січ собі заснувати й фундувати? Звісно, по той бік Дніпра. Але турки й татари вам того не дозволять, бо той край, де були найкращі ваші угіддя й ужитки, а саме: по Самарі й інших місцях, віддані Москвою і підтверджені мирними договорами на вічні часи турко-татарам і обмежені по Оріль ріку; про те ви самі, добрі молодці, знаєте, тому до турецьких комісарів вислали для розмежування і військове товариство. По цьому, лівому боці Дніпра Москва ніде, крім Києва, Трипілля й Василькова, ні п'яді землі не має, навіть і сама Стара Січ (Чортомлицька) не належить їй і на вічні часи не належати-
ме Москві, що й затверджено мирним договором між Портою і Москвою спочатку під Прутом, потім у Стамбулі і врешті в Адріанополі. А вся сього-бічна пустеля з полями, ріками й річками почасти до Речі Посполитої, польської України відійшла й давнім Карловицьким договором підтверджена; почасти туркам і татарам по самий Очаків належить. Зважте, добрі молодці, Військо Запорізьке, і обміркуйте вашими мудрими головами, де сядете під московським пануванням, де матимете здобичі від солі, від риби, від звіра, де пасіки свої матимете, де пастимете свої череди, що розмножилися під обороною хана його милості? Звісно, Москва не захоче для вас ні з турками, ні з татарами воювати за ті землі по обидва боки Дніпра,— навпаки, рада буде, щоб навіть імені вашого запорізького низового не було, як це вже постановив був небіжчик государ цар Петро Олексійович, тільки чекав закінчення війни зі шведами. Через неможливість оселити вас, добрих молодців. Військо Запорізьке, по обидва боки Дніпра Москва здійснить давній свій замір і ворожі задуми: забравши вас. Військо Запорізьке, зашите за ріку Волгу й тим викорінить навіки і гніздо військове, й ім'я Війська Запорізького низового. До кого тоді у своєму нещасті звернетесь ви по допомогу? Тоді вже ні турки, ні татари, ні поляки не захочуть ні прийняти, ні захищати, ні обороняти вас, бачачи ваш теперішній безчесний і ганебний вчинок. Признаюся вам, добрим молодцям, милій братії моїй, що я соромлюся тепер не тільки перед Портою Оттоманською, а й перед королівською величністю французькою, польською і шведською через вашу несталість, оскільки Порта Оттоманська й усі ті монархи були повідомлені й оповіщені мною в багатьох листах (у Салоніках я не сидів даремно, склавши руки протягом 12 років) про мужність, відвагу і постійну, непохитну й присяжну готовність звільнити вітчизну й наміри ваші, отож обіцяли нам, за допомогою божою й за готовності найсвітлішого хана, уповні зичливого й прихильного до нас, допомагати нам і війною, і мирними договорами. Не забувайте, добрі молодці, про складену вами разом зі мною на непорочному євангелії присягу захищати вітчизну від тяжкого й нестерпного гніту московського. Пожалійте батьків, братів, родичів і всіх земляків ваших, обтяжених знущаннями, грабунком і нестерпним московського панування ярмом, а що найбільше, не мають вони волі ні в майні, ні в житті, ні у здоров'ї, ні в жінках, ні в дочках своїх від військ московських, повсюди по містах і селах на квартирах розташованих. Будуть вони на вас, добрих молодців, плакатися й Бога на помсту кликати, якщо ви їх віддасте у ще більшу й тяжку неволю своїм переходом до Москви. Вони на нас, після Бога, мають постійну надію, як про те мені часто переказували ченці київських і інших українських монастирів і різні купці, які компаніями ходять через Салоніки до святої Афонської гори. Отож, не залиште, добрі молодці, безпомічної вітчизни своєї! Не сумніваюся, що Москва, якщо ще не встигла притягнути, то напевно намагатиметься притягнути вас до присяги на вірність собі, та сумніваюся в тому, щоб та сама Москва захотіла присягнути зі свого боку на збереження всього того, чим вас, добрих молодців, обнадіює, чого вона ніколи не вчинить, а якщо і вчинить, то до більшого ошуканства, щоб тою брехливою присягою скоріше знадити і згубити вас. Знайте і те, добрі молодці, що та присяга, якщо тільки ви її склали, не чинна і перед Богом не грішна, бо, присягнувши попередньо одностайно на звільнення вітчизни, тепер ви присягнули лукаво, а чи ж можна присягати на погибель вітчизни? А до того ж Москва, узявши з вас присягу, як захоче, так з вами і з вітчизною нашою вчинить, і тоді присяга ваша й душу вашу занапастить, і вітчизну в безодню кине, і вільностей позбавить. Після всього цього прошу вас, добрих молодців, Військо Запорізьке, в ім'я любові до вітчизни й перед Богом вчиненої присяги про оборону вітчизни до останньої краплі крові, облишити свій намір, який ви здійснили чи ще тільки збираєтеся здійснити про перехід на ворожий вам і вітчизні бік, скористатися вигідним і щасливим часом, що зараз нам випав, за таких великих і непереможних для виконання наших священних обов'язків; в іншому разі