Лексикологія (від гр. lexikos «такий, що стосується слова» і logos «наука») – розділ науки про мову, який вивчає лексику (словниковий склад мови).
Розрізняють такі види лексикології:
Загальна – встановлює загальні закономірності будови, функціонування і розвитку лексики.
Конкретна – вивчає словниковий склад однієї мови.
Історична – займається історією словникового складу, причинами і закономірностями його зміни.
Зіставна – досліджує словниковий склад двох або більше мов з метою виявлення структурно-семантичних подібностей і відмінностей між ними.
Прикладна – вивчає питання укладання словників, перекладу лінгводидактики й культури мовлення.
До лексикології належать такі науки:
Власне лексикологія – наука про словниковий склад.
Семасіологія – наука про значення слів. Її ще називають лексичною семантикою.
Ономасіологія – наука, що вивчає процеси найменування.
Етимологія – наука, яка досліджує походження слів.
Фразеологія – наука про стійкі словосполучення.
Ономастика – наука про власні назви, яка складається з антропоніміки – науки про імена людей та топоніміки – науки про географічні назви.
Лексикографія – наука про укладання словників.
«Термін лексикологія вперше введено французькою енциклопедією Д. Дідро та Л. Д’Аламбера в 1765 році» [9; 183].
Отже, ми робимо висновок, що лексикологія є розділом мовознавства, включає до свого складу ще 6 дисциплін, як наука вивчає природу і суть слова, його зміни, значення, словниковий склад мовлення та його структуру.
Лексичне значення слова
Як ми вже згадували, слово є одиницею лексики. Воно має дві оболонки: звукову та значеннєву. Слово не може існувати без жодної з них. Без звукової оболонки слово не може бути почутим, без значення – зрозумілим. Чому так відбувається? У наш час людство намагається жити якомога простіше та комфортніше. Така собі тенденція до спрощення. Наприклад, лист. Завдяки новітнім технологіям та прагненню людства до пришвидшення життя, ми майже забули про такий вид передачі інформації. Сучасній людині достатньо лише скористатися SMS-кою (Short Message Service) аби передати потрібну інформацію на сотні тисяч кілометрів. Ті люди, які активно користувались листуванням, помічають, що їм вже не вистачає часу на заняттям цієї справою. Неймовірно, адже час від винаходу SMS не пришвидшився. Отже, з цього можна зробити такий висновок: людина відкидає все непотрібне, складне, залишаючи лише просте, комфортне та легкодоступне. Це все стосується також слова та його значення: зумовлює існування такої пасивної лексики, як історизми, архаїзми. Фактично, це слова, що вийшли з ужитку через те, що перестали бути потрібними. Що особою являє лексичне значення слова?
Лексичне значення слова – історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності.
«Лексичне значення слова є продуктом мисленнєвої діяльності людини. Воно пов’язане з редукцією інформації людською свідомістю, з порівнянням, класифікацією, узагальненням. Ядром лексичного значення є концептуальне значення (мисленнєве відображення певного явища дійсності, поняття). Крім концептуального (денотативного) значення існує ще конотативне, тобто емоційні, експресивні, стилістичні «додатки» до основного значення. Також існує контекстуальне значення слова – це значення, що виникає у певних контекстах» [9; 188].
Загалом, слово вступає в три типи відношень: предметний (слово-предмет), поняттєвий (слово-поняття), лінгвальний (слово-слово).
Відношення слово-предмет існує у двох різновидах:
Загальна предметна віднесеність – віднесення концептуального значення до цілого класу денотатів. Наприклад, слово кінь позначає будь-якого коня.
Конкретна предметна віднесеність – віднесеність концептуального значення до певного, одиничного денотата. Наприклад: На лузі пасся кінь.
Відношення слово-поняття. Що таке поняття та якими вони бувають?
Поняття – це результат узагальнення і виділення предметів, явищ якогось класу за певними спільними і специфічними для них ознаками.
«Існують побутові і наукові поняття. У мовленні, як правило, позначають побутові поняття (формальні поняття), під якими розуміють мінімум найзагальніших і водночас найхарактерніших ознак, які необхідні для виділення і розпізнання предмета. Відмінність між побутовими (формальними) і науковими (змістовими) поняттями фіксують тлумачні і енциклопедичні словники» [9; 189].
Відношення слово-слово. Значення слова існує не саме по собі, а в певному співвідношенні зі значеннями інших слів. Близькі і протилежні за значенням слова уточнюють семантику слова, визначають для нього певні семантичні межі. Значення слів, таким чином, є системно зумовленим.
Співвідношенням слова з іншими словами в лексичній системі мови визначається його структурне значення. За характером відношення до позначуваного об’єкта розрізняють значення прямі і переносні. Прямі значення безпосередньо називають явища дійсності. Переносні значення є вторинними, тобто похідними від прямих й опосередковано через прямі значення називають явища дійсності.
За семантичною зумовленістю значення поділяються на вільні і зв’язані.
Вільні значення. Вживання цих значень не має жодних, крім логічних, обмежень. Так, зокрема, номінативне значення є вільним, бо воно може вільно поєднуватись з певним колом слів (тут обмеження на сполучуваність мають предметно-логічний характер). Наприклад, слово білий у значенні «який має колір снігу» поєднується з назвами всіх предметів, що можуть мати такий колір.
Зв’язані значення. Ці значення можуть реалізуватися за певних синтагматичних умов. Серед зв’язаних значень розрізняють фразеологічно зв’язані, синтаксично і конструктивно-зумовлені.
Фразеологічно зв’язані значення – значення слова, які реалізуються лише в певних словосполученнях. Так, скажімо, слово білий реалізує значення «який виділяється чимсь незвичайним» лише в словосполученні біла ворона.
Синтаксично-зумовлені значення – це такі значення, які реалізуються тільки в певній синтаксичній позиції. Так, наприклад, значення «безхарактерна людина, телепень» у слові шляпа реалізується лише в тому випадку, коли це слово виступає присудком: «Тоді він шляпа, коли не бачить, що під носом робиться» (О. Корнійчук).
Конструктивно-зумовлені значення – це такі значення, які реалізуються лише в певних конструкціях. Наприклад, значення «виражати своє ставлення до якихось подій, явищ тощо» в слові відгукнутися реалізується тільки в конструкції відгукнутись на щось (дієслово + прийменник на + іменник у знахідному відмінку), а значення «позначитися на кому-, чому-небудь» - у конструкції відгукнутись в (на, по) чому (дієслово + прийменник в, на, по + іменник у місцевому відмінку).
«На основі значення відбувається поділ слів на самостійні (повнозначні) та несамостійні (службові). Службові не називають явищ дійсності, тобто не бувають здатними виконувати номінативну функцію; вони виражають стосунки між словами та словосполученнями в реченні. Реальний зміст слова становить його лексичне значення. Значення формальної належності, виражене не цілим словом, а його елементами (-ові, -ом, -ами в іменниках, -ить, -е, -є в дієсловах), є граматичним значенням слова. Повнозначні слова мають і лексичне, й граматичне значення. Службові слова лексичних значень не мають, оскільки вони не позначають назв будь-яких понять або уявлень. Для них характерні граматичні значення» [14; 40].
Отже, на основі цих фактів ми можемо зробити такий висновок: кожне слово має своє лексичне значення, ядром якого є концептуальне значення. Слово вступає в три типи відношень: предметне, поняттєве та лінгвальне і це зумовлює виникнення конотативного, додаткового значення. Значення слова можна охарактеризувати за:
характером відношення до позначуваного об’єкта (зумовлює поділ значень слова на прямі і переносні);
семантичною зумовленістю (вільні і зв’язані значення);
Лексичне значення слів зумовлює їх поділ на самостійні (повнозначні) та несамостійні (службові).
Лексико-семантичні категорії
У мові є слова, зміст яких зводиться до називання якогось одного поняття, явища чи ознаки. Такі слова називаються однозначними. Проте існують також багатозначні слова. Наприклад, слово брати вживається у 22 значеннях, йти – у 30, а англ. to take тільки в безприйменниковому вживанні має 51 значення. Здатність слова мати кілька значень називається багатозначністю або полісемією. Що таке полісемія та в чому полягає її суть?
Полісемія (від гр. polysemos «багатозначний») – наявність різних лексичних значень у одного й того ж слова відповідно до різних контекстів.
Суть полісемії полягає в перенесенні назви на інший предмет. Залежно від того, на якій підставі відбувається перенесення назви, розрізняють такі типи виникнення багатозначності: метафора, метонімія та синекдоха.
В основі метафори лежить подібність за формою (дзвоник – прилад для подавання звукових сигналів і ботанічна назва), за розташуванням (ніс тварини та човна), за кольором (золотий браслет і сніп), за виконуваною функцією (двірник – працівник, що стежить за чистотою подвір’я, і стрілка для очищення вітрового скла автомашини).
При метонімії перенесення відбувається на підставі суміжності, тобто тісного зв’язку понять: читаю Драча (автор та його твори), столове срібло (матеріал і виріб).
Синекдоха передбачає заміну частиною цілого, вживання однини замість множини, рідше навпаки: риба не може жити без води (замість «риби не можуть жити без води»).
Як ми вже відзначали, лексика часто зазнає змін. Це також стосується і кількості значень слова. Вона не є одиницею постійною. «У процесі розвитку мови їх кількість може збільшуватись, і навпаки, окремі значення можуть втрачатись. Тенденції до випадання певних значень із мови фіксуються в словниках такими позначеннями, як заст., рідко.» [10; 19]