Набагато більшу групу становлять емоційно забарвлені слова, котрі ми відносимо до побутового стилю мовлення, які у великому тлумачному словнику помічені як розм. Наприклад: «Так само гримів тисячами машин, так само видзвонював дитячими голосами в своїх зачарованих сквериках, так само торохтів телефонами в міністерствах і відомствах…» [1; 5], «Кияни не ходять, а тиняються» [1; 14], «І пішов, тицьнувши чек ошелешеній жінці» [1; 16], «Мальвіна Вітольдівна покліпала очима, безпорадно розвела руками» [1; 37], «Мальвіно Вітольдівно, – невміло брехав Твердохліб, – мене загребли за дня, довелось їхати за місто…» [1; 66].
Павло Архипович наситив роман розмовною, побутовою лексикою, тому цей твір легко читається. У ньому ми можемо без усіляких зусиль знайти синоніми до розмовної лексики. Наприклад, до слова пішов автор підібрав такі емоційно забарвлені синоніми: «Він мовчки знизав плечима і почалапкав до своєї, віднині вже не подружньої, а холостяцької кімнати» [1; 38], «Ну, почовгаю» [1; 43], «Сьогодні й Твердохлібові кортіло чкурнути куди-небудь, плюнути на все, заховатися» [1; 45]. До слова сказав: «Старий, усе набагато складніше, – промурмотів Нечиталюк» [1; 46], «І коли Мальвіна похвалила капелюшок, а він і собі щось бовкнув, і жінка спитала м’яко і ласкаво: «Справді? Ви радите?» – то вирішив, що звертається вона тільки до нього» [1; 74].
Серед цієї побутової лексики зустрічаються також рідковживані слова: «Туди-сюди, – квитків – катма!» [1; 60], «Не всім вистачає кебети, багато з них так і відсіваються попелом, а хто розумніший – той пробує якось борсатись» [1; 100].
Сюди ж можна віднести просторічну лексику. Слова, які ми до неї відносимо, спеціально вживаються в літературній мові з метою зниженої, грубуватої оцінки певного явища чи предмета. Наприклад: «Відмовитися од доброго обіду і славної компанії заради ненаписаного протоколу чи ще однієї бомаги?» [1; 45], «Золотко, Шекспір-пепскір, а хто боротиметься зі злочинністю?» [1; 49], «Їроплан прибуває в їропорт!» [1; 58], «Та ти закусюй, закусюй!» [1; 59].
Прикладами грубуватої також є: «Ой, ірод окаянний!» [1; 144], «Ага, нашіптував у ньому якийсь чужий голос, ти звик до готового благополуччя, а чи знаєш, що саме в цей час десь у джунглях здоровенні американські лобуряки, байдуже жуючи гумку, випалюють напалмом маленьких в’єтнамчиків…» [1; 144], «Ще подумають, ніби він не серйозний чоловік, не слуга закону, а пустий ферт» [1; 156].
Надзвичайно цікавими з точки зору досліджень для науковців є оказіоналізми. Ось що про них пише Л.П. Павленко: «Словоскладання – один з найпоширеніших способів словотворення, відомий українській мові на всіх етапах її історичного розвитку. Різноманітністю словотвірних типів, багатством семантико-стилістичного функціонування особливо виділяються складні іменники. Активно використовуються іменники складної структури в мові художньої літератури. Чимало складних іменників, уживаних у поетичних контекстах, належать до активного фонду сучасної української літературної мови. Широко відображені у віршах і наслідки словесної творчості письменників – авторські неологізми (оказіоналізми). Основою творення неологізмів є літературні і фольклорні джерела, усне мовлення. Поетичні оказіоналізми, здебільшого стилістично виразні і досконалі, зрозумілі читацькому загалові, створюють неповторну лексичну палітру вірша. Складні іменники-оказіоналізми виникають, як правило, на базі слів основного словникового запасу і не є чимось принципово новим. Активно вживаються стилізовані під фольклор складені іменник-зближення, що являють собою редуплікацію (повторення) основ, яка може одночасно супроводжуватись суфіксацією. Як правило, вживання слова-оказіоналізму узгоджується із стилістичними вимогами твору. Поєднання в одному контексті складних іменників однакових чи різних словотвірних моделей має відповідне стилістичне навантаження, підкреслює образну і лексичну сконденсованість поезії» [12; 33]. Таким чином можемо зробити висновок: мові художніх творів протипоказаний шаблон, і естетично осмислені оказіоналізми урізноманітнюють лексичний та стилістичний фон поезії; семантично місткі й образно глибокі, вони сприяють творенню поетичних образів. Лише пильний і строгий добір оказіональних слів, увага до їх семантичної наповненості та засобів оформлення сприятимуть зростанню естетичної цінності поетичного слова.
Отже, в романі Павла Архиповича Загребельного «Південний комфорт» ми може зустріти такі оказіоналізми: «(Не зберегли тої церкви… «А багато ти назберігав?» – спитав себе Твердохліб голосом Леся Панасовича), а від поштової, від річкового порту з білими безпалубними пароплавами – по набережному шосе, вздовж Дніпра, за течією могутніх вод, пролітаючи запацьорені будіндустрією передмістя, вириваючись з обіймів Києва на широку волю, на простори, в золоті лісові шепоти, на лоно…» [1; 8]. Для кращого розуміння оказіоналізмів будемо добирати до них синоніми. До того, що вжитий у цьому реченні, напевно, найбільш точним синонімом може бути рос. залапанные. «Савочка – це доброта… Наш добрячок-нутрячок…» [1; 19], «Все, що наближалося до Савочки, неминуче мало осіромашитись» [1; 48] (синонім – стати сірим, непомітним, непримітним). «Фантюреска!» [1; 52] (цей оказіоналізм являє собою дві складені основи; виходить так, що перша частина запозичена зі слова фантастика, а друга – гумореска. Так за змістом роману і виходить: фантюреска – фантастично-гумористичне оповідання невеликого розміру). «А зовсім у іншому кінці світу і в інший час мусульманським мудрословом сказано так: «Всевишній, коли дасть повеління, може всі тварі, які складають і цей видимий світ, і інший, небесний, совокупити разом і вмістити їх у куточку горіхової шкарлущі, не зменшуючи величини світів і не збільшуючи величини горіха» [1; 57] (перший оказіоналізм – два складені слова мудрість та слово і має значення «мудрець», другий має значення «шкарлупа» і так незвично перекручений у тому ж розмовному стилі, як і перший). «Одні готові життя віддати за нього, а кому – аби продати ракети, бомби, лазери, чортабіса і нажитися, запхати пельку, озолотитися, піднестися над усім світом у недосяжній гордині» [1; 66] (тут: синонімом можна підібрати слово абищо, тощо; оказіоналізм має ярко виражене емоційне забарвлення). «А те, що коли наритники попадуть кобилі під хвіст та прижажакнуть…» [1; 67] (тут: дадуть джосу). «Тут ніяких абстракцій і чепухістики» [1; 68] (тут: те саме, що дурниці). «Власне, післячуття, бо все відбулося вже, розкололося його нетривке життя з Мальвіною, і хто його зможе склеїти, який інститут електрозварки накладе шов на вічну міцність?» [1; 70] (тут: оказіоналізм утворений додаванням до слова чуття префікса після-, що додає йому своєрідного відтінку післядії). «Декламував, розмахуючи вільною рукою, в якій тримав мексиканського зарізяцького ножа» [1; 95] (тут: синонім – небезпечний, який може серйозно поранити). «Директор був молодий, якийсь несерйозно-блондинистий, з нахабними хлоп’ячими очима» [1; 105] (тут: складений оказіоналізм з двох прикметників: несерйозний і блондинистий. Саме друге слово надає виразу оказіонального забарвлення). «… дуєте…» – реготнуло позасвіття» [1; 140] (тут: синонім – місце без світла або якийсь інший невідомий вимір). «Але ж тут не В’єтнам, не Намібія, не Палестина, а Київ і він не здеправований і упосліджений розбиток людства, а захисник справедливості, слуга закону, наділений найвищими повноваженнями!» [1; 144] (тут: синонім – той, хто не має прав). «Щось начотницько-нікомунепотрібне» [1; 209] (складений з: 1 частина – слово начитувати, 2 частина – 3 слова нікому не потрібна. Синонім – щось малозначуще.)
До оказіоналізмів в романі можна навіть дібрати оказіоналізми-антоніми: «Ось де зникають страхи, болі, знищується страждання, відступає горе, і люди стають дивними істотами, яких можна було б назвати негорюнчиками» [1; 119] (тут: синонім – ті, хто ніколи не сумує) – «У них завжди оце «не», ним вони рятуються від жорстокостей і несправедливостей світу, а ще від горюнчиків, які страшенно заздрять негорюнчикам і роблять їм усілякі капості» [1; 213] (тут: антонім до негорюнчиків).
Нерідко Павло Архипович подає в романі оказіоналізми у синонімічному ряді задля кращого їх розуміння: «Як? Ви ж самі… – директор одразу закам’янів і забронзовів, одсмикнув руку од путівки, так ніби вона була фальшива» [1; 11], «Найближчому помічникові, зброєносцю, підспівувачеві, підтакувачеві, підскакувачеві!» [1; 64], «Догоджанням і раболіпствуваням» [1; 62].
Висновки
Згідно мети нашої курсової роботи, ми: 1) проаналізували лексику роману на семантичному рівні; 2) визначили спосіб творення та роль авторських неологізмів у романі; 3) систематизували та семантично класифікували наявні у романі оказіоналізми.
Підчас написання роботи був використаний такий метод лінгвістичного аналізу, як описово-аналітичний.
Роман написаний у період з 20 травня 1982 по 22 вересня 1983 р. у Києві. Що стосується його будови, то він поділений на 5 розділів, кожен з яких має свою специфічну назву. Розділи мають назви частин мови. Автор наситив останні речення розділу займенниками і, таким чином, підбив підсумки, пояснив назву розділу.
Аналізуючи лексику роману на семантичному рівні, ми помітили, що у романі немає правових термінів, а їх загальна кількість зовсім мізерна, хоча головний герой та його зять працюють у правовій сфері. Нерідко Павло Архипович використовує в романі історизми та архаїзми. Наприклад, такі, що в тлумачному словнику мають позначення книж., заст., іст. У романі також наявні приклади церковної лексики, проте вона використана зовсім у іншому контексті і має інше значення. Застарілі слова також наявні у романі, але їх кількість дуже незначна. Теж саме можна говорити і про діалекти. Не обійшовся роман і без зневажливої та вульгарної лексики. Набагато більшу групу становлять емоційно забарвлені слова. Павло Архипович наситив роман розмовною, побутовою лексикою, тому цей твір легко читається. У ньому ми можемо без усіляких зусиль знайти синоніми до розмовної лексики. Серед побутової лексики зустрічаються також рідковживані слова. Також у творі наявні авторські неологізми – оказіоналізми, котрі є надзвичайно цікавими з точки зору досліджень для науковців-філологів.