Простір і час як форми існування матерії належать до числа тих категорій, які кваліфікуються І.І. Мєщаніновим як поняттєві і такі, що не замальовуються за допомогою мови, а виявляються в ній самій, у її лексичній і граматичній структурах. Саме таке розуміння простору і часу відповідає нашим поглядам. Із суджень І.І. Мєщанінова випливає думка, яка підтверджується М.К. Курбановим, І. Пригожиним, І. Стенгерсом та нашими власними спостереженнями про те, що лінгвістичний аспект часу підпорядкований не лише філософському та фізичному аспектам, а також логічному, біологічному, соціологічному, психологічному. Ми в цілому розділяємо погляди вчених, але зазначимо, що Б.Я. Уорф, на нашу думку, не врахував того, що часові відношення позамовної реальності сприймаються людьми однаково, не залежно від того, якою мовою вони володіють, у силу їх біологічної єдності, належності до єдиної загальнонаціональної культури, і виражаються ці часові відношення різними мовами доволі адекватно. Відрізняється лише інструментарій, сукупність мовних засобів, якими це вираження досягається. Тому важко погодитись з Т.І. Дешерієвою у тому, що лінгвістичний аспект поняття часу слід розглядати лише у філософській та фізичній площинах.
Взаємозв'язок лінгвістичного поняття часу з категоріями логіки та фізики простежує М.К. Курбанов. Дослідник стверджує, що при визначенні граматичної категорії часу і відповідно часових форм дієслова більшість мовознавців виходить із логіко-філософських і фізичних позицій. Спроби лінійно розставити усі форми дієслова, пов'язані із значенням часу, витікають саме з його фізичного розуміння. Але на відміну від фізичного часу, якому властива односпрямованість, реалізація мовного часу відбувається у двох напрямках – з теперішнього у минуле і з теперішнього у майбутнє, тобто він є двонаправленим. Отже, тут при запереченні однієї властивості фізичного часу, визнається інша – лінійність. При цьому, як вважають дослідники, на скільки сегментів не ділилася б схема горизонтальної лінії часу, вона не здатна розмістити усі ті дієслівні форми, які так чи інакше пов'язані з часом.
Точка зору, згідно якої категорія часу англійського дієслова – тривимірна система: теперішнє, минуле і майбутнє є традиційною і загальноприйнятою. Вона базується на логічній основі, оскільки співвідноситься з понятійним часом. Ми поділяємо цю думку, виходячи із антропоцентричної теорії мови, яка передбачає її розгляд не самої по собі, а у співвідношенні «мислення – мова», що входить у гноселогічну тріаду «об’єктивна дійсність – мислення – мова». На сьогодні це найбільш природна теорія, яка відповідає істинному стану речей. На наш погляд, лінгвістичну категорію часу і усі її особливості не слід розглядати ізольовано, оскільки необхідно опиратися на час об’єктивної дійсності. Звичайно, тут не йдеться про перенесення фізичного бачення часу на лінгвістичне.
Відображаючи у мові реальний світ, людське мислення певним чином узагальнює і спрощує об’єктивний зв’язок явищ природи, вносить елемент суб’єктивності, що зумовлений активним творчим характером пізнавальної діяльності людини. Суб’єктивний елемент зберігається на рівні мовної інтерпретації думки і впливає на процес відображення зовнішнього світу в мовній структурі.
Відповідно до специфіки об’єкту дослідження у наукових працях активно дискутуються також питання існування специфічних часів – соціального або історичного, космічного, хімічного, біологічного, психічного, музичного та інших.
Соціальний час вираховується поколіннями, століттями, тисячоліттями. Його особливістю є те, що історичні події зберігаються у пам'яті людства. У ньому за точку відліку можуть бути взяті ті чи інші суспільні події і навіть легенди. Свою особливу структуру має час історичних подій, суб'єкти яких освоюють простір і час, організуючи ці події, переживаючи їх. Коли ми говоримо, що час прискорює свій біг, то маємо на увазі, що події проходять швидше, тобто зростає інтенсивність усіх форм соціальної життєдіяльності.
Фізичний час, на думку дослідників, включає у себе проблеми співвідношення часу і матерії, реально існуючих незалежно від свідомості людини. Категорія часу у філософському та фізичному розумінні є двома сторонами одного цілого.
Значний інтерес становить тлумачення категорії часу в психологічній науці. Імперичні дослідження часу в цій галузі налічують вже більше ста років. До перших розробок можна віднести вивчення А. Гьорінгом та Е. Махом здатності розрізняти на слух часові інтервали. Сьогодні у психології розглядаються питання психологічного значення та змісту самого часу; простежуються закономірності переживання психологічного часу в різних умовах, його суть та механізм сприйняття; досліджуються сталі параметри в індивідуальному переживанні часу, тобто йде мова про сприйняття і переживання часу різними людьми. Дослідники вважають, що індивідуум має здатність трансформувати об’єктивно існуючий фізичний час у психологічний, перцептивний, і в такий спосіб у суб’єктивному сприйнятті виявляються часові властивості.
Аналіз досліджень питань психології часу дає аргументовані підстави дійти висновку про якісні зміни у розумінні психологічного змісту категорії часу. Саме перехід від загального уявлення про переживання часу до індивідуального його сприйняття і осмислення заслуговує, на нашу думку, належної уваги.
У своєму трактуванні проблеми часу ми виходимо з того, що час – це ключ до розуміння природи, а також і мови. На цьому вперше наголосив Ф. де Сосюр. Проте мовознавець обмежив вплив реального часу на мову лише сферою звукової форми, вважаючи, що такій залежності не піддається зміст чи семантика мови. Теоретичний аналіз показує, що час впливає на мову перш за все на рівні граматичної семантики, тобто найбільш загальної смислової суті речень і слів, а лише звукова форма цієї суті виразити не може. Все ще залишаються до кінця не вивченими та не розкритими незліченні наслідки впливу реального часу на мову. Тому перед лінгвістикою стоїть завдання показати, як взаємопов’язані на осі реального часу семантична і формальна структури природної людської мови. Деякі аспекти цієї проблеми ми намагаємося розкрити у представленій роботі.
Реальний час характеризується двома фундаментальними фізичними властивостями: одновимірністю та однонаправленістю. Ці дві властивості справляють визначальний вплив на будову людської мови. На лінійній однонаправленій осі реального часу можуть бути побудовані два види структур: двочленна структура з асиметричним відношенням і тричленна структура з транзитивним відношенням. В основі першої лежать часове відношення раніше-пізніше: якщо із двох можливих подій одна відбулася раніше, то друга може відбутися лише пізніше. Тим самим між цими двома подіями встановлюються асиметричні відносини: попередня подія – наступна подія. Проте Дж. Уітроу, Ю.Б. Молчанов, О.А. Івін, Д.П. Горський вводять у часовий ряд раніше – пізніше поняття одночасності і розглядають уже тричленний часовий порядок раніше – одночасно – пізніше. Основу другої структури складає часове відношення минуле – теперішнє – майбутнє. У цьому випадку базисне значення абсолютних часів розглядається як розміщення ситуації у момент, попередній до теперішнього – теперішній – наступний до теперішнього, тобто за точку відліку часу береться поточний момент мовлення. Якщо три події послідовно відбулися одна за одною, то перша і третя події можуть бути пов’язані, співвіднесені лише через проміжну другу подію. Тим самим між цими трьома подіями встановлюється транзитивне відношення: початкова подія – проміжна подія – кінцева подія. За основу цього відношення береться принцип часового проміжку: минуле пов’язане з майбутнім через теперішнє. Транзитивне відношення скрито містить у собі два бінарних асиметричних відношення: перша подія асиметрично пов’язана з другою, а друга – з третьою. У мові подіями, що розташовані на лінійній однонаправленій осі реального часу, є: імпліцитно – взаємозв’язки та діяльність суб’єкта; експліцитно – слова. Слід відзначити, що часові порядки раніше – одночасно – пізніше та минуле – теперішнє – майбутнє нерівноцінні, вони є двома різними способами опису подій чи явищ, які доповнюють один одного. Перший ряд застосовується переважно в природничих науках, тоді як другий – у гуманітарних. Ми вважаємо, що часовий ряд раніше – одночасно – пізніше також надзвичайно важливий для гуманітарних, зокрема, філологічних наук.
Час тісно пов'язаний з рухом, а у соціальному плані – з розвитком. Відповідно, об'єктивно існуючий зв'язок між часом і рухом знаходить своє відображення у мові, власне, у розвитку темпоральної лексики та видо-часових форм.
Проблемами становлення дієслівних форм та темпоральної лексики займались В.Д. Аракін, В.М. Ярцева, Ж. Вандрієс, О.В. Василенко, Н.Л. Жабицька, Р.Г. Зятківська, Т.І. Лаптєва, С.Є. Олейник, Т.О. Расторгуєва, М.І. Рудометкіна, В.Н. Сердюк, М.Б. Телін, І.Л. Яковлєва, Є.С. Яковлєва, A. Akerlund, J. Nesfield, A. Schopf, H. Uldall.
М.Б. Телін розглядає діахронний аспект категорії темпоральності і пропонує реконструкцію початкових етапів формування часу і виду з когнітивно-прагматичної точки зору. У відповідності до неї, спільним джерелом двох категорій є здатність репрезентувати дію як одне ціле. Т.О. Расторгуєва розрізняє два процеси еволюції дієслівних сполучень: граматизацію – перетворення вільного синтаксичного сполучення в аналітичну дієслівну форму, і парадигматизацію – прийняття нової одиниці у систему як члена дієслівної парадигми. Т.І. Лаптєва вивчає мовні засоби ранньої новоанглійської мови, які виражають поняття часу. Р.Г. Зятківська досліджує розвиток часової форми Present Simple та становлення її граматичних значень в діахронії.