Смекни!
smekni.com

Метод лінгвістичної географії. Зіставний метод. Структурний метод у лінгвістичних дослідженнях (стр. 2 из 2)

Мовні універсали (від лат. universalis-загальний») — суттєві влас­тивості, важливі характеристики, наявні в усіх мовах або в більшос­ті з них.

Мовні універсали визначають на основі трьох пара­метрів: 1) спільність властивостей усіх мов на відміну від мови тварин; 2) сукупність змістових категорій, що виражаються певними засобами в мові; 3) спільність властивостей самих мовних структур. Прикладом мов­ної універсалії першого типу може бути така: на люд­ській мові можна легко породжувати й сприймати нову інформацію; а другого — в усіх мовах виражені відно­шення між суб'єктом і предикатом, категорії посесив-ності, оцінки, множинності. Найбільша кількість уні-версалій належить до третього типу: в мові не може існувати менше 10 і більше 80 фонем; якщо в мові є троїна, то обов'язковою є й двоїна; якщо є протистав­лення приголосних за твердістю — м'якістю, то немає політонії голосних; якщо слова тільки односкладові, то вони одноморфемні і в мові наявний музикальний наго­лос; якщо є флексія, то є й дериваційний афікс; якщо суб'єкт і об'єкт стоять перед дієсловом, то в мові є від­мінки; якщо є прийменник і немає післяйменника, то іменник у родовому відмінку розміщується після імен­ника в називному відмінку; якщо є категорія відмінка, то є й категорія числа.

Універсалії показують, що може бути в мові і чого не може бути в мові, тобто вони визначають ті обмежен­ня, які накладаються на мову, і демонструють спіль­ність принципів побудови всіх мов. Очевидно, універ­салії зумовлені особливостями фізіологічної будови мовленнєвого апарату (фонетичні універсалії) й існу­ванням єдиних для всього людства способів осмислен­ня дійсності.

Крім синхронічних, про які йшлося вище, виділя­ють діахронічні універсалії. Наприклад: найпізніший дієслівний час — майбутній; спочатку виникають вка­зівні, особові й питальні займенники, а потім зворотні, присвійні, неозначені й заперечні. Діахронічний харак­тер мають переважно лексико-семантичні універсалії: в усіх мовах слова із значенням «тяжкий» (вага) набува­ють значення «трудний», слова із значенням «гіркий» (смак) — «сумний, болісний, печальний», слова із зна­ченням «солодкий» (смак) — «приємний» тощо.

Мовні універсалії поділяють на дедуктивні (вста­новлюються шляхом припущення, обов'язкові для всіх мов) та індуктивні (встановлюються емпірично і є в усіх відомих мовах); абсолютні (які не мають винятків) і статистичні (позначають явища високого ступеня ймовірності, але не охоплюють усі мови; їх назива­ють фреквенталіями); прості (елементарні), які ствер­джують наявність або відсутність чогось (у всіх мовах є X) і складні (імплікаційні), які стверджують певну залежність між різними явищами (якщо в мові є X, то в ній є й У).

Знання універсалій необхідне мовознавцям, які працюють у галузі ареальної лінгвістики, типології та історичної реконструкції. Говорити про ареальне збли­ження, генетичну близькість чи запозичення мовного явища можна лише тоді, коли доведено, що це не є універсалією.

Отже, зіставний метод має велике практичне зна­чення. За його допомогою виявляють збіг і розбіжності в зіставлюваних мовах, що є дуже цінним для теорії та практики перекладу й методики навчання іноземних мов, розкривають конкретні специфічні особливості мови, які важко, а то й неможливо помітити при її «внутрішньому» вивченні, встановлюють спільні зако­номірності, властиві всім мовам, що дає змогу глибше збагнути будову людської мови загалом. На основі зі-ставного методу створені зіставні граматики різних мов і перекладні словники. Проблемам зіставного мовознав­ства присвячений спеціальний журнал «Съпоставително езикознание», що виходить у Софії (Болгарія).


3. Структурний метод

Для встановлення структури мови і систематизації її одиниць використовують структурний метод.

Структурний метод — метод синхронного аналізу мовних явищ лише на основі зв'язків і відношень між мовними елементами.

Цей метод виник у 20-х роках XXст. як антитеза порівняльно-історичного. Поштовхом до появи цього методу і взагалі структурного напряму в мовознавстві стали праці Ф. де Соссюра і І. О. Бодуена де Куртене. Основні ідеї теорії структуралізму можна звести до та­ких положень: 1) реальним є не окремий факт (звук, морф, слово та ін.), а реальною є мова як система; сис­тема не є сумою, що складається з елементів, вона ви­значає ці елементи; 2) відношення домінують над еле­ментами; основними є опозиційні відношення; 3) оскіль­ки в мові основним є відношення, то для вивчення мови можна застосовувати математичні методи.

Мета структурного методу — вивчення мови як ці­лісної функціональної структури, елементи й частини якої співвіднесені й пов'язані строгою системою лінгвальних відношень. Структурний підхід до вивчення мови не тільки до­цільний, а й необхідний, оскільки спрямований на вив­чення внутрішньої організації самого механізму мови. Тільки загальним напрямком філософських і взагалі наукових ідей XIXст. пояснюється те, що мовознавст­во спочатку вивчало розвиток мови, а не її структуру. Девіз структурного методу — несуперечливий, об'єк­тивний і економний опис мовних фактів.

Структурний метод реалізується в таких чотирьох методиках: дистрибутивній, безпосередніх складників, трансформаційній і компонентного аналізу.


Використана література

1. Ярцева В. Н. Теория и практика сопоставительного исследования язы­ков // Изв. АН СССР. Серия лит. и яз. — 1986.

2. Методы сопоставительного исследования языков. — М., 1988.

3. О принципах и методах лингвистического исследования. — М., 1966.

4. Степанов Ю. С. Методы и принципы современной лингвистики. — М., 1975.

5. Иванова Л. П. Методы лингвистических исследований. — К., 1995.