Лінгвісти стверджують, що поряд з фольклорними прислів’ями та приказками широко вживаються образні вирази, створені письменниками та окремими громадськими діячами. Згодом вони стають так званими «крилатими виразами» й починають уживатися як звичайні прислів’я та приказки. Встановити авторство окремих паремій можливо. Наприклад, в англійській мові багато прислів’їв та приказок було популяризовано або створено В. Шекспіром, Дж. Байроном, Дж. Мільтоном та іншими відомими письменниками та поетами. Прикладом можуть служити шекспірівські вислови. Багато з них зберегли свою початкову форму, наприклад:
Brevityisthesoulofwit. – Стислість – сестра таланту [2, 7].
Інші є адаптацією його висловлювань, наприклад:
Hejestsatscarsthatneverfeltawound. – Над шрамами сміється той, що болю рани ще не знає [2, 7].
Cowards die many times before their deaths. –Боягузи вмирають багато разів [2, 9].
Інше важливе джерело англійських та німецьких прислів’їв – це прислів’я та приказки, запозичені з інших мов (латинської, грецької, французької, іспанської мов тощо) [2, 7].
Велика група паремій сформувались під впливом латинської мови і приписується Юлію Цезарю. Наприклад:
The wish is father to the thought. (англ.) [2, 7] – Der Wunsch ist der Vater der Absicht. (нім.) – Бажання є батьком думки [12, 7].
Не gives twice who gives quickly. (англ.) – Віддає двічі той, хто віддає швидко [2, 7].
Має авторство і крилатий вислів, що став широко вживаним, який приписують давньогрецькому поету Херилу:
Constant drop ping wears away a stone. (англ.) [2, 7] – Steter Tropfen höhlt den Stein.(нім.) [12, 1] – Краплина по краплині і камінь точить.
Уривок з поеми Херила, що дійшов до наших часів: „Краплина води точить камінь наполегливістю”. У Овідія в „Посланнях з Понта”: «Gutta cavat lapidem» («Краплина точить камінь»). Пізніше ця ж фраза зустрічається у висловах авторів 15 століття, таких як вчений Міхаіл Апостолій, церковних письменників Григорія Богослова та Іоанна Дамаскіна [2, 7].
Вираз «Добрими намірами пекло вибрукувано» приписується англійському письменнику Джонсону. Його біограф розповідає, що у 1775 році Джонсон сказав:
Hellispavedwithgoodintentions[14, 40].
Вальтер Скотт у романі «Ламермурськанаречена» приписує цей вираз одному занглійських богословів. Дійсно, Джордж Герберт, що помер у 1632 році, в книзі «Jaculaprudentium » говорить:
Hell is full of good meaning and wishing[14, 40]. – Пекло переповнене добриминамірамита бажаннями.
Прислів’я використовував у своїх творах і Чарльз Діккенс [2, 16]. Він писав: «Чи чув ти коли-небудь слова англійського провісника? – сказав Давенсвуд. – Пекло вибрукувано добрими намірами – добрі наміри частіше руйнують, ніж створюють.»
Байки Езопа також відносяться до цього ряду прикладів:
One swallow doesn't make а summer. (англ.) [2, 8] – Eine Schwalbe macht noch keinen Sommer. (нім.) [12, 1] – Одна ластівка весни не робить.
Пізніше це прислів’я використовують Аристотель, І.А. Крилов, Чарльз Діккенс.
Щодо прислів’їв, запозичених з французької мови, прекрасним прикладом може виступати прислів’я:
The appetite comes with eating. (англ.) [2, 5] – DerAppetitkommtmitdemEssen. (нім.) [12, 1] – Апетит приходить під час їди.
Його автором був французький єпископ Жером де Анже, хоча своє широке вживання воно отримало після того, як Франсуа Рабле використав його у романі «Гаргантюа і Пантагрюель» [2, 5].
Безумовно, існує багато запозичень з Біблії. Наприклад, висловлювання
Asoftanswerturnsawaywrath. – М’яка відповідь відвертає гнів [2, 11].
Деякі приказки беруть своє коріння з теологічної доктрини сімнадцятого століття:
The end justifies the means. (англ.) [2, 12] – Das Ziel rechtfertigt die Mittel. (нім.) [12, 1] – Мета виправдовує засоби.
У будь-якому випадку з часом обидва джерела, і народне і літературне, опинились злитими воєдино.
1.2 Прислів’я як об’єкт фразеології
Різні дослідники припускають або не припускають можливість розгляду прислів’їв та приказок як одиниць фразеології, бо у відношенні об’єму фразеології вчені додержуються різних точок зору. За думкою О.В.Куніна, прислів’я повинні вивчатися у двох площинах: як у фразеології, так і у фольклорі [11, 8]. Значення прислів’їв та приказок формується у фольклорно-оціночній сфері, оскільки їх денотація – не денотація до світу, а привід для віднесення до системи цінностей [16, 167]. Однак, В.Н. Телія бачить протиріччя у тому, що прислів’я та приказки, водночас будучи одиницями фразеології, відносяться і до фольклору, бо використовуючи цей критерій, можна зробити висновок, що і всі інші види фразеологізмів можна віднести до одиниць фольклору. Але з цим не можна погодитись. По-перше, фразеологізми, на відміну від паремій, не укладаються в поняття «жанру». По-друге, вони не мають повчального характеру [22, 95].
Н.М. Шанський називає прислів’я та приказки «фразеологічними виразами», вважаючи, що від фразеологічних сполучень вони відрізняються тим, що в них немає слів з фразеологічно пов’язаним значенням [24, 44]. На його думку, необхідно звертати увагу на те, що в процесі спілкування вони не формуються мовцем, а відтворюються як готові одиниці з постійним складом та значенням [24, 48].
С.Г. Гаврин, опираючись на підхід функціонально-семантичної комплікативності, включає до складу фразеології усі сталі вирази слів [3, 24]. Л.В. Савенкова під пареміями розуміє вторинні мовні знаки – замкнуті сталі фрази (прислів’я та приказки), що являються маркерами ситуацій або відношень між реаліями. Вони привертають увагу мовців своєю семантичною місткістю та здатністю до вживання у різноманітних мовленнєвих ситуаціях з різними мовленнєвими цілями та формують одну з семіотичних підсистем, що забезпечують процес повноцінної комунікації носіїв мови [26, 1].
Е.А. Іванчикова ділить прислів’я та приказки на два класи: частина прислів’їв, що вживаються в якості різного роду повчань, нагадувань про здобутий в житті досвід, не відносяться до фразеології; друга частина – це прислів’я, які втратили зв’язок із ситуацією, що була їх першоджерелом, - має безпосереднє відношення до фразеологічних одиниць [6, 126].
Враховуючи думки вищезгаданих дослідників, ми дійшли висновку, що на даному етапі привалює широке розуміння об’єму фразеології, тому ми вважаємо, що прислів’я та приказки являються частиною фразеології, але формуються як окремий клас.
1.3 Розмежування прислів’я та приказки
До загальних ознак прислів’їв та приказок відносяться такі: стабільність (здатність до відтворювання), комплікативність (специфічне ускладнення семантичної структури, пов’язаної з пізнавальною діяльністю людини), експресивність (виразність та вплив на реципієнта), дидактичність (зміст повчального характеру), афористичність (здатність у лаконічній формі виразити чітке спостереження, що є узагальненням досвіду), лаконічність (здатність виразити повноту змісту у стислій формі) [18, 124].
Проте не менш важливим є питання про розмежування прислів’їв та приказок та їх ознак. У науці про мову ще не склалося загальноприйнятої думки щодо їх розмежування. Деякі вчені у якості основного критерію розмежування прислів’їв та приказок акцентують увагу на особливості синтаксичної структури [25, 1].
Так, відносячись до одного жанру, прислів'я і приказки відрізняються певними структурними особливостями. Прислів'я – це довершений за змістом вислів, який становить граматично й інтонаційно оформлене судження, як правило, у формі складного речення: «Поженешся за двома зайцями – жодного не здоженеш».
За визначенням В. Даля, прислів'я – це коротка притча, в якій висловлено судження, присуд, повчання. Приказка, за Далем, – це простий вислів без притчі, без судження, без висновку. Приказка – це образний вислів чи мовний зворот, який влучно характеризує людину, її вчинки, явища життя і т. ін., і є елементом ширшого судження: «Гнатися за двома зайцями». Прислів'ям властиве повне вираження думки, приказка висловлює думку неповно, часто є частиною прислів'я. На відміну від прислів'я приказка не висловлює повне твердження й висновок з нього, не дає узагальнення, а підкреслює особливість конкретного предмету чи явища, дає в дотепній образній формі спостереження над цим явищем. З цього випливає те, що на противагу синтаксичній двочленній завершеності прислів'я, приказка – одночленна з синтаксичного погляду. Вона переважно є неповним реченням або частиною речення [1, 26].
З.К. Тарланов вважає, що приказка відноситься до прислів’я як частина до цілого [19, 43]. Прислів’я може функціонувати окремо, приказка завжди повинна бути включена в переважаючу її одиницю, у складі якої вона набуває функціонального статусу.
С.Г. Гаврин дотримується іншої думки та вважає, що не лише прислів’я, але й приказки можуть мати форму завершеного речення [3, 75]. За думкою, О.Н. Широкової, до прислів’їв відносяться сталі народні вислови, що мають переносне значення, а до приказок – народні вислови, що не мають переносного значення [24, 1].
Існує думка про те, що паремії потрібно розглядати в функціональному аспекті. Говорячи про функціонування в мовленнєвих актах, приказки реалізують номінативну функцію, в той час як прислів’я – комунікативну [10, 102].
Інколи сама приказка не дає жодної поради і не містить застереження, але її можна легко перетворити на прислів’я.
Наприклад, ми можемо узяти приказку tocryforthemoon [14, 61] (англ.) чи nach dem Mond greifen (langen) [14, 62] (нім.) (бажати неможливого) і надати їй форму поради:
Don'tcryforthemoon або
Only fools cry for the moon. – Лише дурні бажають неможливого [14, 61].
Звертаючи особливу увагу на деякі систематизовані ознаки прислів’їв та приказок, можна по-новому переосмислити терміни „прислів’я” та „приказка” та зробити висновки щодо їх розмежування. Першою такою признакою є емоційне забарвлення. Прислів’я – це ціле завершене судження, воно завжди має яскравий емоційний ореол, приказка використовується носіями мови лише у відношенні конкретної ситуації як частина будь-якого судження [23, 106], тому приказка поза цим судженням не наділена емоційним ореолом, тобто в ній ця ознака не завжди присутня. Наступною ознакою може служити оцінювання. По-перше, прислів’я у загальному вигляді констатує риси людей та властивості явищ, наприклад: