Морфологічні засоби виразності мови
Слова росли із грунту, мов жита,
Добірним зерном колосилась мова.
Вона як хліб. Вона мені свята.
І кров'ю предків тяжко пупурова.
(Л.Костенко).
Ви теж запрошені на виставку «Улюблена книжка». Які книги ви сподіваєтесь побачити на виставці? Що для вас буде головним при виборі книги: культура книги (оформлення обкладинки, ілюстрацій) чи змістове наповнення? А, може, для вас важить і зміст, і форма? Як ви розумієте вислів «книгу треба вміти читати»?
Обговоріть цю проблему в класі.
◊ Прочитайте текст. Опишіть образ стежки, створений автором у цьому тексті. З допомогою яких слів/частин мови художник слова описує/ характеризує цей образ? Яка стилістична роль іменників, ужитих у кличному відмінку?
Уявіть собі, що ви художник, який створює ілюстрацію до тексту. На які слова/ частини мови/ ви звернете увагу в першу чергу?
Яку смислову і стилістичну функцію виконують у тексті займенники? Визначте стилістичні відмінності коротких і повних прикметників.
СТЕЖИНА
Чому живе, і сам не знаю,
В моєму серці стільки літ Ота стежина в нашім краї Одним одна коло воріт. Де ти, моя стежино, Де ти, моя єдина? Ота стежина в ріднім краї — Одним одна коло воріт? Дощами мита-перемита, Снігами вметена у даль. Між круглих соняхів у літі Мій ревний біль, мій ревний жаль. Моя надієчко, я знаю: Мій крик життя на цілий світ — Ота стежина в нашім краї Одним одна коло воріт. Де ти, моя стежино, Де ти, моя єдина? Ота стежина в ріднім краї — Одним одна коло воріт?(А. Малишко).
Цей вірш Андрія Малишка є лебединою піснею поета. Образ вузенької, протоптаної босими ногами стежини у рідному селі, котра веде у світ широкий, - це символ самого життя
Мовна особистість письменника розкривається через мову його художніх творів, сукупність виражальних засобів, які вирізняють майстра як індивідуальну особистість з-поміж інших митців художнього слова.
Співвідношення частин мови в тексті визначається багатьма факторами: залежить від приналежності до одного з типів мови ‑ розповіді, опису, роздуму, пов'язане зі змістом тексту. У ньому відтворюються особливості індивідуального стилю митця. Автор може використовувати в якості особливого засобу виразності будь-яку частину мови.
В залежності від того, яка частина мови ним обирається, текст набуває відповідних експресивних та смислових відтінків.
Частіше вживаними у текстах є іменники: вони називають предмет зображення (явища природи, рослин і тварин, людей, основних почуттів людини, абстрактні поняття), служить ніби основою для побудови тексту. Водночас іменники можуть створювати образи, деталізувати виклад.
Своєрідна коштовність нашої мови – можливість використовувати звертання (часто образне) у кличному відмінку, що має тільки йому властиві закінчення, пор.: Ганно, книжко, перемого, Галинко, Ярусю, сину, тату, часе, можновладче, Львове, Києве, любове, радосте та ін.
Господи Слово Вічна осново Сонцеголово Слово горить Ніжносте Слово Лютосте Слово Вічносте Слово Я твоя мить (І. Драч).
Про український кличний відмінок письменник та перекладач О. Кундзіч слушно написав: «Я собі образно уявляю кличну форму, як простягнені до когось руки в більш чи менш підкресленому жесті».
Займенники в тексті виконують допоміжні функції, тому їх використання визначається конкретними правилами, водночас кожний письменник може наповнити ці слова потрібним йому змістом. У кожному випадку займенники роблять текст виразним.
Наприклад:
Не забувайте, звідки ви і хто ви,
Чиїх очей лежить на вас печать.
У світі слів немає випадкових,
Хоча вони й століттями мовчать (О. Довгий).
Деякі частини мови можуть виконувати в художньому тексті функції морфологічних синонімів. Це граматичні форми того самого слова, які розрізняються засобами граматичного вираження: давальний і місцевий відмінок: батьку – батькові, на батьку, на батькові, орудний відмінок: тією – тою, п’ятьма – п’ятьома. Це також повні та короткі форми прикметників (синьому - синім, білому – білім); дієслова співає - співа, літає - літа, питає - пита, лунає – луна; перші компоненти цих синонімічних пар нейтральні з погляду літературної нормативності, другі теж літературні, але з обмеженим діапазоном уживання (у поезії, розмовній мові).
Наприклад:Зеленеє жито, зелене,Хорошії гості у мене.Зеленеє жито при межі –Хорошії гості до душі (з народної пісні).◊ Прочитайте текст. В якому значенні виступає слово «собор». Що, на вашу думку, означає берегти «собори наших душ»? Що вам відомо про події, які відбулися після написання роману Олеся Гончара «Собор»? Чому про письменника говорять, що, власне, він «постає як Собор, як одна із всенародних святинь»?
Назвіть слова/частини мови, які використані в тексті в переносному значенні. Який зображувально- виражальний прийом використаний у цьому тексті? З якою метою?
Найдіть в уривку слова, з допомогою яких названі дії. Якими частинами мови є ці слова? / чи тільки дієслова називають, передають дії? З якою метою автор використує в тексті віддієслівні іменники? Яка стилістична функція прислівників?
Мовчить собор. Не видно облупленості, іржі на банях, ніч скрадає на ньому всі травми часу. Навколо вирують пристрасті, ламаються списи в щоденних баталіях, що їх ведуть будівничі з браконьєрами, а вій стоїть, думає свою одвічну думу. Про що вона? Все тут проходило перед ним, як перед свідком і перед суддею. Ще, здається, недавно рипіли гарби повз нього з снопами, клекотіла революція на цьому майдані соборному, дзвони калатали на сполох, кликали на сходки, на пожежі, то радісно, то тривожно будили передмістя, б'ючи пудовими язиками свою литу, з домішкою срібла мідь Поглядом болю і туги востаннє дивилися на нього розширені очі дівчат-полонянок, коли їх тисячами гнали мимо собору в Німеччину. Ридання чув, і крики надій, і залізні гуркоти війни, і її, ще страшнішу тишу Тепер велосипеди нічних змін нечутно обтікають його щодня і щоночі.
Все він бачить і бачив усе. Ярмарки вирували круг нього, яскраво гомоніли, бурунили, буйно сміялись червоним, сивіли шапками, саньми красувались в різьблених оздобах Чи так уже воно й вищезло усе? Чи береже він у собі відгомін життя невмирущого, мигтіння списів запорозьких, різноголосся ярмаркового люду, жарти циганські, чвари прасолів, іржання коней продано-ображених, лоскітний сміх шинкарок щасливих, нічні шепоти закоханих, зоряні обійми й зачаття? Повен, повен всього! Темрявою ночі окутаний, зірок дістає шоломами своїх бань крутолобих. А сталь у печах клекоче, і коли плавку дають, шлак за Дніпром виливають, і все небо виповнюється загравною повінню, так що вершечки садків висвітяться карбовано, видні до кожного листочка, — в такий час од світла заводів враз вирине з темряви ночі й собор. І доки багряніє, дихає небо по всьому Наддніпров’ю, стоїть серед заводського селища весь освітлений, парусно-повний і чистий, як тоді у минувшині, коли вперше тут виник, вичарувався з душі своїх мудрих і дужих майстрів (О.Гончар «Собор»).
Дієслова акцентують увагу на дії, тому текст з великим використанням дієслів стає динамічним і, як наслідок, експресивним. Інтонація такого тексту характеризується напругою, великою чіткістю, особливим ритмічним малюнком.
◊ Прочитайте текст. Про кого пише Олександр Довженко? Як опоетизовує він життя звичайних селян, хліборобів? З якою метою робить це письменник?
Яку смислову і стилістичну роль відіграють у тексті службові частини мови? Слова якої частини мови найчастіше повторюються? Чому? Яка стилістична функція сполучника але? Яка стилістична функція сполучника як? Якого стилістичного ефекту досягає автор, уживаючи заперечні частки?
Дядько Самійло не був ні професором, ні лікарем, ні інженером. Не був він, як уже можна догадатись по одному його імені і по тому, що тут писалось, ні суддею, ні справником, ні попом. Він нездатний був на високі посади. Він навіть не був добрим хліборобом. Він вважавсь поганим хліборобом. Його розумових здібностей не вистачало на сю складну і мудру професію.
Але, як і кожна майже людина, він мав свій талант і знайшов себе в ньому. Він був косар. Він був такий великий косар, що сусіди забули навіть його прізвище і звали його Самійло-косар, а то й просто Косар. Орудував він косою, як добрий маляр пензлем,- легко і вправно. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава та хліб і каша.
Поза своїм талантом, як се водиться часто серед вузьких фахівців, він був людиною немудрою і навіть немічною (О.Довженко «Зачарована Десна»).
Учені доводять, що частки і зокрема частки не, ні є найбільш уживаною у нашому мовленні. Вони створюють ефект заперечення, інтенсивного ствердження, нанизування, емоційної напруги, конденсують динаміку викладу.
◊ «Кожна граматична форма є одночасно і виражальним засобом» (М. Бахтін). Доведіть думку відомого російського літературознавця.
Напишіть за поданим початком твір-мініатюру. З'ясуйте стильове призначення різних частин мови.
І правда: все тече, і все змінюється. А що лишається? Залишається те, що в нас самих. Маю на увазі душу. Позавчора її роз'їдала байдужість, учора – зневіра, а сьогодні – бажання солодко житьи за рахунок інших. Сита душа не будує, не допомагає, не хворіє. Вона просто животіє. Душа…Це останній бастіон, який ми так легко зруйнували. Люди добрі, а ми ж так довго говорили (і ніби дбали!) про її гармонію … (І.Карпель).
Отже, велика сила слова. Слово- це Світло. Слово – це життя, - стверджує письменник Олесь Бердник. «Лікую рани словом-деревієм», - пише поет Віталій Гой. «Слово, що ліки», - наголошував педагог Олександр Захаренко.
Суржик став мовною недугою, від якої постійно шукають ліків. Однак одужання від хвороби потребує не лише медикаментів, але й бажання хворого вилікуватися.