Завдання первинного закріплення полягає у тому, щоб попередити забування нового матеріалу і забезпечити його збереження в пам’яті до того часу, поки не відбудеться його закріплення і активізація в ході мовленнєвих тренувань і практики. З психологічної точки зору в процесі первинного закріплення інформація про певну лексичну одиницю передається з короткотривалої у довготривалу пам'ять.
2.2.2 Семантизація лексичних одиниць
Семантизація, або осмислення, визначення значення лексичної одиниці є важливим компонентом у навчанні лексики. Спосіб семантизації залежить від характеру семантичної структури слова. Багатозначність у мові і багатозначність у шкільному словнику-мінімумі не співпадають. У шкільному курсі вивчається, здебільшого, головне значення слова. При семантизації відносно однозначного слова слід взяти до уваги, що в рецептивних видах мовленнєвої діяльності воно може зустрітися зі значенням, не передбаченим словником-мінімумом.
Робота над багатозначним словом повинна розподілятися, здійснюватись у міру необхідності пояснити чергове співзначення. При цьому потрібно зберігати безпосередньо-практичний напрям навчання. Лексичні правила наводяться, щоб вияснити семантичні спільності і відмінності, які ілюструються прикладами. На вибір способу впливає також семантизація і характер співвіднесеності в лексичній одиниці лексичного і граматичного значення. Також, великий вплив має словотвірна структура слова.
Додатковим способом семантизації є віднесеність тої чи іншої лексичної одиниці до більш чи менш повного еквівалента в рідній мові, тобто опора та переклад [3, с.78].
На вибір способу семантизації впливає і етап навчання, також цілі завдання лексики (репродуктивна і рецептивна).
Засвоєння мінімуму іншомовних слів – одна з необхідних умов автоматизованого сприйняття та переробки лексичної інформації тексту.
За даними психолінгвістики при рецептивному оволодінні лексичного матеріалу засвоєння слова слід розглядати як створення в акцепторі дій графіко-акустично-моторного і семантичного образу слова, тобто закладання своєрідного "психологічного еталона" слова. У процесі читання, слова тексту порівнюються з цим еталоном, у результаті чого слова впізнаються та осмислюються. Як свідчать дані психологічних досліджень, важливою умовою активного сприйняття й ефективного засвоєння будь-якого навчального матеріалу є опора на емоційний стан учнів. Навчаючи іншомовній лексиці можна успішно застосовувати опору на позитивні емоції [4, с.110].
Як відомо, будь-яка самостійна розумова діяльність, що має пошуковий характер, супроводжується певною емоційною активністю учнів, оскільки їх розумова діяльність тісно пов’язана з чуттєво-емоційною сферою мислення. Пізнавальні емоції виникають саме тоді, коли учень опиняється у своєрідній проблемній ситуації, яка є поштовхом до продуктивного мислення, спрямованого на її розв’язання. Багато авторів зазначають, що створення навчальної проблемної ситуації може бути ефективним засобом підвищення активності, самостійності і продуктивності навчальної діяльності учнів.
Підкреслюючи важливість значення активної розумової діяльності для розв’язання проблемної ситуації, дехто з авторів не враховував при цьому певної ролі позитивних емоцій, що пов’язана із замиканням останньої ланки зворотної аферентації. Досягнення очікуваного результату пов’язане в людини з утворенням позитивних емоцій задоволення, які сприяють формуванню навичок. Емоції створюють сприятливі умови для запам’ятовування матеріалу і є важливим стимулятором процесу мислення.
Ці положення можуть стосуватися і процесу засвоєння іншомовної лексики. Якщо учням не підказувати значення невідомого слова, а запропонувати визначити його з контексту, перед ними виникає своєрідна мовна проблемна ситуація. Процес розумового пошуку, що призводить до розв’язання проблемної ситуації, не тільки допомагає учням результативно завершити мовну дію, а й переживається ними як позитивне емоційне задоволення. Така емоція створює сприятливі умови для формування в довготривалій пам’яті семантичного образу слова [5, с.17].
На емоційний стан учнів має особливий вплив сміх, гумор. Про його позитивну дію говорять вчені, лікарі, вчителі. Почуття гумору не завжди є вродженим, але кожна людина може розвивати його у собі. Сміх – це чудове знаряддя в руках учителя. Гумор займає чільне місце у дітей будь-якого віку.
Велика кількість навчальних посібників мають у своєму складі матеріали гумористичного характеру.
Проведені дослідження показали, що дотепні і цікаві тексти, які є у підручниках, дуже зацікавлюють учнів, а герої книг, написаних з почуттям гумору, стають найпопулярнішими.
Якщо на уроці побутує гумор, жарт, то, як правило, встановлюється контакт між учителем та учнями, не буває порушень дисципліни. На уроках іноземної мови учні інколи втомлюються, виникає потреба в систематичній розрядці. Це сприяє кращому засвоєнню нового матеріалу. При систематизації лексики широко використовується предметна і картинна наочність. При вивченні теми "Тварини" учитель може показати серію малюнків із зображенням тварин, виконаних у гумористичному стилі. Можна розповісти про Ляйпцігський зоопарк, в якому є "дитячий садок" для молодняка. В основі оформлення кліток лежать казкові мотиви. У зоопарку є леви та тигри. Їх експортують до інших зоопарків. У зв’язку з цим можна використати відомий жарт: InderWüsteSaharasichteingroßerLöweeinenkleinenLöwen. Der kleine Löwe hat Angst. Da sagt aber der große Löwe: „Guten Tag, bist du aush aus Leipzig?", а при (цьому) семантизації виразу Angst haben vor … показати картинку: тварини (собака, кіт, миша, слон, вовк, заєць) біжать по колу. Під нею напис: Wer hat vor wem Angst [10, с.34].
Активізація іншомовних здібностей зумовлена передусім мотивацією навчання. Мотивація, як система спонукальних чинників є вихідним психологічним фактором успішного оволодіння іноземною мовою. Завдання вчителя – створювати умови позитивної мотивації навчання і максимального розкриття творчого потенціалу особистості у процесі оволодіння учнями іноземною мовою як засобом спілкування на між культурному рівні. Світлана Воротова вважає важливим спонукальним чинником і стимулом партнерські стосунки між викладачем та учнем. А це припускає і довіру, і дружбу, і повагу.
Кувшинов В. вважає найбільш ефективним методом навчання лексики випереджувальне введення лексики, яке він широко використовував на всіх етапах у різних формах з урахуванням вікових особливостей учнів, рівня їх підготовки та інтересів. Вже в перший рік навчання випередження досяглось під час фонетичної зарядки із використанням римовок, з яких розпочинається кожен урок. Відпрацьовуючи їх за допомогою вимови шляхом аудіювання і повторення за вчителем хором та індивідуально, учні вивчили напамять ≈ 30 віршів, які мали у своєму складі більше ста лексичних одиниць. У подальшому, працюючи з підручником, учні легко відзначали ці лексичні одиниці. З наступного року навчання фонетична зарядка перейшла у мовленнєву, яка проводилась у формі діалогу з класом. Зміст мовленнєвої зарядки змінювався і доповнювався, враховуючи як мовну підготовку школи, так і реалій з життя.
Зарядка дозволяла не тільки з першої хвилини ввести учнів у іншомовне середовище, а й попередньо вводити, закріпити в їх пам’яті і повторити при багаторазовому вимовлянні лексику, пов’язану з багатьма сферами шкільного життя, побутом і розпорядком дня учня, календарем, погодою тощо.
Мовленнєва зарядка, на протязі всього уроку, тільки німецькою мовою (крім пояснення норм вимови, правил читання і граматики) викликає необхідність у тому, щоб поступово, з випереджанням вводити лексику класного вжитку, яка необхідна учневі для спілкування з учителем, однокласниками.
Враховуючи тяжкість засвоєння учнями лексичних одиниць, доцільно лексику вводити дозовано, в певній послідовності.
Завдання практичного оволодівання іноземною мовою потребує пошуку шляхів удосконалення як методики навчання мовленнєвих навичок, так і уваги до організації мовного матеріалу, оскільки оволодіння словником грає велику роль у розвитку мовленнєвих умінь учнів, а лексичні одиниці – різнопланові і багатовимірні явища, що створює певні труднощі у засвоєнні. Оскільки мова ситуативна, то можна використовувати ситуації з самого початку роботи над словом. При цьому ситуацію розуміють як сукупність мовленнєвих і не мовленнєвих умов, які задають учневі, необхідних і достатніх для того, щоб він правильно здійснив мовну дію у відповідності до наміченої комунікативної задачі [22, с.55].
Ситуації на мовленнєвому рівні направлені на організацію умов для реалізації самостійних висловлювань учнів, коли перед ними стоїть завдання висловити власні думки і своє відношення до певних моментів. Увага учнів при цьому спрямована на задум, а не на ті мовні засоби, за допомогою яких він буде виражений. При презентації лексичних одиниць акцентується увага на обробленні цих мовних засобів, а ситуації покликані створювати комунікативний фон, тобто ту комунікативну спрямованість, яка буде сприяти вживанню слів у мовленні.