Зміст
Вступ
Розділ І. Загальні відомості про лексику німецької мови
1.1 Лексичні одиниці
1.2 Лексичний запас
1.3 Цілі навчання лексики
1.4 Особливості лексичних одиниць
1.5 Відбір лексичного матеріалу
Розділ ІІ. Робота над лексикою
2.1 Методична типологія
2.2 Послідовність засвоєння лексичних одиниць
2.2.1 Введення і первинне закріплення лексичного матеріалу
2.2.2 Семантизація лексичних одиниць
2.3 Гумор як засіб активізації розумової діяльності
2.4 Випереджувальний метод
2.5 Ситуативний метод
2.6 Типи вправ у навчанні лексики
Висновки
Список використаних джерел
Resümee
Лексика в системі мовних засобів є одним з найважливіших компонентів мовної діяльності. Це визначає її важливе місце на кожному уроці іноземної мови.
Лексика – це той словесний матеріал, яким учні повинні навчитися легко і швидко оперувати у процесі спілкування німецької мовою, через це оволодіння нею – необхідна передумова використання мови як засобу спілкування. Основною метою навчання лексики є створення необхідних передумов для формування мовної діяльності.
Упродовж багатьох десятиліть науковці досліджували проблему навчання лексичного матеріалу. Існує багато праць на цю тему. Але це питання й до сьогодні залишається актуальним. У цій роботі ми спробуємо узагальнити вже відомі знання, конкретизувати їх та дослідити етапи навчання лексичного матеріалу, методи, які дають найефективніші результати, прийоми, які допомагають учням краще опановувати та закріплювати нові слова на уроці іноземної мови.
Під час роботи ми будемо застосовувати такі методи, як описовий, порівняльний та дослідницький.
Формування лексичних навичок постійно знаходиться у плані зору учителя. Його завдання полягає у тому, щоб досягти повного засвоєння школярами програми лексичного мінімуму, закріпити в їх пам’яті словниковий запас на середньому етапі навчання.
Володіння іноземною мовою передбачає знання певної кількості слів. Проте, одного лише знання слів для здійснення мовної діяльності недостатньо. Можна знати багато слів, але не вміти їх використовувати під час спілкування. Для практичного використання лексики в мові потрібно піклуватися про розвиток в учнів автоматизовано підбирати слова під час мовлення та включати їх у синтагму і фразу, стежачи за правилами лексичної єдності німецької мови.
Успішне оволодіння іноземними лексичними матеріалами – одна з найважливіших умов засвоєння мови. У той же час існують великі труднощі щодо накопичення лексичного матеріалу. Одна з причин цього – безмежність мови, її словникового складу. Для досягнення досить швидких результатів необхідно обмежити обсяг виучуваного лексичного матеріалу, ретельно вибирати перспективні напрями засвоєння мови. Це може бути лексика повсякденного спілкування, тематика і зміст якої достатньо відображені у підручниках, а також у численних розмовниках та посібниках з німецької мови.
Часто лексику ототожнюють зі словами. Дійсно, у нашій уяві лексика складається, головним чином, зі слів. Сюди належать так звані кореневі, безафіксні слова (dasBuch, duFeder, vergessen); складні (dieTischlampe); похідні (fontgehen, freundlich). Одиницею навчання лексичного матеріалу є лексична одиниця (ЛО), яка може бути не лише словом. Лінгвістичні критерії і методичні міркування дозволяють віднести до лексики інші одиниці, які також, як і слова, що цілісно відтворюються в мовленні, а також означають один будь-який предмет дійсності. До розряду лексичних одиниць слід віднести:
1.слово (schön);
2.стійкі/сталі словосполучення: номінативні (не переосмислені): dieFreiePeutscheJugena, MeldderAebeit; фразеологічні (переосмислені): esliegtaufderHand, aufkeinenFall, sichanetwasmachen;
3.клішировані звороти (вирази), так звані "готові" речення (тобто такі, що не змінюються у мовленні): esverstehtsichvonselbst, entschuldigenSie, bitbe … wasgibtesNeues? Wasistlos?
З методичної та психологічної точки зору всі ці зовнішньо різні мовленнєві одиниці поєднуються тим, що учні засвоюють їх у цілісному вигляді і вживаються в мовленні на основі єдиного словесного стереотипу, який формується за допомогою лексичних вправ [3, с.159].
Систематичне накопичення учнями словникового запасу, його постійне розширення – одне з головних завдань навчання іноземної мови. Без знання слів неможливо ні висловити, ні зрозуміти навіть найелементарнішої фрази. Але, вивчивши навіть велику кількість, слів можна не зуміти висловитися, у чому у всій час переконався один із видатних методистів минулого Франсуа Гуен. Готуючись до поїздки в Німеччину, він вивчив весь словник, але, прибувши до країни, так і не зміг нічого зрозуміти і висловити по-німецьки. Крах методу заучування окремих слів все-таки виявився для нього корисним: пошук інших шляхів оволодіння іноземною мовою привів французького методиста до створення відомих "серій Гуена" [1, с.84].
Відомо, що одного лише запам’ятовування лексики для практичного оволодіння мовою недостатньо: потрібно засвоїти слововживання. Це і важче і легше, ніж просте заучування вокабуляра. Важче тому, що слововживання потребує не тільки знання слів (derTisch – стіл; стіл – derTisch), але й уміння маніпулювати ними в ході висловлювань (dieTischelagenimHof; dieFamiliesaß amTisch); легше тому, що маніпулювання лексикою в ході висловлювань дає можливість глибше її осмислювати і краще запам’ятовувати.
Отже, головне в навчанні лексики – досягти того, щоб учні оволоділи слововживанням. Це складне завдання вирішується у двох аспектах: необхідно не тільки вживати лексику у власному мовленні, а й розуміти її в мовленні інших. В методиці довгий час вважалось, що, навчившись говорити, ті, хто вивчають іноземну мову, тим більше здатні розуміти матеріал, який вживають. Проте мовна практика не підтверджує цієї думки. Виявляється, навіть добре засвоєне слово часто важко впізнати, так як на письмі, а особливо – в усному мовленні воно всюди "маскується" під новим оточенням, змінюючи своє основне значення і зовнішній вигляд, ніби повертаючись до нас своєю незвичайною стороною. Виявляється, що способи здійснення діяльності того, хто говорить, з одного боку, і діяльності того, хто слухає – з другого, мають свої особливості, які потребують диференційованого підходу в навчанні як при поясненні, так і, особливо, у вправах. Звідси випливає, що слова, які увійшли до словникового мінімуму учнів, повинні засвоюватися ними подвійно: як в інтересах говоріння (репродуктивний аспект), так і в інтересах читання і слухання (рецептивний аспект) [3, с.160].
Розрізняють активний, пасивний та потенціальний лексичний запас. Активний запас порівняно обмежений. Він формується в результаті ґрунтовного опрацювання матеріалу і використовується у висловлюваннях і на письмі. Письмовий запас значно ширший і на його основі будується процес читання і сприймання чужого мовлення на слух. Названі дві категорії лексичного матеріалу постійно змінюються, зокрема розширюються в міру збагачення досвіду людини. У навчанні іноземної мови потрібна особлива увага, тому що знання формуються протягом усього періоду навчання.
До потенціального запасу відносять:
– складні і похідні слова, побудовані з передбачених в мінімумі основ за знайомими словотвірними моделями;
– інтернаціональні слова, які зберігають в німецькій і рідній мові схожість звучання і написання і загальність значення;
– ряд спів значень багатозначних слів, які семантизуються в опорі на знання головного значення.
В.А.Бухбіндер визначає реальний і потенціальний словниковий запас. Вся лексика мінімуму повинна бути засвоєна практично упродовж курсу вивчення іноземної мови, забезпечуючи розвиток їх продуктивної і рецептивної мовної діяльності, тому вона відноситься до реального словникового запасу. Разом з тим потрібно про водити роботу, внаслідок якої прищеплюється уміння впізнавати і розуміти словникові одиниці, які зустрічаються вперше, але мають знайомі елементи, опора на які дає можливість досягнути їх розуміння. Так, зустрівши при читанні чи аудіюванні слова derFederball, derFallschirm, dieLokomotive та інші, учень може виявити значення цих слів із складових їх основ та афіксів (derFederball = doFeder + derBall = "м’яч з пір’я" = "волан") чи за подібністю з аналогічними словами рідної мови (dieLokomotive = локомотив). Подібні слова В.А.Бухбіндер відносить до потенціального словникового запасу.
Знання іноземної мови асоціюється зі знанням слів, в той час, як володіння мовою – з лексичними навичками, які саме й забезпечують функціонування лексичної одиниці у спілкуванні.
Оволодіння іноземної лексики можна уявити як певну послідовність дій зі сприйняття лексичних одиниць, ознайомлення з їх змістовою стороною, їх осмислення, запам’ятовування, а також набуття навичок вживання й розпізнавання лексичних одиниць в мовленні.
З методичної точки зору цей складний процес включає велику кількість компонентів. Основними з них є: подання, пояснення, різноманітні вправи для тренування і застосування контролю над процесом становлення і формування лексичних навичок.
Можливості розуміти невивчену лексику зростають в контексті, оскільки контекст, по-перше, полегшує семантизацію слів потенціального запасу, по-друге, дозволяє визначати значення багатьох слів незалежно від їх форми і складу, через здогадування. Звичайно, здогадування повинно мати підстави, не перетворюватись в мимовільне вгадування. Семантизація слів, яка відноситься до потенціального запасу учнів, як і лексичне здогадування, повинні спеціально вивчатися [5, с.18].
Нині діюча програма вимагає оволодіти за весь курс навчання 1000 лексичними одиницями. Ця кількість "покриває" певне число мовленнєвих ситуацій і засвоюється, як правило, уже в VІІІ класі. Один урок німецької мови в тиждень у VІІІ – Х класах служить удосконаленню навичок володіння уже засвоєною лексикою в даному об’ємі. Завдання навчання читання текстів, в яких зустрічається більш широкий діапазон лексики, вимагає, однак, певного розширення пасивного словникового запасу учнів шляхом формування їх потенціального словника, головним чином, за рахунок домашнього читання.