Однак незважаючи на серйозний прогрес у контрактивних дослідженнях, зокрема у зіставному описі таких відносно замкнутих і стабільних підсистемах як фонетична і граматична, зіставна лексична семантика залишається все-таки найменш опрацьованою. Проблематика цього питання пов’язана з тим, що сам об’єкт є більш складним, оскільки йому притаманна неоднорідність багатоярусної структури. Додає складності дослідженню і той факт, що різні елементи даної структури перебувають у різноманітно-переплетених зв'язках і відношеннях. Типологічні особливості в такому складному структурному утворенні не завжди виявляються на поверхні. Розкрити їх можна лише внаслідок поглибленого аналізу внутрішньої будови лексико-семантичної систем, а для цього потрібно розробити задовільну методику контрастивного вивчення лексичної семантики. Вона повинна відповідати сучасному рівневі лінгвістичних досліджень. У зв’язку з цим, на нашу думку, необхідно звернути увагу на те, що на відмінно від фонетики і граматики лексична семантика ще досі користується методами і прийомами, які допускають значну частку суб’єктивізму. Не випадково найважливішим і найактуальнішим для лексичної семантики залишається, на думку М.П. Кочергана, первинне і найголовніше завдання – визначити найбільш задовільним способом значення лексичної одиниці [14, с. 3]. Саме тому ми прийшли до висновку, що слід погодитися із сентенцією Г. Мунена, що «семантика ще чекає на свого Сосюра або Трубецького» [12, с. 3].
Питання методики зіставного аналізу обговорювалося і досліджувалося багатьма мовознавцями. Зокрема М.П. Кочерган, якому в цьому плані належить особлива заслуга, пропонує таку послідовність етапів контрастивного аналізу лексичної семантики:
- виділення лексико-семантичних полів і міжмовне зіставлення їх структури, яка відбиває різну дискретизацію (mapping, семантичне картування) світу речей і явищ у зіставлюваних мовах;
- вивчення внутрішньопольових (синонімічних, антонімічних, гіперо-гіпонімічних і міжпольових зв'язків);
- дослідження структури лексико-семантичних варіантів;
- встановлення внутрішньої форми слова та й узагалі способів номінації і їх впливу на значення слова в кожному конкретному випадку;
- виявлення стилістичних розбіжностей і асоціативних відмінностей лексико-семантичних варіантів-відповідників [14, с. 4].
М.П. Кочерган у статті: «Зіставна лексична семантика: проблеми і методи дослідження» приходить до висновку, що «принцип системності повинен стати основним у контрастивних лексико-семантичних студіях. Без урахування системних зв’язків та ієрархічних відношень на всіх рівнях аналізу (семному, семемному, лексемному, лексико-семантичних груп і лексико-семантичних полів) не може бути адекватного опису лексико-семантичної системи зіставлюваних мов. Значеннєвість мовної одиниці є основною категорією контрастивних досліджень і тільки через неї визначається місце мовної одиниці у певній системі.» М.П. Кочерган приходить до висновку, що тільки зіставлення лексичних систем у цілому може дати об’єктивну картину [14, с. 4].
Зіставлення лексико-семантичних полів визначає значимість кожного лексико-семантичного варіанта, синонімічні, антонімічні, гіпонімічні зв’язки між ними, тобто структуру поля. Дана структура має також у кожній з мов свої відмінності. М.П. Кочерган вважає, що вивчення лексико-семантичних систем мов передбачає встановлення зв’язків між полями. Ці зв’язки визначають місце кожного лексико-семантичного поля в лексико-семантичній системі мови і найбільшою мірою характеризують типологію лексико-семантичної системи [14, с. 5].
Дедалі більшого значення у контрастивістиці набуває когнітивна лінгвістика, яка пожвавила контрастивні дослідження і особливо вплинула на принципи й методику дослідження контрастивної лексикології.
Для когнітивної лінгвістики характерні такі методологічні принципи: експансіонізм, антропоцентризм, експланаторність, функціоналізм, універсалізм і етноцентризм. Серед них заслуговує на особливу увагу принцип антропоцентризму, бо мова, як стверджує Н.Д. Арютонова, «наскрізь антропоцентрична. Присутність людини дає про себе знати на всьому просторі мови, але найбільше позначається на лексиці і синтаксисі – семантиці слів, структурі речення й організації дискурсу» [12, с. 5].
Лексичне значення, на думку когнітивістів, – це інтерпретація фрагменту світу людини, тобто воно є антропоцентричним за своєю природою і не стільки відображає об'єктивні ознаки предмета, скільки фіксує властивості, з погляду того чи іншого етносу. Це положення підтверджується багатьма мовними фактами. Серед них у першу чергу виділяються так звані номінальні слова – імена, які позначають сферу сконструйованих тим чи іншим етносом прагматичних понять. Вони позначають філософські й етичні поняття, специфічні для певного етносу. Так, наприклад, у європейських мовах немає слів, які хоча б приблизно наближалися за смислом до таких санскритських ключових термінів, як нірвана, карма тощо. Та й номінальні слова, що мають відповідники в різних мовах, як правило не повністю збігаються за змістом. Так, японське слово кокоро (приблизно серце / розум) має дещо інше значення, ніж його німецький відповідник derVerstand.
Крім номінальних слів, особливе бачення світу створюють такі розряди слів, як експресивна й модальна лексика, перифрази й метафори та ін. Зокрема, антропоцентричність метафори виражається в тому, «що саме вибір тієї чи іншої основи для неї пов'язаний зі здатністю людини порівнювати все нове для неї за своїм образом і подобою або ж за просторово сприйманими об'єктами, з якими людина має справу в практичній діяльності» [14, с. 5–6].
Слід зауважити, що говорити про те, що когнітивна лінгвістика стане основним методом контрастивного дослідження, передчасно. Когнітивісти у своїх дослідженнях приходять до суб’єктивних висновків, на які вже так багата контрастивна лексикологія.
У зіставній лексичній семантиці існує ще одна проблема – проблема основної одиниці контрастивної лексикології. Одні дослідники приходять до висновку, що такою одиницею є сема; інші заперечують цю думку. Слід зазначити, що як би дослідникам не хотілося знехтувати словом, все ж вони змушені апелювати до нього. В слові «органічно переплилися всі види й аспекти значення» [12, с. 5]. Якщо не відштовхуватися від слова, то пошук еквівалентних значеньбуде позбавлений будь-якого об’єктивного критерію. Кожне значення (сема) з певною мірою повноти передається іншою мовою як не словом, то словосполученням чи описово цілим реченням.
Ми погоджуємося з думкою А. Гудавічюса і В.М. Манакінапро те, що для об’єктивного зіставлення лексико-семантичних систем жодна реальна мова не може бути вибрана за основу. В результаті такого дослідження матимемо образ другої мови в дзеркалі першої. Такий опис, на нашу думку, доцільний у лінгводидактиці, тобто для практичних потреб навчання іноземної мови. Основою, еталоном зіставлення повинна бути третя система, яка є однаково незалежна від зіставлюваних мов. Такою системою, на думку вищеназваних лінгвістів, є інтернаціональна за своєю природою когнітивна система – сукупність знань про дійсність. У сучасній контрастивній лексикології така система ще не описана, тому А. Гудавічюс і В.М. Манакін прийшли до висновку, що її певною мірою компенсує семний аналіз. На нашу думку, слід погодитися з їх підходом, тому що семи є справді універсальними і незалежними від конкретних мов мисленнєвими утвореннями. Необхідно, однак, закцентувати увагу на тому, що семи в жодному разі не можуть служити третьою системою для порівняння, оскільки не становлять системи. Це ті атоми, з яких по-різному комбінуються в різних мовах значення. Однак, на сучасному етапі розвитку контрастивістики не існує іншого способу здійснювати контрастивні дослідження, як брати за еталон одну із зіставлювальних мов або в кожному окремому випадку на основі наявних знань моделювати певну систему, яка б служила еталоном для зіставлення [12, с. 5].
Таким чином, підсумовуючи викладений вище матеріал, ми можемо зробити наступні висновки, що для зіставної лексичної семантики найактуальнішою є проблема – визначити точно значення лексичних відповідників у зіставлюваних мовах. Розв'язання цього здавалося б, суто лексичного завдання має вихід на ряд інших, притому дуже вагомих проблем, таких як способи передачі емоційних значень, роль семантичних переносів у процесах номінації, залежність полісемії й омонімії від структури мови тощо, а все це в кінцевому результаті проектується на проблеми національно-мовної картини світу.
2. Зіставлення на лексико-семантичному рівні
2.1 Дослідження національно-культурного компоненту в зіставній лексичній семантиці
Культура – це сукупність досягнень суспільства в галузі науки, освіти, мистецтва та інших сферах духовного життя. Мова і культура взаємопов’язані. Загальновживаним є твердження, що культурні процеси впливають на мову, а мова, в свою чергу, впливає на культуру.
Складним є питання, на що саме в мові може впливати культура. Американський вчений Е. Сепір зазначав: «Не можу я визнати і справжньої причинної залежності між культурою і мовою. Культуру можна визначити як те, що суспільство робить і думає. Мова є те, як думають. Важко визначити, яких особливих причинних залежностей між відібраним інвентарем досвіду (культура як ціннісний вибір суспільства) і тим особливим прийомом, за допомогою якого суспільство виражає різний свій досвід, можна очікувати… Зрозуміло, що зміст мови нерозривно пов’язаний з культурою… Мова у своїй лексиці більш-менш точно відображає культуру, якої не обслуговує; цілком справедливим є те, що історія мови розвивається паралельно із історією культури» [11, c. 171].