Семантичний критерій смислового заповнення розглядається деякими дослідниками як недостатній для визначення сутності такого складного явища як еліпсис. У зв'язку з цим дослідники звертаються до формально-граматичних критеріїв, які, на їх погляд, дозволяють досягти більшої точності в дослідженні явища еліпсис [Ломтев Т.П., 1957; Гузєєва К.А., 1975; Чивокуня А.А., 1974 ; Мухін AM, 1968].
Так виникає методика позиційного аналізу речення. Згідно з цією методикою речення розглядається як якась модель, в якій за всіма членами закріплені певні позиції. Позиції в цій моделі можуть бути відсутніми, вони можуть бути представлені негативно [Ломтев Т.П., 1957]. Т.П. Ломтев представляє неповне речення у вигляді позиційної моделі з декількома негативно вираженими членами.Дотримуючись поняття позиційної моделі, К.А. Гузєєва [Гузєєва К.А., 1975] використовує поняття внутрішнього зв'язку між позиційними ланками, в результаті якої позиція словесної форми може припускати іншу позицію іншої словоформи і навіть цілу позиційну модель всього речення.
А.А. Чивокуня [Чивокуня А.А., 1974] уточнює характер синтаксичного зв'язку між позиціями моделі, використовуючи поняття «сигналізації» стосовно до неповного речення. «Сигналізація» передбачає, що словесно представлена позиція сигналізує те, що відсутньо у вербальній формі висловлювання.Класифікація заснована на присутніх членах, проте встановлення синтаксичних зв'язків між позиціями в позиційній моделі дозволяє передбачити відсутні члени речення. A.M. Мухін [Мухін A.M., 1968] при визначенні еліпсиса використовує розроблену ним теорію синтаксичних (юнкціонних) зв'язків всередині структури речення.Взявши за основу поняття речення як синтаксичної одиниці, що включає асоціативно-предикативний або нульовий предикативний зв'язок, A.M. Мухін дає розширене визначення еліпсиса, вважаючи неповним будь-яке речення, навіть якщо в ньому не вказано неядерний компонент. Вивчення синтаксичних зв'язків у межах речення і синтаксичної (діалогічної) єдності розкриває синтагматичний аспект еліптичних речень.
Широке використання в лінгвістиці методики трансформаційного аналізу спонукало дослідників еліпсиса вдатися до цієї методики з метою встановлення системних зв'язків еліптичних речень, тобто розглядати еліпсис у парадигматичному плані.Л.С. Бархударов [Бархударов А.С., 1964] вдається до поняття нульових синтаксичних елементів як до показника еліпсису в моделях неповних речень і визначає еліптичну пропозицію як таку, в якій, принаймні, одне слово представлене нульовим варіантом. Л.С. Бархударов вводить методику трансформаційного аналізу для виявлення трансформаційних зв'язків речення в парадигматиці.На його думку, будь-яке еліптичне речення - трансформ речення неелліптічного, утворене за допомогою трансформації еліпсису чи стирання. Класифікація еліптичних речень проведена в його роботі на основі способу експлікації слова, представленого нульовим варіантом: синтагматичоі поновлювані "(поновлювані" з навколишнього контексту) і парадигматично поновлювані "(поновлювані" з аналогічних конструкцій, зустрічаються в мові).
Методика трансформаційного аналізу отримала подальший розвиток в роботах інших дослідників еліпсиса. Розглядаючи еліптичні пропозиції як самостійні структурні типи, що мають свою специфіку, О.І. Реунова [Реунова О.І., 1968] стверджує, що поверхневі структури повного та еліптичного речень є трансформи глибинних структур повного та еліптичного речень, висхідних до одного і того ж базисного конструктивного показника.
І.Ф. Вардуль [Вардуль І.Ф., 1969] уводить поняття інваріанта як спільноїоснови еліптичних і нееліптичних речень. Вивчення еліпсиса як опущення (невживання) синтаксеми, зміст якої суппрессирується може проводитися тільки шляхом співвіднесення варіантів при використанні методу підстановки відсутніх членів. Він доходить висновку, що якщо підстановка не дає еквівалентного результату, це свідчить про відсутність еліпсиса. Автор розрізняє еліптичні варіанти речень і нульові синтаксеми (коли в мові немає позитивної синтаксеми для передачі даного змісту).
А.С. Даруй [Даруй А.С, 1973] проводить трансформаційний аналіз еліптичних конструкцій на рівні розмежування глибинних і поверхневих структур. На думку А.С. Даруй, еліпсис на рівні розмежування глибинних і поверхневих структур може бути визначений як трансформація, результатом вживання якої є повторення експліцитно-віраженого елементу глибинної структури в його нульовій формі на рівні поверхневої структури. Це робить друге речення семантично залежним від першого.Явно не виражений елемент в будові конструкції, еліпсис (як синтаксичний процес) грунтується на понятті обов'язкового оточення.
Саме дистрибутивні стосунки між двома або більш елементами роблять можливим опущення якого-небудь з них.
М.Я. Бліх виходячи з теорії актуального розчленовування речення при визначенні еліпсиса. Семантіко-стілістічна функція усікання зовнішньої структури речення при еліпсисі розглядається як виділення реми вислову. При цьому «ремо-віділяюча» функція усікання аналогічна функції логічного смислового наголосу в неусіченому реченні.М.Я. Бліх підкреслює і семантичну сторону еліпсиса, яка полягає в нарощуванні семантичного навантаження породжуваної структури, що «продовжується, відповідно до загальної закономірності парадигматичного синтаксису» [БЛОХМЛ, 1976].
Отже, семантичний критерій розглядається як недостатній для визначення суті еліптичних речень і витісняється формально-граматичним критерієм. В зв'язку з цим виникає методика позиційного аналізу речення. В рамках цієї методики для вивчення еліпсиса в парадигматичному аспекті використовується позиційна модель з негативно вираженими позиціями або модель з нульовими членами.У синтагматичному плані розглядаються синтаксичні зв'язки у межах еліптичного речення (об'ємні показники готівкових членів, сигналізація як вираження залежності словесно представлених і словесно непрезентованих позицій, юнкционны зв'язки).
Для вивчення природи еліптичних речень використовується також методика трансформаційного аналізу. Вивчаючи явище еліпсиса в парадигматичному аспекті, дана методика виявляє співвідношення еліптичних речень з нормативними структурами. Згідно з методикою трансформаційного аналізу, еліптичні конструкції мають бути представлені як варіанти якогось загального інваріанта, що дозволить виявити місце елліптичних трансформів в системі мови.Вивчаючи явище еліпсиса в синтагматичному аспекті, методика трансформаційного аналізу розглядає еліпсис на рівні розмежування глибинних і поверхневих структур. І, нарешті, важливою синтагматічеськой характеристикою еліптичних речень є їх актуальне розчленовування.
Розгляд еліптичних конструкцій в нашій роботі проходіть в два етапи. Перший етап опису еліптичних конструкцій заснований на формально-граматичному критерії їх виділення і відмежування від інших типів одиниць синтаксису. Другим етапом вивчення еліптичних конструкцій в області синтаксису є етап мовної реалізації і функціонування. На цьому етапі вивчаються синтагматичні зв'язки еліптичних конструкцій і їх комунікативна специфіка в рамках контекстного оточення і в комунікативній ситуації.
Еліпсис, імпліцитність, зевгма, нульові знаки, що маються на увазі, нерідко ототожнюються в лінгвістиці. Щоб визначити лінгвістичний статус еліпсиса, необхідно уточнити, яке місце він займає по відношенню до цих суміжних явищ.
Виходячи з визначень, що існують в лінгвістиці, еліпсис виражається в неспівпаданні означаємого і що означає. Основною ознакою еліпсиса можна вважати присутність елліптіруємого елементу в найближчому контексті. У еліптичній конструкції цей елемент не відсутній, а міститься в нульовій формі, тобто імпліцируєтся. Проте він обов'язково повинен матися на увазі, інакше сенс вислову може спотворитися [Дарі А.С., 1973].На основі даного визначення спробуємо відмежувати еліпсис від суміжних явищ.
Особливість людської комунікації полягає в тому, що не весь вміст думки знаходить втілення в мовних елементах. Звідси і два способи передачі інформації: експліцитний і імпліцитний. Вони протиставлені один одному як явний, відкритий, безпосередній і прихований, неявний, опосередкований способи вираження думки [Дарі А.С., 1973].
У лінгвістичній літературі спостерігається неоднозначність в трактуванні терміну «імпліцитність». З одного боку, існує широке тлумачення цього терміну, при якому явища імпліцитності і еліпсиса не розмежовуються. При цьому імпліцитними вважають і такі еліптичні конструкції, при яких елімінування окремих компонентів або ланок структури призводить до утворення неповних речень. Такі структури називають формально імпліцитнимі [цит по: Гурова В.А., 1984].Настільки широке розуміння імпліцитності можна пояснити перш за все відсутністю однозначного тлумачення поняття «еліпсис» і відсутністю єдиної точки зору на критерій неповноти речення.
З іншого боку, в лінгвістичній літературі спостерігається тенденція до розмежування імпліцитних і еліптичних конструкцій. Деякі лінгвісти займаються більш поглибленим вивченням цих двох явищ. Так, у ряді робіт спостерігається відмежування еліпсиса від інших видів неповноти [Шендельс Е.Н., 1977; Старікова Е.Н., 1974].Кажучи про відмінність еліптичних побудов від імпліцитних, Е.Н. Старікова відзначає, що в еліптичних побудовах експлікация предикативних одиниць носить характер заповнення тих, що не дістають в змістовному і в структурному плані компонентів вислову, тоді як в імпліцитних висловах подібна експлікация зазвичай означає додавання інформації до відносно закінченому смисловому вмісту вислову або ж конкретизацію, розгортання цього вмісту.