Розрізняють запозичання лексичне, словотвірне, морфологічне, семантичне, а також калькування. Входячи в українську мову, лексика іншомовного походження засвоюється графічно, фонетично, граматично.
Коли слово прийшло з іншої мови разом з поняттям і йому немає відповідника в рідній мові, воно має всі підстави для вжитку. Часом слова іншомовного походження стають одним із компонентів синонімічного ряду: краєвид (укр. питоме), пейзаж (з фр.), ландшафт (з нім.). Якщо для називання якогось поняття в українській мові є власне слово, запозичення, що не дає нічого нового, зайве. Мові однаково шкодять і надмірний пуризм (від лат. pиrиs - "чистий"), тобто безоглядне викорінювання будь-яких іншомовних елементів, і надуживання чужомовною лексикою, переобтяження нею письмових та усних текстів, особливо призначених для широкого читача чи слухача. Порівняймо для прикладу слова спонсор - "той, хто матеріально забезпечує проведення якогось заходу" і консенсус. Перше порівняно недавно увійшло в українську мову з англійської, йому поки що немає точного відповідника, створеного на українському фунті. Тож його вживання вмотивоване й закономірне. Друге є дещо ранішим запозиченням з латинської мови. Надмірно часте вживання його за рамками книжної лексики недоцільне, бо навряд чи консенсус замінить семантично тотожні йому украЇнські слова згода, одностайність, збіг думок. Особливо знижують рівень культури мовлення помилки у вживанні іншомовних слів.
Різноманітна з функціонального та структурного погляду запозичена лексика з європейських мов будь-якого походження є результатом взаємодії різнорідних зовнішніх та внутрішніх (історичних, політичних, культурних, соціальних, етнічних, конфесійних) чинників. Ставлення до запозиченої лексики та репрезентованих нею цінностей в Україні ніколи не було однозначним.
Кожне слово має свою індивідуальну історію входження у мову-реципієнт і завжди залишає місце для дискусій і уточнень, тому оцінка питомої ваги окремих історичних джерел у процесі засвоєння запозичених лексем східнослов’янськими мовами є відносною. Під впливом вагомих зовнішніх чинників ці запозичення могли проникати в українську мову не лише через посередництво європейських мов (французької, німецької, чеської, польської), а й безпосередньо.
Латинська мова не була однорідним генетичним джерелом запозичення: вона поєднувала класичну латину, народну, середньовічну та новітню. Засвоєння українською мовою поодиноких лексем грецького походження (академія, бібліотека, гімназія, економія) свідчить про те, що латина була не лише генетичним, але й історичним джерелом поповнення словникового складу слов’янських мов.
Семантична адаптація латинізмів є складним багаторівневим процесом. Тут представлені кілька типів залежності: а) моносемантичне запозичення в українській мові співвідноситься з однозначним латинським словом, причому помітних змін у семантиці слів не відбувається; б) збереження однозначності не супроводжується тотожністю значень, що пояснюється змінами або уточненнями; в) семантична структура багатозначного слова-етимона спрощується; г) полісемантичні українські лексеми співвідносяться з моносемантичним словом у мові-джерелі; д) слова, які є багатозначними в українській мові і в мові-джерелі.
Виділення в лексичному складі запозиченої лексики окремих тематичних груп і вивчення їх еволюції тісно пов’язане з історією відповідних сфер суспільного буття і добре ілюструє вплив зовнішніх факторів на розвиток лексики: її зміни зумовлені галуззю, в якій вона функціонує, і внутрішнім механізмом, будовою мови. Зазначені фактори не протистоять один одному, а глибоко і постійно взаємодіють.
Лексика іншомовного походження, коли нею користуватися без зловживань і перекручень, є одним із засобів збагачення словникового складу мови.
1. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства / Запозичення / – К.: Академія
2. Ющук І.П. Українська мова / Лексичні запозичення /: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – 639 с.
3. Сучасна українська мова / За ред. Пономарева О.Д. – К.: Либідь, 2001
4. Д.І. Ганич, І.С. Олійник, С.В. Семчинський. Словник лінгвістичних термінів – К.: Вища школа. Головне видавництво, 1985. – 360 с.
5. Словник української мови в 11 томах / За ред. І.К. Білодіда. – К.: Наукова думка, 1970-1980.
6. Словник іншомовних слів / За ред Л. Пустовіт. – К.: Довіра, 2000. – 1017 с.
7. Етимологічний словник української мови у 7 томах / За ред. О.С. Мельничука. – К.:Наукова думка, 1982. –Т. І-ІІІ.
8. Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. / За ред. Л. Гумецької. – К.: Наукова думка, 1977. – 630 с.
9. Словник української мови XVI – першої половини XVII ст.: Проб. зошит. – К.:Наукова думка, 1983.– 158 с.
13. Словник іншомовних слів / Уклад.. С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута –
К: Наукова думка, 2000. – 662 с.
14. Сучасний словник іншомовних слів / За ред. Н.В. Тучиної – Харків:Торсінг плюс, 2007. – 767 с.