ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Психолого-педагогічні особливості навчання учнів середньої школи мовленню
1.1Психологічний аспект навчання монологічному та діалогічному мовленню
1.2Психолого-фізіологічні особливості різних етапів навчання школярів
Розділ 2.Методика формування вмінь монологічного та діалогічного мовлення у загальноосвітній школі
2.1 Лінгвістичні особливостімонологічного та діалогічного мовлення
2.2 Основні підходи до навчання монологічного та діалогічного мовлення учнів середніх шкіл
Розділ 3. Формування вмінь мовлення в учнів середнього ступеню підходом „зверху”
3.1 Підхід „зверху” до формування вмінь монологічного мовлення в учнів 8 класу
3.2 Підхід „зверху” до формування вмінь діалогічного мовлення в учнів 8 класу
Висновки
Список використаної літератури
Додаток А
Додаток Б
Додаток В
Додаток Г
Додаток Д
Додаток Е
Додаток Ж
Вступ
Проблема навчання мовлення на всіх етапах вивчення іноземної мови єоднієї із самих актуальних проблем у методиці навчання іноземній мові. Навчання монологічної мови - надзвичайно складний процес. Монологічне висловлювання розглядається як компонент процесу спілкування будь-якого рівня - парного, групового, масового. Це означає, що будь-яке монологічне висловлювання завжди комусь адресоване, навіть якщо цей адресат – той, хто говорить, хоча в структурних і багатьох інших відносинах його види досить специфічні. Що стосується діалогічної форми спілкування – це найбільш характерна форма для прояву комунікативної функції мови, яка передбачає уміння вести бесіду, зав'язати розмову, щоб одержати потрібні відомості та з'ясувати для себе ті чи інші питання.
Навчання говорінню як процесу продуктивному вимагає від учнів побудови висловлювання, обумовленого ситуацією спілкування, а також є складною методичною задачею, оскільки оволодіння їм зв'язано з найбільшими труднощами для учнів і вимагаєвеликихчасових затрат і зусиль як з боку вчителя, так і учнів. Проте ці затрати часу і зусилля окупаються, якщо учні опановують цією діяльністю на початковому етапі на строго відпрацьованому мінімальному матеріалі, що забезпечує мотиваційний рівень і надійну базу для розвитку і формування умінь монологічного та діалогічного мовлення на середньому і старшому етапі, а також при формуванні інших видів мовленнєвої діяльності.
Проблема навчання монологічного та діалогічного мовлення розглядалася багатьма методистами, серед яких можна виділити роботи В.Л.Скалкіна , Г.В.Рогової , І.Л.Бім, І.О.Зимньої, Г.Я.Зиминої та Л.К.Маркелової , Й.І.Пассова, С.Л.Захарової та багатьох інших.
У даній курсовій роботі розглядається найбільш раціональна, з мого погляду, система навчання іншомовного спілкування учнів загальноосвітньої школи, розроблена зурахуванням новітніх методичних досліджень і концепцій у цій області дидактики.
Ціль роботи – на основі аналізу методичної літератури за даною темою, детально вивчити методику навчання монологічного та діалогічного мовлення на всіх етапах навчання англійській мові і, з урахуванням характерних рис мовлення, а також психофізіологічних і психологічних особливостей учнів, виявити найбільш ефективні підходи до навчання монологічного та діалогічного мовлення учнівзагальноосвітньоїшколи, які б сприялидосягненнюосновної мети навчання – виконаннясоціальногозамовленнясуспільства.
Ціль та предмет дослідження визначають його основні задачі:
1) вивчити психолого-педагогічні особливості навчання учнів загальноосвітньої школи мовленню;
2) вивчити лінгвістичні особливості монологічного та діалогічного мовлення;
3) визначити основні підходи до навчання вмінь монологічного та діалогічного мовлення учнів загальноосвітньої школи;
4) на основі найбільш раціонального підходу запропонувати фрагменти уроків на формування вмінь монологічного та діалогічного мовлення на середньому етапі навчання.
Об'єкт дослідження - монологічне й діалогічне мовлення.
Предметом дослідження є процес формування навичок і умінь монологічного та діалогічного мовлення.
У ході роботи використовуються наступні методи дослідження:
1) критичний аналіз наукової і методичної літератури за даною проблемою;
2) вивчення й узагальнення позитивного досвіду викладачів, отриманого під час пасивної практики;
Практична цінністьполягає в наступному:
1.застосування накопиченого матеріалу на практиці, у роботі з учнями будь-якого віку і на всіх рівнях навчання;
2.детальне знайомство з даним видом предмета;
3.визначення специфіки формування вмінь мовлення в цілому як обов'язкового моменту на будь-якому етапі.
Розділ 1. Психолого-педагогічні особливості навчання учнів середньої школи мовленню
1.1 Психологічний аспект навчання монологічному та діалогічному мовлення
Говоріння є видом мовної діяльності, за допомогою якого (спільно зі слуханням) здійснюється усне вербальне спілкування.
Говоріння може мати різну складність, починаючи від вираження ефективного стану за допомогою простого вигуку, назви предмета, відповіді на питання й закінчуючи самостійним розгорнутим висловлюванням.
Перехід від слова і фрази до цілого висловлювання зв'язаний з різним ступенем участі мислення і пам'яті. Розрізнюють 2 види мовлення: діалогічне й монологічне.
На зміст і характер діалогічного спілкування впливають наступні психологічні аспекти: 1) процеси сприйняття мовлення співрозмовника й орієнтування в ситуації; 2) процеси формування змістовної сторони висловлення; 3) процеси мовленнєвого оформлення думки і сприйняття (+декодування) реплік партнера по спілкуванню.
Спостереження над діалогізуванням у реальних умовах показують, що будь-яке осмислене висловлення є результатом безпосереднього контакту між людьми, мовленнєвоутворюючого «пристрою» яки утворять єдину тимчасову комунікаційну систему.
Початкове висловлення в значній мірі обумовлюється особистістю співрозмовника (як компонента ситуації спілкування), його відношенням до що говорить, компетентністю в дозволі обговорюваних проблем, комунікативною спільністю партнерів, характером їхнього знайомства.
Особистість співрозмовника впливає на того, хто починає діалог, сприяє його перебудові в психофізіологічному відношенні, набудовує на визначений емоційний лад, що і викликає «запуск» механізмів змісто-інтенційногорівня.
Починаючи діалог, перший його учасник (П.1) оцінює комунікативні можливості партнера, орієнтується в обстановці і на цій основі складає свою мовленнєвоутворюючу програму, актуалізує свій мовний намір і тему. Другий співрозмовник (П.2), сприйнявши мовний добуток, аналізує його і вимовляє відповідну репліку, з огляду особистостітого, хто починає діалог й обстановку, власні наміри і мотиви.
Професор В.Л. Скалкін [23, с.5] пропонує представити цей процес на схемі ( Додаток А).
Таким чином, у діалогічному зв'язуванні П.1-П.2 психологічна основа породження висловлень у співрозмовників неоднакова.
Слід зазначити, що компоненти ситуації, у рамках яких відбувається діалог, знаходяться в постійному русі, що спричиняє зміну стимулів протягом одного акта діалогічного спілкування.
Діалогічне мовлення – це об'єднане ситуативно-тематичною спільністю і комунікативними мотивами сполучення усних висловлювань, послідовно породжених двома і більш співрозмовниками в безпосередньому акті спілкування. Діалогізування– процес мовленнєвої взаємодії, що передбачає обмін репліками, що не досягають обсягів монологічних висловлювань. Під терміном «діалог» розуміється як сам процесдіалогізування, так і його результат – текст. Однієї з задач, що висуває програма загальноосвітньої школи з іноземної мови, є навчання монологічному і діалогічному мовленню. Однак у даний час у масовій середній школі навчанню монологічному та діалогічному висловлюванню не завжди приділяється досить уваги. Перед школою ставиться задача розвитку непідготовленого продуктивного мовлення учнів.
Темою діалогічного мовлення може бути широке коло питань. Це: людина (його вчинки, зовнішність, характер, біографія, мовлення), подія (в особистому житті співрозмовників або в суспільній сфері), річ (як об'єкт уваги, споживання, власності). Факторами, що формують тему діалогу, є відносини між співрозмовниками, рівень їхньої комунікативної спільності, зовнішні події, ситуація в широкому змісті.
У ході діалогічного мовлення кожному з учасників контакту приходиться вирішувати цілий ряд задач психологічного характеру, а саме:
1) пам'ятати всі попередні бесіди з даним партнером, щоб максимально використовувати досвід спільного спілкування, не повторюватися;
2) пам'ятати усе, що сказав співрозмовник у ході даного контакту, і усе, що сказав сам;
3) миттєво оцінити всю суму зведень, отриманих до початку своєї мовної партії;
4) уміти вчасно уставити своє слово ( не порушуючи при цьому прийнятих правил спілкування);
5) уміти слухати співрозмовника;
6) витримувати визначений емоційний тон;
7) стежити за правильністю язикової форми, у яку наділяються думки;
8) слухати своє мовлення, щоб контролювати її нормативність, якщо потрібно, внести у вже відзвучала частину фрази відповідні зміни, виправлення;
9) уміти витягати інформацію із ситуації спілкування, у тому числі що повідомляється паралінгвістичними засобами (жестами, мімікою), до яких прибігає співрозмовник.
Психологія діалогізування обумовлена частою зміною ролей що говорить і слухає, використанням різних способів мовленнєвоосмислюючої діяльності – від мимовільного утворювання кліше до побудови висловлювань, що обмірковується, (твердження, заперечення). Мовленнєві механізми автоматично враховують як ситуацію спілкування (тобто ті зведення, що надходять позамовленнєвими каналами зв'язку), так і текст партнера.