В українському перекладознавстві термін «реалія» вперше вжив О. Кундзіч у праці «Перекладацька мисль і перекладацький недомисел» (1954), підкреслюючи при цьому неперекладність реалій: «Я схильний вважати народні пісні аналогічними реаліями даного народу, що, як правило, не перекладаються». Значним поступом в опрацюванні реалій в українському перекладознавстві є праці В.Коптілова. У визначенні реалій учений акцентує передусім чинник міжмовного зіставлення. Так, у праці «Актуальні питання українського художнього перекладу” В.Коптілов називає реаліями „слова, що позначають предмети та явища, невідомі мові перекладу». З цього твердження випливає й той факт, що слова можуть бути реаліями в одній мові, але не бути такими в іншій. Наприклад, у Великобританії, як і у нас, є проїзні квитки, а у США – їх немає. Отже, стосовно американського варіанту англійської мови наш “проїзний квиток” – реалія, а стосовно британського варіанту – ні.
З погляду семантики реалії, завдяки наявності в їхньому семантичному континуумі метамовної інформації про закріплення за «своїм» мовним колективом, збігаються частково з діалектизмами. Як і діалектизми, вони надають мовленню певного колориту, формують мовленнєву характеристику літературних персонажів. Але принципова розбіжність між ними і діалектизмами полягає у тому, що географічна інформація реалій зв’язана з позначуваним предметом, це інформація про специфічні предмети та явища певного географічного ареалу. Місцева маркованість діалектизмів – це інформація про специфічні мовні засоби позначення загальновідомих предметів. Певну близькість з семантичного та стилістичного боку мають реалії з термінами – мовними знаками, які репрезентують наукові поняття спеціальної професійної галузі знань. Їхня кореляція полягає в тому, що інколи термін збігається з реалією, тобто існують терміни-реалії. Наприклад, “рутин світ” – назва рослини і, отже, термін. Водночас в українсько-англійському бінарному зіставленні це – реалія, бо такої рослини немає в англомовному світі. Як і реалії, терміни можуть набувати переносного значення, це – один із активних процесів у сучасних мовах.
За походженням терміни і реалії різняться між собою. Реалії виникають переважно в народній гущі, а терміни створюють учені та спеціалісти-практики, часто на основі елементів з латинської та грецької мов або шляхом свідомого переосмислення звичайних «неспеціалізованих» слів. Сукупність термінів з певної галузі створює єдине ціле – терміносистему. Опис значення терміна тотожний самому його значенню, у реалії ж можна виділити при описі окремі аспекти.
Терміни і реалії по-різному стають широковідомими: терміни як назви певних предметів починають часто вживатися з поширенням цих предметів, в науці це зв’язано з процесом обміну науковою інформацією. Реалії проникають в інші мови завдяки художньому перекладу і засобам масової комунікації. Головна розбіжність між ними – сфера їхнього вжитку, функціонально-стилістичний критерій: терміни найширше вживаються у мові науки, вони – основа всіх терміносистем. Реалії переважають у художніх текстах, усному мовленні.
Найчастіше дослідники вдаються до предметної, зовнішньої, позамовної класифікації реалій , і найпослідовніше, найґрунтовніше провели її С. Влахов і С. Флорін. З погляду перекладознавчого доречно провести поділ реалій в історико-семантичному та структурному планах.
З історико-семантичного погляду виділяються:
1) власне реалії ( при існуючих референтах): укр. коломийка, трембітяр, постоли, яворівка, коливо, китайка, перебудова, гласність; англ. a baby-sitter, Boxing Day, the Central lobby, Poppy Day, Halloween, Harley Street doctor, a gifted child („у США особливо здібна дитина, для якої, з дозволу батьків, опрацьовується спеціальна шкільна програма”) та ін.;
2) історичні реалії – семантичні архаїзми, які внаслідок зникнення референтів входять до історично дистантної лексики, втративши життєздатність. Їм властива сема «минуле», пов’язана із старінням референта, виходом позначуваного ним слова з царини активної суспільної практики мовного колективу. Вони «вміщують фонові знання культурної спадщини». Крім національного, для них характерний хронологічний колорит: укр. щезник, смерд, копний майдан, свячений, згінні дні, медведиця (“група жінок, що, переодягнувшись, ходила по селу під час косовиці”), зелені хлопці («опришки»), підбрехач («другий сват у давніх українських весільних обрядах»), тарниця («дерев’яне седло гуцулів»); англ. the Black and Tans («чорно-руді»- англійські каральні загони в Ірландії в 1920-1923), a priest`s hole («іст. «нора», пристанище священника; таємна кімната, звичайно в церкві або в замку, де переховувалися католицькі священники в Англії під час переслідування католиків”) та ін.
У структурному плані виділяються:
1) реалії-одночлени: укр. вечорниці, криничар, денцівка, кобзарювати, валило; англ. a sheriff, a threepence, a maypole («травневе дерево»- «стовп, прикрашений квітами, різнобарвними прапорцями, довкруги якого танцюють в першу неділю травня у Великобританії») та ін.
2) реалії-полічлени номінативного характеру: укр. курна хата, разовий хліб, троїста музика, братська могила, дзвінкова криниця («назва спеціальної радіопередачі про народну пісню»); англ. a banana split, St. Valentine`s Day, a Sussex pudding, a ticket day, a toffee apple, a soup- opera, garden seats, a means test man та ін.
3) реалії-фразеологізми: укр. лоби забрити, коло печі поратися, дбати про скриню, стати під вінок, на панщині бути; англ. to reach the woolsack, to enter at the Stationer`s hall та ін.
З погляду перекладацької практики можна виділити явні і скриті реалії. Останні – це слова типу укр. піч, сорочка (“вишиванка”), скриня в українсько-англійському бінарному зіставленні. Вони начебто мають відповідники у мові сприймачі, але співвідносні денотати в позамовній дійсності дуже відрізняються між собою, так що беззастережна субституція їх позначень, що мають різну художньо-стилістичну наповненість, може спричинити ряд додаткових труднощів (лексичний збіг відповідних номінацій при культурологічній розбіжності). В українсько-англійському бінарному зіставленні до прихованих реалій належить лексема рушник. У значенні «утиральник» , для позначення необхідної в хаті ужиткової речі, вона рівновартна рос. «полотенце», англ. towel. Але на Україні лексемою «рушник» позначають і декоративні рушники, вишивані та ткані, що споконвіку є суттєвим атрибутом повсякденних і урочистих народних звичаїв, обрядів. З опорним компонентом «рушник» в українській мові виникло чимало реалій-етнографізмів, з погляду лінгвістики, – фразеологічних одиниць: подавати рушники, вернутися з рушниками.
Зауважимо, що твердження, нібито реалії перекладаються, – неточне. Перекласти – це значить «віднайти відповідник у цільовій мові, а цього неможливо досягти, якщо в етнокультурі, матеріальній чи духовній, в історії носіїв цільової мови немає співвідносного об’єкта, поняття чи явища». Отже, у випадку реалій доречно говорити не про переклад у буквальному розумінні, а лише про віднайдення семантико-стилістичного відповідника або про трансляційне перейменування реалій.
Відтворення семантико-стилістичних функцій реалій у перекладі – кардинальне питання перекладознавства. Чимало дослідників розглядало це питання і часто доходило при цьому не зовсім однакових висновків. Також при перекладах реалій слід враховувати те, що в різних мовах визначаються різні способи перекладу реалій.
На основі зіставлення англомовних перекладів української прози з їхніми оригіналами можна визначити такі способи трансляційного перейменування реалій: транскрипцію, гіперонімічне перейменування, дескриптивну перифразу, комбіновану реномінацію, калькування, міжмовну транспозицію на конотативному рівні, метод уподібнення, контекстуальне розтлумачення реалій. Терміном «транскрипція» позначають віднайдення якомога точнішого відповідника через запис звучання слів мови-джерела графемами мови-переймача. Транскрипція зв’язана з точною (наскільки це можливо) передачею звучання іноземного слова (примат вимови), – не єдиний спосіб передачі. Можливий і примат графіки – транслітераційна передача. Транскрипція і транслітерація – найлаконічніші способи. Завдяки ним створюється певний експресивний потенціал: у контексті слів рідної мови транскрибоване слово виділяється як чуже, надає предмету, який воно позначає, конотацій небуденності, оригінальності.
Коли йдеться про нефонетичні (щодо правопису) мови, зокрема, таку, як англійська, то транскрипція доречніша ніж транслітерація, що не відтворює справжнього звучання слів вихідної мови, а часто навіть спотворює його. Проти транскрипції як масового способу передачі реалій іншомовним звуковим матеріалом часто лунають голоси критиків. Головним аргументом проти використання транскрипції є те, що іншомовне слово, передане графемами мови-приймача, є досить важким для вимови, часто повністю позбавлене змісту для читача, що не володіє мовою-джерелом.
Зовсім інший підхід до смислово значущих власних імен, прізвищ і географічних назв. Смислове ім’я – це своєрідний троп, рівновартний метафорі чи порівнянню і використовуваний у стилістичних намірах для характеристики персонажа або соціального середовища. Воно незамінне там, де є гротеск, гіпербола, певний підтекст. Коли власні імена семантично значущі, втрати при транскрипції бувають надзвичайно великі. Наприклад, перекладаючи повість «Fata Morgana» А.Бернгард перейменував вуличну кличку Олекси Безика – Півтора Лиха: «Коло Графійки сидів Олекса Безик, якого на селі звали Півтора Лиха» – «Next to Hafiyka sat Olexa Bezik whom the villagers called Hard Luck». Отже, читач може зрозуміти, яке значення мало це прізвисько, а от що може зрозуміти читач з того, як Джон Вір протранскрибував прізвище Прийдеволя при перекладі повісті «Борислав сміється» – Priydevolya . Тут повністю втрачено семантичну значущість прізвища.