Другий етап охоплює період з 1933 до серед. 50-х pp. і характеризується: по-перше, помітним звуженням словникар, роботи (зокрема, у зв’язку зі згортанням українізації, репресіями проти укр. мовознавців); по-друге, значним уніфікуванням укр. лексики в словниках (з обмеженням синоніміки з нар. мови, «саморобних» відповідників з укр. коренями замість іншомов. слів тощо).
Третій етап розвитку Л. (кін. 50-х — кін. 80-х pp.) характеризується: по-перше, значним розширенням словникар, роботи і появою ряду як традиційних для укр. Л., так і нових типів словників; по-друге, певним послабленням ідеол. тиску на неї (щоправда, зі значними коливаннями в різні роки). Найважливіші словники цього часу: а) перекладні загальномовні: «Українсько-російський словник» за ред. І. Кириченка (т. 1 — 6, 1953 — 63) — найповніший до 70-х pp. словник укр. мови (бл. 122 000 слів), з великим ілюстрат. матеріалом (проте наявність у ньому явних русизмів, таких, як забой, кумушка, нашенський, ненастя, получати, розлюбезний, трепло та ін., свідчить, що його укладачі ще не повністю позбулися практики поперед, років); «Українсько-російський словник» (1-е вид. 1964, за ред. В. Ільїна, бл. 65 000 слів); «Українськоанглійський словник» М. Подвезька (1957, бл. 60 000 слів) і «Польсько-український словник» за ред. Л. Гумецької (т. 1 — 2, кн. 1 — 3, 1958 — 60, бл. 100 000 слів); «Німецько-український словник» В. Лещинської та ін. (1959, бл. 50 000 слів); «Французько-український словник» (1955) і «Українсько-французький словник» (1963) О. Андрієвської і Л. Яворської (кожен бл. 50 000 слів), «Російсько-український словник» (т. 1 — 3, 1-е вид. 1968, редактори томів С. Головащук, Л. Коробчинська, М. Пилинський) — один з найповніших і найдокладніших рос.-іншомов. словників (бл. 120 000 слів); «Англо-український словник» М. Подвезька і М. Балли (1974, бл. 65 000 слів); «Болгарсько-український словник» І. Стоянова і О. Чмир (1983, 43 000 слів); «Чесько-український словник» (т. 1 — 2, 1988 — 89, бл. 80 000 слів) та ін.; б) тлумачний «Словник української мови» в 11 томах (1970 — 80) — найповніший і найдокладніший на сьогодні словник укр. мови (понад 134000 слів); в) термінол. словники — переважно російсько-українські, організацію створення яких покладено 1957 на Словникову комісію при АН УРСР під кер. Й. Штокала, а з 1969 — на Комітет наукової термінології АН УРСР. З 1959 по 70-і pp. видано бл. 30 галуз. рос.-укр. словників, серед яких виділяються «Російсько-український технічний словник» (1961, 80 000 слів-термінів) і «Російсько-український сільськогосподарський словник» (1963, понад 32 000 слів).
Четвертий етап (від поч. 90-х pp.) характеризується: по-перше, активізацією словникової роботи у зв’язку зі становленням України як самост. держави; по-друге, помітною відсутністю єдиних методол. засад і навіть орфогр. принципів (можна провести певні аналогії між цим етапом і 1917 — 33). З одного боку, безпосередньо продовжується лексикогр. практика попередніх років, у руслі якої перевидано кілька термінол. словників кін. 50-х — поч. 60-х pp. і видано кілька нових без належної ревізії лекс. норм укр. мови минулих років. З другого боку, наявна тенденція до повернення традицій укр. словникарства кін. 19 — 1-ї третини 20 ст. (з униканням іншомов. слів, посиленою увагою до нар. лексики, «куванням» слів) та правопису 1928. Найбільшого сусп. резонансу в цьому плані набув «Російсько-український медичний словник» О. Мусія, С. Нечаєва, О. Соколюка, С. Гаврилюка (1991, з кількома перевиданнями), де з кількох пропонованих укр. відповідників на ост. місці подається той, що вважався досі найприйнятнішим або й єдиним (рос. акушер — укр. пологознавець, бабич, акушер; рос. амбулаторний — укр. рухомий, приходячий, легкий, амбуляторний, амбулаторний).
Стосовно Академічного словника, ситуація кепська. Мало того, що 4-й підготовлений том в свій час знищили, і на сьогодні є тільки 3 томи (А – П), цей словник ніколи не передавався і є дуже рідкісним (в Національній бібліотеції ім. В.Вернадського, скажімо є тільки 1-й том (А – Ж)). А серед двомовних словників йому досі нема рівних. Як на мене, словниковий шедевр. Основне, що можна зазначити – словник написали не просто великі знавці, шанувальники, оборонці української мови. Укладачі словника – люди з вільним мисленням, українську частину писали, виходячи з суто українських мовних норм, а приклади наводили не зважаючи особливо на "політичний момент". Це вільнодумство і щонайвищий фаховий рівень, врешті, і є основою знаменитості словника. Відносно мало запозичень з инших мов і часто до них подано напрочуд вдалий український відповідник. Не кажучи вже про те, що запозичення улягають нормам української мови. Одним словом без "ноу хау" і т.п. одоробал. Хоч тут і трапляються поодинокі помилки чи спірні слова, але загалом досі словник залишається неперевершеним.
2. Поняття словника, його види та призначення
Різні джерела дають різні визначення словника:
Словник – довідкова книга, яка містить зібрання слів (чи морфем, словосполучень, ідіом і т.д.), розташованих по визначеному принципу, і яка дає відомості про їхні значення, вживання, походження, переклад на іншу мову і т.п. (лінгвістичні словники) чи інформацію про поняття і предмети, ними що позначаються, про діячів у яких-небудь областях науки, культури й ін. (Новий енциклопедичний словник. М., 2000).
Словник, словник, словотолковник, словотолк, словарик, словарчик; словаришка; словарища; річковик, лексикон; збірник слів, висловів якої-небудь мови, з тлумаченням чи з перекладом. Словники бувають загальні і приватні, повсякденні і наукові (Даль В. І. Тлумачний словник живої великоросійської мови).
Словник – зібрання слів (переважно за абеткою), стійких висловлювань з поясненнями, тлумаченнями чи з перекладом на іншу мову (Ожогов С. І. і Шведова Н. Ю. Тлумачний словник російської мови).
Словник – зібрання слів якої-небудь мови в абетковому порядку або по слововиводу розташованих (Словник Академії Російської. Спб., 1806-1822).
Словник – книга, що містить перелік слів, звичайно з поясненнями, тлумаченнями чи перекладом на іншу мову. (Словник сучасної української літературної мови)
Існує кілька класифікацій (типологій) словників. «Тип будь-якого словника визначається факторами двоякого роду: характером лексичного матеріалу, який він відображає, і практичним значенням» (Е. В. Кузнєцова. Передмова // Лексико-семантичні групи російських дієслів. Свердловськ, 1988, с. 3).
Будь-який словник складається зі словникових статей. Словникова стаття – основна структурна одиниця словника; текст, що роз'ясняє заголовну одиницю в словнику й характерні їй основні риси. Структура словникової статті визначається завданнями словника. Але словникова стаття будь-якого словника починається із заголовного слова. Сукупність заголовних статей утворють словник, чи ліву частину словника.