У процесі літературного розвитку було виділено п’ять основних типів інтертекстуальних повідомлень. [16;75] Зробив це польський науковець М.Гловінський. Дослідник розрізняє:
1) власне інтертекстуальність (пряме вживання тектсу в тексті: цитати, алюзії, плагіат тощо);
2) паратекстуальність (різний коментар до тексту, вмонтований у сам текст: авторські передмови, післямови, заголовки, епіграфи тощо);
3) метатекстуальність (в тексті з'являється коментар, що стосується іншого тексту);
4) гіперстекстуальність (автоінтертекстуальність) (встановлюється прямий зв'язок між гіпертекстом (текстом Б) та гіпотекстом (текстом А), створеним перед тим (обидва тексти належать одному автору);
5) архітекстуальність (текст завжди скеровує дослідника до певних правил, літературних законів, згідно з якими його створено).[4;63-71]
Варто зазначити, що у сучасному літературознавстві термін "інтертекстуальність" використовується у широкому й вузькому значеннях. У широкому значенні інтертекстуальність розуміється як безкінечний діалог текстів, як характерна особливість літератури загалом. У вузькому значенні інтертекстуальність розглядається як смислотворча й формотворча складова художнього твору, один із засобів вираження авторської позиції (оскільки автор вступає у діалог з "чужими текстами") й читацької рецепції, а також як конкретно-історичне явище в літературі ХХ століття (у модернізмі, а особливо - постмодернізмі).[10;402-421]
Досліджуючи прояви інтертекстуальності у творах П.Коельйо, саме поняття варто застосовувати у вузькому значенні – як використання компонентів будь-якого тексту в структурі художнього твору для реалізації авторського задуму та активізації читацького сприйняття. У романі "Заїр" письменник використав велику кількість інтертекстуальних знаків (цитати, образи, мотиви тощо) із попередніх текстів, які вплинули на ідейно-естетичну структуру твору, на його зміст і форму.Н. Фатєєва у статті "Інтертекстуальність та її функції в художньому дискурсі" справедливо зазначила, що інтертекстуальність здатна "організовувати запозичені елементи таким чином, що вони стають вузлами зчеплення семантико-композиційної структури тексту". [16;12-21]
Таким чином, для побудови своїх романів П.Коельйо нерідко бере цитати з Біблії та інших релігійних книг, які найчастіше використовує як епіграф. Наприклад:
"Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустелі тих дев’ятидесяти й дев’яти, та й не піде шукати загиблої, аж поки не знайде її?"[11; 7]
Ці рядки взяті із Євангелія від св.Луки і є епіграфом до роману "Заїр".Вони акцентують головну проблему твору – внутрішній пошук, а також розкривають прихований ліричний план сюжету. Продовження цих слів читаємо у Євангелія від святого Луки, яке звучить так: "на небі радітимуть більше за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребують покаяння..."[5;117]
Назва однієї із частин твору може нагадати читачу міф про мужнього героя Тезея, який повинен був вбити чудовище, що жило у печері. Щоб Тезей не заблукав, Аріадна дала йому кінець нитки. Бразилець використав давньогрецький міф і назвав третю частину роману "Заїр" "Нитка Аріадни".
Крім того, П. Коельйо ввів у свій твір сюжетну канву "Одіссеї", але дещо переосмислену. За Гомером дружина Пенелопа чекає з далекого плавання на свого чоловіка, а щоб скоротити час, вона тче. Цим самим займається і головна героїня Эстер, поки її чоловік розгадує загадкове зникнення своєї дружини. А щоб повністю відобразити і передати настрій характерний для "Одіссеї", П.Коельйо називає останній розділ твору "Повернення в Ітаку". Таким чином, вже у назвах розділів роману підкреслюється їх інтертекстуальна основа.
Слід згадати, що П.Коельйо найбільш притаманний четвертий вид інтертекстуальності – гіпертекстуальність. Створюючи новий твір, бразильський письменник часто спирається на попередні свої тексти (гіпотексти). Так, наприклад, головний герой роману "Заїр" так само як і протагоніст у повісті "Алхімік" проходить "путь Сантьяго":
"Я полетів в Іспанію і тридцять вісім днів йшов по шляху Сантьяго".[11;35]
За допомогою цього прийому автор об’єднує всі свої творчі доробки в єдине ціле. Складається враження, що перед очима не новий твір, а наступна частина попереднього. В такий спосіб Пауло Коельйо йде на хитрість: згадуючи одну із своїх робіт, він виступає каталізатором для читача і заставляє реципієнта прочитати твір, з яким він ще не працював. В іншому випадку читач не зрозуміє про що йдеться.
Другий розділ "Заїра" письменник розпочинає цитуванням фрагменту розповіді Х. Л. Борхеса:
"В Буенос–Айресі Заїр – це проста монета вартістю двадцять сентаво; на тій монеті ножем були підкреслені літери N і T і цифра 2; рік 1929 викарбуваний на аверсі. В Гуджараті в кінці XVIII століття Заїром звали тигра;.. " [11; 63]
Це і є прикладом власне інтертекстуальності, тобто вживання тексту в тексті. Цитуючи Х. Л. Борхеса, митець хоче показати актуальність проблеми, а також дає короткий огляд того, про що йтиметься далі, а саме розповідає історію Заїра.
Так як головний герой роману "Заїр" бореться за добро і завжди перебуває у пошуку істини, то його образ перегукується із протагоністом ще однієї повісті П. Коельйо "Книга воїна світла", яка була надрукована у 2002 році. Тому автор знову використовує власне інтертекстуальність:
"Воїн світла пам’ятає добро.
У битві йому допомагають ангели;небесні сили ставлять все на свої місця і дозволяють дати краще з того, що є не його". [11; 311]
Явище інтертекстуальності проявляється у цитуванні вірша бразильського поета М. Бандейри "Співзвучність", який герой вчив у дитинстві. "Закон Янта" П. Коельйо запозичив у датського письменника А.Сандемозе в романі "Втікач переходить кордони". Про Банк Послуг, який письменник часто згадує, вперше прочитав у романі Т. Вульфа "Багаття амбіцій". Дослідники стверджують, що через призму інтертекстуальності світ постає як величезний текст, в якому все колись вже було сказане, а нове можливе можливе лише за принципом калейдоскопу: змішання певних елементів дає нові комбінації. [1;218]
Отже, інтертекстуальність у діяльності П. Коельйо виявляється на різних рівнях його творів: тематики, проблематики, образної системи, мотивної організації, сюжету, композиції, стилю, мови, жанру. Цією "наскрізною" категорією просякнуті всі шари коелівської творчості, завдяки чому роботи митця напрочуд глибокі за змістом.
1.2 П. Коельйо і Х. Л. Борхес: літературні інспірації
Гіперрецептивність, або так звана інтертекстуальність, включає не лише запозичення сюжетів, мотивів чи цитування текстів інших творців, але й використання чужих ідей. Так, П. Коельйо перейняв поняття "Заїру" у свого найулюбленішого аргентинського письменника Х.Л. Борхеса. Вперше назва згадується у казці "Заїр", яка була опублікована у книзі "Алеф" у 1949 році. [21]. За словами Х. Л. Борхеса, ідея про Заїра походить із ісламської традиції, яка появилася приблизно в XVIII столітті. Арабською "Заїр" означає "мудрець, пророк", " видимий, присутній, той, кого не можна не помітити".
Роман П.Коельйо "Заїр" - це історія про чоловіка, чия дружина безслідно пропала. Головний герой враховує все – викрадення, шантаж, але тільки не факт, що Эстер просто покинула його. Почуття роздратування, гніву головного героя по відношенню до Эстер такі ж сильні, як і потяг до неї. Факт зникнення дружини повністю заволодіває його думками:
"Мій Заїр – це не романтичні метафори із сліпцями, компасами, тиграми чи мідними грішми. У нього є ім’я - Эстер". [11;63]
Нав’язливі спогади про дружину заважають герою вести нормальний спосіб життя, а особливо мати близькі сексуальні стосунки із іншою жінкою. Він знає, що лише зустріч з Эстер допоможе йому побороти цю одержимість.
"Заїр -- всі мої думки, і я зрозумів, що потребую протиотрути". [11;67]
З історичної точки зору явище одержимості бере свій початок ще із часів вакханок. Жан-Ноель Вуарне у своїй статті "Жіночі екстази" запевняє, що одержимість є явищем дуже близьким до екстазу взагалі, позаяк в обох випадках йдеться про транс і безпосереднє поєднання. В одержимості, як і в екстазі, втрачають голову. Таким чином одержимість визначено як активне оволодіння особистістю кимось Іншим. [26] Отже, можемо твердити, що Заїр оволодів головним героєм.
Весь роман – це шлях до розуміння вчинку дружини, у фіналі якого герой новим способом знаходить свою супутницю життя.
"Я пройшовся по своєму минулому, побачив, де помилився, де зупинився, визначив той момент, коли втратив Эстер". [11;355]
Слід зазначити, що роман є автобіографічним. Критичні джерела подають цю категорію так: "жанровий різновид роману, в якому головним персонажем виступає сам автор, а події вміщені у фабулі, - достеменні події з його життя. Як образ головного персонажа, так і його сюжет – це художня обробка фактів, пережитих автором". [17;114] Отже, на сторінки роману П.Коельйо переніс власний досвід. Відомо, що бразилець свого часу, як і головний герой, здійснив паломництво і пройшов шлях Сантьяго. Твердження, що він є прототипом самого автора не безпідставне. Неназваний головний герой -- знаменитий успішний письменник, книги якого стали бестселерами майже у всіх країнах світу. Саме такий період на даний момент переживає П. Коельйо.
Як свідчить преса, над "Заїром" автор працював із січня по червень 2004 року. Кожна із п’яти частин була написана в різних країнах світу: в Парижі (Франція), Мадриді, Барселоні (Іспанія), Амстердамі (Голландія), в Алма -- Аті та в степу (Казахстан). [20] Подорожі дали можливість письменнику максимально наблизитись до проблем, які він піднімає, і зберегти настрій та нетрадиційну атмосферу, яка присутня у творі.