У Словнику Б. Грінченка є такі словоформи, які подано власне множинними, такими ж вони є й у СУМі. Наприклад, накожні [Словар 1909 II: 495] і [СУМ 1980 V: 107]; кузьмірки [Словар 1909 II: 320] і [СУМ 1980 IV: 386]; мандри [Словар 1909 II: 404] і [СУМ 1980 IV: 617]; ляси [Словар 1909 II: 293] і [СУМ 1980 IV: 581]. Подані словоформи втратили зв’язок з одиничними іменниками, очевидно, давно, тому обидві лексикографічні праці подають їх як власне множинні.
Так, динамікою мовних процесів, впливом часу, можна пояснити „відмирання” значень в іменниках, які належать до пасивної лексики, наприклад, скраклі – шестизначний у Словнику Б.Грінченка [Словар 1909 IV: 142] і двозначний у СУМі [СУМ 1980 IX: 382], чи відсутність у СУМі таких застарілих слів, як багари – „шкіряний пояс” [Словар 1909 I: 19], бандури – „нутрощі тварини” [Словар 1909 І: 155], жмихи – „залишки від цукрового буряка” [Словар 1909 I: 487] липці - „знаряддя для знімання фруктів ” [Словар 1909 II: 360], п’ятрини – „полиця для посуду” [Словар 1909 III: 504], темнощі – „час, коли темно” [Словар 1909 IV: 254], хрестці – „хрестопоклонна неділя” [Словар 1909 IV: 413], чи занепад багатьох етнонімів, наприклад „Словар” Грінченка подає такі синоніми до слова похрестини [Словар 1909 III: 389], як продирини [Словар 1909 III: 464], очедирини [Словар 1909 III: 81], а СУМ фіксує лише перше слово із синонімічного ряду – похрестини [СУМ 1980 VII: 305], бо і сам звичай – „свято на другий день після охрещення дитини” – відійшов у скарбницю минувшини.
Отже, спостереження над подачею множинних іменників та їх лексичних значень у Словнику Б. Грінченка та у Словнику української мови дають підстави зробити такі висновки:
1. У сучасній українській мові є тенденція до утворення власне множинних іменників: слова, що частіше вживані у множині, Словник Б.Грінченка подає як одне із значень одиничного іменника під ремаркою „частіше вживані у множині”, а СУМ їх подає вже в окремій словниковій статті як нові слова. Одиничні іменники, при цьому існують паралельно або взагалі відсутні, втративши значення сучасного множинного іменника.
2. У Словнику Б. Грінченка множинний іменник часто є однозначним, а у СУМі – багатозначним, і навпаки. Отже, значення не тільки змінюються, а, як живі клітини, мають здатність народжуватися і відмирати.
3. Серед багатозначних іменників pluralia tantum є такі, що мають різницю в одному із значень або у відтінках його. Розвиток науки впливає на зміну семантичної структури лексеми.
Порівняльний аналіз множинних іменників щодо подачі їх лексичного значення у двох лексикографічних працях, які різняться часовими рамками описуваної лексики і частково джерельною базою, показав розвиток мови, живучість її як повноцінного організму, де одні клітини його відмирають, інші – народжуються. Одним із явищ „народження” є утворення власне множинних іменників (у порівнянні зі Словником Б.Грінченка власне множинними стали близько 90 іменників), що ще раз підкреслює: українська мова повноцінно функціонує і розвивається, бо живлять її цілющі і життєдайні слова, які забезпечують вічне існування мові.
Множинні іменники відмінюються лише у множині (а звідси і назва їх), однак значення однини вони мають: Темні окуляри приховували блиск очей (значення однини); На вітрині були виставлені окуляри різної форми (значення множини). Кожний відмінок множинних іменників має кілька варіантів відмінкових форм. Причому іменники, що в одному з відмінків (скажімо, називному) становлять один варіант, в інших можуть належати до різних. Наприклад:
Н. сіни, відносини, окуляри, люди, двері, гроші, коноплі, жорна, вуста, лещата, дріжджі, вінця (один варіант утворюють слова: сіни, відносини, окуляри, люди; - другий — двері, коноплі, гроші, дріжджі; третій — уста, жорна, лещата, вінця).
Р. сіней, відносин, окулярів, людей, дверей, конопель, дріжджів, вуст, жорен, лещат, вінець (варіанти утворюють уже форми інших слів: один — сіней, людей, дверей, грошей; другий — відносин, конопель, уст, лещат, вінець, жорен; третій — окулярів, дріжджів).
Д. сіням, відносинам, окулярам, людям, дверям, коноплям, жорнам, вустам, лещатам, дріжджам, вінцям, грошам (один варіант).
3. Як Н.
О. саньми, відносинами, окулярами, людьми, дверима, коноплями, жорнами, вустами, лещатами, дріжджами, вінцями (один варіант утворюють форми: саньми, людьми, грішми, дверми, ті, що в родовому мали закінчення -ей; другий — дверима, грошима; третій — відносинами, окулярами, коноплями, жорнами, вустами, лещатами, дріжджами, вінцями).
М. (на) санях, відносинах, окулярах, людях, дверях, коноплях, жорнах, вустах, лещатах, дріжджах, вінцях (один варіант).
Деякі множинні іменники в орудному відмінку мають паралельні закінчення: дверми і дверима, грішми і грошима, саньми і санями, ворітьми і воротами.
Деякі іменники в давальному і місцевому відмінках мають твердий і м'який варіанти: штанам і штаням, на штанах і на штанях, на воротах і на воротях.
У багатьох випадках іменникам властиві тільки форми множини. Це так звані множинні іменники, або іменники pluralia tantum. З погляду семантики множинні іменники виявляють співвідносність з граматичним значенням форм однини і множини, вони виражають омонімію обох чисел.
Зафіксовані форми однини від окремих іменників pluralia tantum сприймаються як раритетні і позанормативні, напр.: “Так загримів кайдан на тілі, Щоденний свідок рабських мук, — І сталь, піднята в згубній цілі, Безсило виприснула з рук!” (П. Грабовський).
У формі множини вживаються назви предметів, що складаються з парних частин (окуляри, кліщі, ножиці, сани, штани, вила, двері, ворота, також нари, граблі), назви збірних за значенням понять (люди, діти, кури), речовини (дрова, вершки, дріжджі), покидьків, залишків речовини (висівки, об'їдки, помиї), процесів і дій з відтінком тривалості або повторювання (проводи, перегони, заробітки, сутінки), обрядів і урочистих подій (іменини, оглядини, поминки), ігор (шахи, шашки, жмурки), певних часових понять (канікули, роковини), емоцій, переживань (радощі, гордощі, заздрощі), понять, зв'язаних з грішми (гроші, кошти, фінанси), частин будівлі (сіни, сходи), запозичених, найчастіше абстрактних понять (ресурси, аннали, аліменти, джунглі) тощо.
Крім того, форма множини характерна для деяких географічних назв (Чернівці, Суми, Карпати, Гімалаї).
Коли йдеться про багато предметів, що їх назви мають тільки форми множини, тоді при них уживаються збірні числівники або інші слова з кількісним значенням (двоє саней, троє воріт, багато дверей, купа грошей), а також застосовуються описові конструкції з іменниками типу пара (дві пари окулярів).
У сучасній українській мові загалом множинні іменники не є продуктивними. Нові утворення цього типу походять від прикметників; це сільськогосподарські назви (ярові, зернові, кормові), також зоологічні та ботанічні терміни (хребетні, яструбині, цитрусові).
Поодиноко зустрічаються й інші новоутворення pluralia tantum(лісоматеріали).
За давньоруської доби існувала ще третя форма числа в іменниках — двоїна. У процесі розвитку української мови ця форма відмерла; залишки її маємо в словах очі, плечі (орудний відмінок очима, плечима), але тепер вона вже має значення множини.
Множинні іменники мають ті самі форми, що й іменники першої –третьої відмін у множині.
Розглянемо особливості відмінювання іменників першої-третьої відмін у множині.
Розпочнемо з особливостей відмінюванні іменників множини першої відміни.
У називному відмінку множини іменники твердої групи мають закінчення -и (дороги, гори), а м'якої і мішаної груп — закінчення 4 або графічно -і (яблуні, кручі, мрії).
Родовий відмінок множини в основному характеризується нульовою флексією (верб, тополь, вишень, меж, мрій). Проте в деяких словах виступає флексія -ів (бабів) або -ей (статей, мишей).
У формі родового відмінка закономірність чергування звуків [о], [е] з [і] часто порушується, порівняйте, наприклад: гора — гір, особа — осіб, але межа —; меж, тополя — тополь, лелека — лелек і т. д.
Якщо в кінці основи збігається два приголосних, то перед сонорним з'являється вставний (епентетичний) [о] (переважно в іменниках з кінцевим твердим приголосним)! іскра — іскор, сосна — сосон (і сосен), {крихта— крихот або [є (є)]: мітла — мітел, весна — весен; крапля— крапель, вишня — вишень; війна — воєн, стайня — стаєнь. У словах іншомовного походження уставного голосного немає: букв, верст, клятв, пальм, фірм, шахт.
У давальному відмінку множини виступає закінчення -але (у твердій і мішаній групам: сестрам, мишам, кручам) або графічно -ям (у м'якій групі: пісням, мріям).
Знахідний відмінок множини в іменниках першої відміни виражає розрізнення назв істот і неістот: у назвах істот форма знахідного відмінка збігається з родовим (кличу сестер), а в назвах неживих предметів форма знахідного відмінка збігається з називним (кладу книжки). Порушення цих норм спостерігається у назвах комах та деяких свійських тварин (пасу овець і вівці, розводив бджіл і бджоли).
В орудному відмінку іменники першої відміни мають закінчення -ами (в твердій і мішаній Групах: жінками, грушами) або-ями (як графічне- позначення м'якості приголосного основа: землями, лініями). У деяких словах виступає флексія -ми (сльозами і слізьми, свинями і свиньми).