У місцевому відмінку виступає флексія -ах (в іменниках твердої і мішаної груп: у книжках, на кручах) або -ях (у м'якій групі: та полицях, на лініях) [30;C.212].
Називний відмінок множини другої відміни може мати такі флексії: 1) в іменниках чоловічого роду твердої групи -и: робітники, інженери, шофери, прапори; 2) в іменниках чоловічого роду м'якої і мішаної груп -і або графічно -ї: учителі, портфелі, школярі, товариші, носії; 3) в іменниках середнього роду твердої і мішаної груп -а: коліна, хлоп'ята, прізвища або флексію -я, що графічно передає м'якість приголосного основи в іменниках середнього роду м'якої групи: моря, послання, прислів'я.
В окремих іменниках середнього роду виступає давнє закінчення називного двоїни -і: очі, плечі, уші (і вуха) або -и: вуси, рукави (при більш поширеному вживанні: вуса, рукава).
У родовому відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення –ів (-їв), -ей або нульову флексію: столів, ковалів, батьків, солов'їв, країв, очей, плечей.
В іменниках чоловічого роду найуживаніша флексія -ів: воротарів, чоловіків, орачів, плащів.
Деякі іменники середнього роду мають також флексію -ів: морів, полів, почуттів.
Нульова флексія виступає в іменниках чоловічого роду, які втрачають у множині суфікс -ин-: селян, подолян, галичан, болгар, татар, але грузинів, осетинів, та в більшості іменників середнього роду: вікон, гнізд, -решіт, сердець, волокон, знань, завдань, розгалужень.
Закінчення -ей виступає в деяких іменниках чоловічого і середнього роду: коней, гостей, очей, вушей (і вух), плечей (і пліч),
У давальному, орудному і місцевому відмінках іменники другої відміни мають такі самі флексії, як і іменники першої відміни: -ам (-ям), -ами (-ями),-ах (-ях), наприклад: братам, сестрам, школярам, озерам, морям, знанням; братами, школярами, озерами, морями, знаннями; на братах, на секретарях, на школярах, на озерах, на морях, у знаннях.
У знахідному відмінку множини іменників другої відміни спостерігаються одні й ті самі закономірності розрізнення істот/неістот, що в іменниках першої відміни та в родовому однини другої відміни [30;C.218].
У називному і знахідному відмінках множини іменники третьої відміни мають флексію -і: ночі, вісті, тіні, матері,
У родовому відмінку виступає флексія -ей: доповідей, печей, солей, вістей, осей, повістей. Флексію -ів приймає іменник мати: матерів.
У давальному, орудному і місцевому відмінках виступають одні й ті самі флексії, що й у іменників першої та другої відмін.
Отже, множинні іменники мають закінчення, типові для всіх відмін і груп інших іменників. За характером закінчень їх можна поділити приблизно на чотири типи: перший тип якоюсь мірою співвідноситься з іменниками І відміни; другий — з іменниками II відміни чоловічого роду, третій — з іменниками ІІ відміни середнього роду, четвертий — з іменниками ІІІ відміни.
Множинні іменники в основному відмінюються за такими зразками:
| Відмінки | 1-йтип | 2-й тип | 3-й тип | 4-й тип |
| н. | Ножиці | сходи | Вила | сани |
| р. | Ножиць | сходів | Вил | саней |
| д. | Ножицям | сходам | Вилам | саням |
| 3. | Ножиці | сходи | Вила | сани |
| 0. | Ножицями | сходами | Вилами | саньми |
| М. | (на) ножицях | сходах | Вилах | санях |
| Кл. | Яку Н. | |||
І У називному відмінку множини іменники мають:
а)закінчення -и: діти, люди, кури, гуси, сани, сіни, сходи, ночви, штани, окуляри, обійми, канікули, Суми, Черкаси, Карпати,
б)закінчення -і: ласощі, радощі, гроші, дріжджі (й усі інші множинні іменники з основою на шиплячий); ножищ, двері, граблі, коноплі, гуслі, помиї, Чернівці, Жигулі, Гімалаї,
в)закінчення -а: вила, ворота, дрова, ясла, ясна, лещата, вінця.
У родовому відмінку множинні іменники мають: а) закінчення -ів: ласощів, дріжджів, сходів, обіймів, окулярів, Жигулів, Чернівців;
б)закінчення -ей: дітей, людей, курей, гусей, дверей, саней, сіней, грошей,
в)нульове закінчення: канікул, вил, воріт, дров, лещат, Сум, Черкас, Карпат, грабель (і граблів), конопель, ночов] ясел, ясен, жорен.
В орудному відмінку множинні іменники мають звичайно закінчення -ами: сходами, канікулами, вилами, граблями, коноплями, Черкасами.
Але іменники, у яких у родовому відмінку виступає закінчення -ей, в орудному приймають закінчення -ми: дітьми, людьми, гусьми, сіньми, саньми, курми, дверми, грішми. Два останні мають ще й паралельні закінчення: дверима, грошима.
Іменники ворота і штани мають паралельні закінчення в давальному відмінку: воротам і воротям, штанам і штаням; в орудному: ворітьми і воротами, штаньми, штанами і штанями; у місцевому: (на) воротах і воротях, штанах і штанях.
У знахідному відмінку майже всі множинні іменники мають форму, спільну з називним. Лише назви істот (люди, діти, кури) можуть мати форму знахідного відмінка, спільну з родовим: кличу дітей (курей), але пасу гуси і гусей [25;C.228].
Вживані у сучасній українській мові іменники людина і люди, радість і радощі, курка, і кури, дитина і діти, гуска і гуси-тощо є спільнокореневими словами, а не співвідносними формами однини і множини; другий іменник у цих парах — множинний.
В українській мові в окремих відмінках деякі іменники мають паралельні форми, а саме: у родовому (граблів — грабель), у давальному (воротам — воротям, штанам — штаням), в орудному (воротами — ворітьми, дверима — дверми, саньми— санями, грішми — грошима, штаньми — штанами, штанями), у місцевому (на воротах — воротях, на штанах — штанях).
У родовому відмінку в іменниках - у яких перед закінченням наявні два приголосних звуки, відбувається чергування звуків [о], [е] з нулем звука, якщо іменник набуває нульового закінчення: граблі —грабель, коноплі — конопель, дрівця— д ровець, дрізки — дрізок» ясна — ясен [28;C.176-177].
Окремі особливості відмінювання мають множинні топоніми.
Топоніми тільки множинної форми можуть бути безсуфіксними (Клини, Кути, Лани) і суфіксальними (Дубовичі, Клинці).
Безсуфіксні топоніми відмінюються як відповідні множинні форми загальних іменників. Труднощі викликає Р. в., що має закінчення -ів і -0, вибір яких зумовлюється узусом (традицією): Пологи — Поліг, Глодоси — Глодос, Біловоди — Біловод, Суми — Сум, Прилуки — Прилук. Якщо ж наголос падає на закінчення, то Р. в. має флексію -ів: Багнй — Багнів, Лан — Ланів, Береги — Берегів, Богдани — Богданів, Вири — Вирів у ненаголошеній позиції можливі варіанти: Пологи — Поліг і Пологів, Дуліби — Ду-ліб і Дулібів, Берлоги — Берлог і Берлогів.
Суфіксальні топоніми закінчуються морфами -ич-і, -ц-і, -иц-і, -ик-и, -ан-и, -ак-и, -к-и та ін. Вони мають різні системи відмінювання.
1. Топоніми на -ич-і відмінюються як іменники чоловічого роду на твердий приголосний у множиш (типу столи): Баничі — Баничів, Баничам і т. д. Р. в. має два закінчення (4в і -0): Бистрині — Бистричів, але Меденичі — Меденич. У літературній мові поширенішим є закінчення -ів (Раневичі — Раневичів, Золотковичі — Золотковичів, Плетеничі — Плетеничів), у розмовно-побутовому мовленні — -о (Батятичі — Батятич, Яструбичі — Яструбич).
2. Топоніми на -ц-і відмінюються як іменники чоловічого роду на -ець у множині (типу стілець — стільці, стільців): Млинці — Млинців, Млинцям і т. д. За цим зразком відмінюються топоніми Харківці, Вільхівці, Стриганці, Двірці та ін. Р. в. має два закінчення (-ів і -0) із вставним є перед морфом -ц-: Підгайці — Підгайців, але Топорівці — Топорівець. У літературній мові поширеніше закінчення -ів (Лучківці — Лучківців, Болехівці — Болехівців, Жовтанці — Жовтанців), у розмовно-побутовому мовленні — -0 (Яр-чівці — Ярчівець, Влащинці — Влащинець, Юськівці — Юськовець та ін.).
Якщо наголос у топонімах на -ц-і падає на закінчення -і, то і в побутовому, і в літературному мовленні Р. в. здебільшого має закінчення -ів (Верхівці — Верхівців, Хитці — Хитців, Білівці— Білівців тощо), але є винятки: Ляхівці — Ляховець, Стріхівці — Стріховець, Чернівці — Чернівців і Чернівець.
3. Топоніми на -иц-і незалежно від місця наголосу відмінюються як іменники жіночого роду на -иц-я у множині (типу крамниця): Мульчиці — Мульчиць, Мульчицям і т. д. У Р. в. вони мають -0: Новородчиці — біля Новородниць, Полиці — Полиць, Вовчиці — Вовчиць.
4. Топоніми на -ан-и з наголошеним морфом -an- у літературній мові відмінюються як назви типу кияни: Росошани — Росошан, Росошанам і т. д. За цим зразком відмінюються топоніми типу Таращани, Козиряни. У Р. в. вживається -0: Лужани — Лужан, Бояни — Боян. Якщо у топонімах морф наголошений (-ан-й), то вони мають флексію -ів: Капранй — Капранів, Поляни — Полянів, Троянй — Троянів.
5. Топоніми на -ик-и (-ник-и) відмінюються як загальні іменники на -ик у множині (типу посібники): Гребеники — Гребеників, Еребеникам. У літературній мові у Р. в. вживається закінчення -ів: Стрільники — Стрільників. За цим зразком відмінюються топоніми типу Бурики, Пшеничники, Підгайчики. У побутовому мовленні деякі топоніми на -ик-и вживаються з -о: Попельники — біля Попельник, Пшеничники — родом з Пшеничник, Липники — біля Липник.
6. Топоніми на -ак-и, -як-и з наголошеним і ненаголошеним закінченням у літературній мові відмінюються як відповідні загальні іменники на -ак-и (типу байраки, п'ятаки): Кубряки — Кубряків, Кубрякам і т. д. У літературному мовленні Р. в. має закінчення -ів (Третяки — біля Третяків, Новаки — з Новаків, Кайдаки — з Кайдаків), у побутовому мовленні — нульове (з Кайдак, з Кодак, з Новак).