– аломорфами -ц-, -к- суфіксів -ець, -ок і ін.: синець – синці, полтавець – полтавці, свисток – свистки, турок – турки;
– подовженням кінцевого кореневого приголосного: колос – колосся, волос – волосся;
– морфонологічним чергуванням приголосних г/з, к/ч: друг – друзі, око – очі;
– чергуванням звуків [о], [є] з нулем звука: сон – сни, день – дні, пень – пні;
– перенесенням наголосу: рука – руки, нога – ноги, гора – гори, село – села, місто – міста.
Отже, в українській мові категорія числа виражається синтетично (за допомогою внутрішніх ресурсів слова: закінчень, суфіксів, морфонологічних явищ усічення, нарощення, чергування, зміни місця наголосу). Застосовується й аналітичний спосіб вияву категорії числа – форми узгодження: зелена верба – зелені верби, біла береза – білі берези. Це допоміжний засіб, що супроводжує синтетичний. Він є визначальним лише при невідмінюваних іменниках: наша леді – наші леді, нове таксі – нові таксі.
Граматичні відношення між грамемами однини і грамемами множини в контексті можуть змінюватися:
– форма множини може набувати значення реальної однини: У нас гості – брат приїхав; У тебе родичі є – сестра (іменники в формі множини гості, родичі вказують на реальну одну особу);
– форма однини передає реальне значення множини: На те й щука, щоб карась не дрімав; У Карпатах росте бук, дуб, береза, ялиця.
У результаті такої взаємодії категорії числа з контекстом порушується співвідношення між реальним і граматичним числом, внаслідок чого виникає процес семантичної диференціації форм однини і множини (спирт – назва речовини, спирти – назва сортів речовини), формується на базі форм однини узагальнено-збірне значення (3 беріз осипається лист), з'являється значення нерозчленованої множини в іменників на позначення обчислювальних предметів (Кавуни в коморі, а яблука ще надворі).
Семантико-граматичному числу протиставляється граматичне. В українській мові є іменники, які називають необчислювальні предмети (вапно, парфуми). Відсутність семантичної ознаки обчислювання спричинила відсутність повноцінної семантико-граматичної категорії числа в іменниках, які мають не значення числа, а лише його форму – або тільки однини (singularia tantum), або тільки множини (pluralia tantum), тобто не змінюються за числами: пісок, висівки. Такі іменники належать до граматичного числа. Отже, до граматичного числа відносять іменники, які мають форму або тільки однини, або тільки множини.
До singularia tantum належать такі групи іменників:
– матеріально-речовинні іменники (назви речовин, металів, мінералів, хімікатів): золото, глина, вапно, хліб, сметана, папір, чорнило, кисень, вуглець;
– абстрактні іменники: пильність, щирість, глибина, повага, журба, кохання, піднесення;
– збірні іменники; селянство, студентство, піхота, комашня, мошкара, молодь, листя;
– деякі власні назви: Прут, Снятин, Запоріжжя, Андріївка, Петренко, Перекоп, Світлана.
Окремі з них можуть приймати і форму множини, але при цьому вони змінюють своє лексичне значення і переходять у лексико-граматичний розряд конкретних іменників, які мають семантико-граматичне число, тобто змінюються за числами. Напр.: сир – сири, сталь – сталі (речовинні іменники у множинній формі означають різновиди, сорти, марки й інші ознаки, що піддаються обчисленню); швидкість – швидкості, висота – висоти, потужність – потужності (абстрактні іменники у множинній формі означають різний ступінь вияву абстрактної ознаки); пшениця – пшениці, жито – жита, сніг – сніги, пісок – піски (речовинні іменники у множинній формі означають простір, територію); Петренко – Петренки, Німчук – Німчуки (множинна форма означає членів роду, що мають відповідне прізвище); Петрик – Петрики, Світланочка – Світланочки, Артем – Артемії (множинна форма означає певну кількість осіб, що мають спільне ім'я). До pluralia tantum належать такі групи слів:
– деякі матеріально-речовинні іменники: висівки, дріжджі, дрова, вершки, пожитки, консерви;
– деякі абстрактні іменники на позначення дій процесів: дебати, пустощі, вибори, хвастощі;
– деякі абстрактні іменники на позначення обрядів, звичаїв: хрестини, іменини, заручини, обжинки;
– деякі абстрактні іменники на позначення проміжків часу: канікули, будні, сутінки, роковини;
– деякі абстрактні іменники на позначення почуттів та станів: радощі, заздрощі, лестощі, ревнощі;
– збірні іменники на позначення сукупності предметів: гроші, фінанси, ресурси, кошти, надра, копалини;
– деякі іменники на позначення предметів, що складаються з кількох частин: вила, граблі, двері, ворота, сани, терези, носилки, кліщі, соти, шахи;
– деякі власні назви: Суми, Ромни, Прилуки, Суботці, Дубовичі.
Якщо іменники граматичного числа вважати винятками, то іменникову категорію числа слід кваліфікувати як категорію словозмінну, в якій іменники однини і множини (книга – книги) є словоформами однієї лексеми.
Якщо ж іменники граматичного числа розглядати як рівноцінне протиставлення (граматичну опозицію) іменникам семантико-граматичного числа, тоді іменникова категорія числа є категорією словотвірною, яка виконує класифікаційну функцію, оскільки при цьому підході протиставляються не словоформи однієї лексеми (годинник – годинники), а різні лексеми, що розрізняються не лише формою, а й значеннєво. Тому П. Фортунатов [33] і його послідовники Володимир Сидоров (1903–1968), Петро Кузнецов (1899– 1968) відносять форми однини і множини до словотворення, тобто розглядають іменники однини і множини як слова різних граматичних класів (різні лексеми).
Розуміння категорії числа як категорії словозмінної чи категорії словотвірної важливе для осмислення морфологічної будови іменника. Якщо категорію числа віднести до розряду словозмінних, то морфеми, що її виражають, слід вважати закінченнями, якщо до розряду словотвірних – суфіксами. Проте дериватологія не виділяє числовий спосіб творення похідних форм, вважаючи його сферою граматики, бо закінчення в українській мові є одночасно показником і категорії числа, і категорії відмінка.
Оскільки іменники семантико-граматичного числа в кількісному відношенні значно переважають групу іменників граматичного числа, серед яких є частина лексем, здатна набувати протилежної числової форми (хоч і при зміні семантики), то більшість дослідників категорію числа іменника відносить до категорії словозмінної [40;C.63-67].
У морфологічній категорії числа іменників виразно виявляється її семантичне спрямування, спрямування на відображення кількісних співвідношень предметів у позамовній дійсності. В категорії числа чітко вирізняється її семантико-граматична домінанта. Проте на семантико-граматичний зміст категорії числа нашаровується низка хоча й не протилежних, але різноспрямованих значень, що дає підстави інтерпретувати її по-різному. Різна інтерпретація категорії числа пояснювана тим, що в основу кваліфікації лінгвісти кладуть один або кілька виявів її семантично неоднорідної природи.
Найлогічнішою постає семантична кваліфікація граматичного числа за ознакою одиничність / неодиничність предметів. У граматичній системі сучасної української мови кількісне значення одиничність / неодиничність предметів охоплює більшість іменників. Словоформи, що позначають одиничний предмет, переважно передбачають наявність словоформ, які вказують на множину таких же предметів. Стосовно цих словоформ семантичне протиставлення одиничність/множинність виявляється обов'язковим і регулярним. За такої умови граматична категорія числа виступає як словозмінна, оскільки вона ґрунтується на протиставленні словоформ, що мають однакове лексичне значення і відрізняються тільки семантико-граматичним змістом, закріпленим за корелятивними морфемами-флексіями того самого слова.
Семантичну інтерпретацію граматичної категорії числа можна здійснити і в іншому плані, значною мірою відмінному від семантичного протиставлення на осі одиничність/множинність. У категорії числа наявні й такі елементи значення, які виражають протиставлення предметів за їхньою розчленованістю / нерозчленованістю.
Множина представляє предмет розчленований на частини, однина — певною цілісністю. Це дає змогу пояснити не тільки протиставлення за числом іменників — назв рахованих предметів (селянин — селяни, робітник — робітники, студент — студенти, учень — учні, стіч — столи, дерево — дерева, олівець — олівці), але й однину у збірних іменниках (селянство, студентство, молодь, насіння), оскільки лексеми збірних іменників виражають нерозчленовану сукупність.
Така інтерпретація застосовна й до складних випадків використання грамеми однини у значенні узагальненої множинності. Пор.: Риба живе у ставках— у значенні нерозчленованої множини і Риби живуть у ставках — у значенні розчленованої множини.
Деякі ознаки розчленованості можна виявити в рахованих іменниках типу ворота, ножиці, окуляри, сани, штани, бо позначувані ними предмети складаються з двох частин.
Проте і теорія розчленованості/нерозчленованості не спроможна пояснити всіх фактів функціонування грамем однини і множини. Наприклад, абсолютно позбавлені семантики розчленованості нераховані іменники на зразок Заліщики, Прилуки, Черкаси, Чернівці.
Послідовнішою з цього погляду виступає грамема однини, яка вказує тільки на нерозчленованість предмета й не допускає значення розчленованості. Теорію розчленованості / нерозчленованості побудовано на привативній опозиції грамем, сильним членом якої є однина, вказуючи на нерозчленованість, цілісність предмета, а слабким членом — множина, виражаючи і розчленованість {ягнята, дуби, шляхи, паркани), і нерозчленованість {Ромни, Суми) предмета. Протиставлення розчленованості / нерозчленованості, на противагу протиставленню одиничності / множинності, прихованіше, тобто не відображене явно в поверхневій структурі слова.