Суфікси –аг-а (-яг-а) в лексемах типу роботяга, бідага, симпатяга найчастіше надають іменникам (назвам осіб) емоційних відтінків співчуття, симпатії, поваги, схвалення, фамільярної доброзичливості [3,30]. Наприклад: “Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло серця” (Панас Мирний); “Розумієте, професоре, він чудовий хлоп’яга!” (Ю.Смолич); “Симпатяга цей воєнком, хоч і коноплистий, все тіло в ластовинні” (О.Гончар).
Звичайно, в певному контексті іменник із суфіксом –аг-а (-яг-а) може зазвучати яскраво іронічно, презирливо. Наприклад: “А ці добрі люди Найдуть тебе всюди, І на тім світі, добряги, Тебе не забудуть” (Т.Шевченко).
3. Стилістична роль демінутивів у фольклорі
Мова українських народних ліричних пісень багата на пестливі іменникові словоформи. Значне емоційно-експресивне навантаження несе на собі та іменникова форма із суфіксом суб’єктивної оцінки, яка вживається в мові пісні лише один раз поряд з багаторазовим повторенням її нейтрального відповідника [3,61]. Така форма виступає своєрідним емоційним центром пісенного тексту. Так, наприклад, у пісні “Ой ходив чумак сім рік по Дону” сім разів ужито стилістично нейтральне слово чумак, і лише в кінці пісні зустрічаємо зменшено-пестливу форму чумаченько як вияв любові, прихильного ставлення до людини, співчуття до її трагічної долі.
Стилістичне забарвлення слова в ліричних піснях залежить здебільшого від контексту. Це особливо добре видно тоді, коли до одного й того самого іменникового кореня приєднуються різні суфікси, які вносять певний емоційно-експресивний відтінок у семантику нової дериваційної форми. У результаті маємо цілий ряд стилістично маркованих дериватів, які повністю відповідають змісту висловлення.
Так, у пісні “Через греблю вода рине, там дівчина й умивається” вжито такий словотворчий ряд: дівчина – дівчинонька – дівка, кожний компонент якого функціонує у пісні зі спеціальним стилістичним завданням. На початку твору експресія ледь відчутна, бо вживається нейтральна форма дівчина. Далі експресивність думки наростає й набирає найбільшої сили за рахунок уживання демінутива дівчинонька. І в кінці пісні вживається словотворчий варіант дівка, що має розмовний відтінок і разом з епітетами дурна, глупувата вказує на зневажливе ставлення до того, про кого йдеться в пісні:
Через греблю вода реве,
Там дівчина й умивається...
Їде чумак дорогою,
На пужално опирається,
За ним, за ним дівчинонька
Слізоньками умивається.
Ой вишенька-черешенька
З-під кореня похилилася,
Дурна дівка, глупувата
За чумаком зажурилася.
Помітне емоційно-експресивне навантаження має пестливе іменникове утворення, яке вживається в реченні з різко негативним змістом [3,63]. Природніше було б замість голубливого слова бачити іменник із суфіксами, які несуть значення згрубілості, зневаги. Такі стилістеми виступають як своєрідні оксюморони. Наприклад:
Бодай же вам, чумаченьки,
Воли поздихали,
Як ви моїх чаєняток
Із світу зігнали.
Отже, іменники, марковані різними пестливими суфіксами, широко функціонують у мові українських народних ліричних пісень, виконуючи різноманітні стилістичні функції. Використання демінутивів пов’язано переважно з такими прийомами традиційної поетики, як мовний контраст, дериваційне варіювання слова, градація і таке інше [3,64]. Стилістичне маркування суфіксальних іменникових утворень у народних піснях підпорядковане естетичній функції фольклорної мови, завданням ритмомелодики.
4. Тематичні групи оцінної лексики на позначення осіб
Іменники, які позначають осіб, становлять собою велику та неоднорідну групу слів. Це лексеми, які вказують на загальні назви людей, їх професію, зовнішні риси, особливості характеру, відношення до місця перебування, родинні взаємини тощо. Поєднуючись зі зменшено-емоційними суфіксами, вони утворюють оцінні іменники, що виражають здебільшого позитивне ставлення до висловлюваного. У цих випадках пестливі утворення називають малі за віком істоти, у них , крім відтінків симпатії, ласки, присутнє й значення об’єктивної зменшеності. Вони розглядаються в семантичній групі зменшено-пестливих іменників. Отже, емоційне забарвлення в його чистому вигляді можливе лише в назвах дорослих осіб, яким не властиве значення зменшеності. Ця група слів поділяється на такі підгрупи:
1. Загальні назви людей (чоловічок, жіночка, дівчинонька, парубочок, легіник, челядонька, людоньки, козаченько, чоловіченько), наприклад: “Чи вже ж їй свій вік продівувати, Зносити брівоньки нізащо?.. Ні, дівонька вона не та!” (Т.Шевченко); “ – Люди, людоньки, - плачуть жінки, це ж ми проти наших... окопуємось” (О.Іваненко); “Несміян: Отак зводиться будинок за будинком, наче наступає армія на пустирі та старосвітські халупи... Соняшник: Тому й прийшли до вас парубочки й дівчатка. Потрібна робоча сила”(Л.Дмитренко).
2. Іменники, що називають людей за професією або за родом занять (косарик, дударик, доярочка, малярик, ковалик, ткачик, пастушок, пастушечка, кравчик, женчик, шевчик, свистунець, свистунчик, чумаченько). Наприклад: “Мати: Ходите, женчики, вже є полудень” (Леся Українка); “Коли б то коханка на сукню набрала, А я – щоб був кравчик” (А.Кримський); “Раз косарики забули поприбирати коси під час грози” (Г.Тютюнник); “Відьма: Скував ковалик голосочок, Ну, нестеменно ж як дзвіночок!..” (М.Кропивницький).
3. Назви людей за характером роботи й місцем перебування (господаронько, нянечка, хазяєчка, господинька, господарочка, гадзинька, гостонько, шинкарочка, шахтарочка, кухар очка, музиченько, морячок, візниченько, санітарочка), наприклад: “ – Не знаю, нянечко моя, - сказав я їй, - не розгадаю” (Л.Глібов); “Перший раз побачив мене – і здивувався. – А, кухарочка! – сказав весело” (І.Франко); “Лиш тоді звела Олена ясненькі очі свої, як заграли музиченьки “Засвистали козаченьки в похід з полуночі” (П.Тичина).
4. Іменники, що означають назви людей за місцем проживання, національністю та належністю до певних етнічних груп (землячок, сибірячок, степовичок, лісовичок, грузиночка, черкесочка, татарочка, україночка, бойківчаночка, кияночка, горяночка, циганочка, гуцулочка), наприклад: “Смола: Стривай, я ніби тебе десь бачив. Терень: Може, землячок? Мося: Ні, я в Безродненькому районі не жив” (І.Микитенко); “Колону погнали, і сибірячок сумно й прощально помахав їм рукою...” (О.Гончар).
5. Назви людей за родинним і соціальним становищем (громадяночка, сиротинка, сиротиночка, сиротинонька, одинчик, одиначок, первісточок, вдовичка, вдівонька), наприклад: “З розмови дізнаються хлопці, що вдовичка вона, сама й хліб косила” (О.Гончар); “О, боги! Як ви допустили, Щоб і одинчика убили І настромили на віху Його козацьку голову” (І.Котляревський).
6. Іменники на означення позитивних зовнішніх рис і особливостей характеру людей, їх якостей (красунчик, ласкавчик, хорошунчик, кучерявчик, білявочка, блондиночка, смуглявочка, говорушка, щебетушка, щебетунчик, пострибунчик, стрибунець, ясочка, ясонька, чорнявчик). Наприклад: “ – Мій цвіркунчику, - шепотіла над парубком мати – моє зозулятко! Кучерявчику мій, пострибунчику!” (О.Ільченко); “Білявочка мовчала, щоб не сполохати його говіркого настрою” (О.Ільченко). “Підбігає з сміхом до татуся красунька Орися” (М.Старицький).
Найпродуктивнішу групу іменників з пестливим значенням утворюють суфіксальні лексеми на позначення назв сімейних та родинних стосунків. Деякі основи цієї семантичної групи, сполучаючись із зменшено-емоційними суфіксами, творять цілі ряди оцінних лексем. Частина іменників – назв свояцтва – одночасно із відтінком пестливості, ласкавості виражає ще й значення зменшеності. Таке явище спостерігається в тих випадках, коли істота, про яку йде мова, є насправді малою за віком. Порівняємо два речення: “Дивіться, мати вийшла й на плечі Несе синка свого малого. Мати!” (А.Малишко) та “Дорогий мій синок Петько! Вже й не ждав почути тебе живим, бо прийшло на тебе аж дві похоронки...”(П.Загребельний). У першому реченні говориться про малого синка – дитину, а іменник синок виражає зменшено-пестливе значення. У другому – лексема синок передає пестливе звертання до дорослого сина.
Серед іменників з позитивним емоційним забарвленням, пов’язаних із назвами родинних стосунків, свояцтва, виділяється кілька підгруп за вужчими семантичними ознаками.
1. Іменники – назви людей, які належать до вузького сімейного кола (матінка, матіночка, матуся, матусенька, мамонька, мамочка, мамуня, ненька, ненечка, батенько, батечко, таточко, татунь, татусь, татусенько, татко, бабуня, бабусенька, бабця, бабусечка, бабуся, дідусь, дідусенько, дідуньо, братик, братунь, братуньо, сестриця, сестричка, сестриченька, сеструня, синок, синочок, донечка, доненька). Сюди слід віднести й такі назви, як доня (пестлива назва дочки), неня (пестлива назва мами), які в синхронному плані є невивідними, але самі по собі є пестливими утвореннями [2,132].
2. Назви родичів, свояків (дядечко, вуєчко, тітонька, тіточка, тітуся, тітусенька, дядинка, дядинуся, свекорко, свашенька, тестенько, зятик, невісточка, невістонька).
3. Інші назви людей, пов’язані сімейними та приятельськими стосунками (женишенько, кумка, кумочка, кумонька, кумася, кумасенька, кумця, кумась, кумасенько, кумцьо, дружок, дружочок, подруженька, подружечка, друженька, дружечка, сусідочка, сусідонько).
Отже, семантична група іменників – назв осіб зменшено-пестливого значення є дуже об’ємною і багатою на словотвірні варіанти.
Розділ ІІІ. Семантика та словотворення аугментативів в українській мові