Прагматичну спрямованість мають наступні приватні функції:
1. встановлення контакту (за допомогою погляду або руху руки);
2. встановлення зворотного зв'язку (відповісти поглядом або кивком голови);
3. самопрезентація (стояти, схрестивши руки на грудях на знак своєї незалежності або відчуженості);
4. соціальна орієнтація (дотримання визначеної довготи і глибини уклону при вітанні або презентації, форми рукостискання);
5. спонукальна (змусити поглядом замовкнути, призвати до тиші бавовною долонь);
6. регулююча (погляд, що позначає початок і кінець вислову, жести рукою, які регулюють синхронність реакції масової аудиторії на заклики оратора).
До експресивних функцій відносяться:
7. емфатична (піднятий вгору вказівний палець підкреслює важливість інформації, помах пальцем з одного боку в інший підкреслює категоричну незгоду або заперечення чого-небудь);
8. емотивна (за допомогою виразу обличчя, погляду, різноманітних жестів і поз демонструються різноманітні відчуття і емоції);
9. адаптивна (жести і рухи тіла, часто неусвідомлені, такі, що виражають збентеження, нервозність, сумнів і тому подібне) [14, 79].
Даний перелік приватних функцій кінесичних засобів не є вичерпним, а класифікація - якоюсь мірою умовна, оскільки один і той же невербальний засіб може актуалізувати декілька функцій. Наприклад, чиркнути вказівним пальцем або ребром долоні по горлу може інтерпретуватися як: "вкрай потрібно", "ситий по горло, набридло", "голову знімуть (в очікуванні неприємності, догани)". З іншого боку, одна і та ж функція може бути актуалізована за допомогою різних невербальних засобів, наприклад, знаки участі або підбадьорення за допомогою виразу обличчя, погляду, жестів.
На відміну від фонаційних засобів, кінеми можуть функціонувати самостійно. Автономне функціонування невербальних засобів має місце в трьох випадках - коли немає можливості використовувати вербальні засоби (співбесідник знаходиться на далекій відстані, шумові перешкоди, спілкування в умовах підводного плавання і тому подібне), коли з яких-небудь причин не можна користуватися мовним кодом для передачі інформації і в умовах адаптації до напруженої ситуації (неусвідомлюване використання жестів і деяких компонентів погляду - розширення зіниці, частота моргання і тому подібне). Вважається, що при автономному функціонуванні кінеми повинні бути самодостатні, тобто мати однозначну інтерпретацію. У самостійному режимі особливо активно функціонують погляд і поза - здавалося б, найменш визначені за формою і змістом невербальні одиниці. Справа у тому, що вони мають складну структуру - включають безліч компонентів - обов'язкових і факультативних. Погляд включає розмір зіниці, спрямованість, відвертість, тривалість, частоту моргання. Експерименти показали, що погляд функціонує активніше під час слухання, а не говоріння [33, 229], чим складніше тема бесіди, тим рідше і погляди. Поза, не дивлячись на свою малу динамічність, передає близько тисячі одиниць інформації; основними компонентами пози є положення корпусу, хребта, живота, плечей, рук, ніг і нахил голови. Саме сукупність багатьох компонентів дозволяє конкретизувати інформацію і однозначно інтерпретувати її в даній комунікативній ситуації.
Жести, окрім адаптерів і іконічних, функціонують частіше в тісній взаємодії з вербальними засобами. У зв'язаному функціонуванні жести можуть використовуватися: а) синхронно, одночасно з вербальними засобами, б) передуючи вербальним засобам і в) слідуючи за ними.
Одночасне використання вербальних і невербальних засобів обумовлене прагненням конкретизувати інформацію, зробити її виразнішою і значущою з тим, щоб впливати на співбесідника. Не дивлячись на те, що в зв'язаному вживанні невербальні засоби займають "вторинний план" комунікації, вони виконують функцію дії з більшою ефективністю. Наприклад, агент з продажу розхвалює товар і в той же час виразом обличчя і позою показує, що клієнт йому симпатичний - йдуть два потоки інформації, в яких слова сприймаються свідомо, а невербальна поведінка агента - несвідомо, і проте вона справляє на клієнта потрібну дію, передбачену комунікативною установкою. Синхронне вживання висловів і жестів спостерігається при виразі відчуттів і емоцій.
Передуюче вживання кінем виконує прогнозуюче завдання комунікативної установки. Так, наприклад, маючи намір повідомити співбесідникові конфіденційну інформацію, мовець подається всім корпусом вперед або убік, скорочуючи відстань між ними, і вимовляє: "У мене є до вас розмова". Невербальна поведінка як би прогнозує вербальну інформацію. Передування жестів словам пояснюється іноді тим, що мовцеві вибрати потрібний жест легше, ніж слово, оскільки лексичних одиниць значно більше. Психологічні експерименти показали, що деякі наші жести (особливо самоадаптори) пов'язані з труднощами породження мови. Звідси був зроблений висновок про те, що жести є свого роду програмуванням лексики в мові, вони допомагають передбачати ще невисловлену думку [5, 132].
Третій вид зв'язаного вживання жестів використовується рідше і переважно в експресивній функції.. Після вислову "Пам'ятай про це" і навіть деякої паузи вказівний палець піднімається вгору, підкреслюючи важливість сказаного. У ритуалі вітання може бути ситуація, коли спочатку вимовляються слова вітання типу "Ну, здрастуйте!", а потім протягується рука для рукостискання, при цьому як би підкреслюється значність дії, що відбувається, а іноді передається майже невловима інформація про відношення до співбесідника. Воно може бути і захопленим, і поблажливим - залежить від тону вислову, форми рукостискання і навіть дистанції між комунікантами.
Вивчення взаємодії вербальних і невербальних засобів виявляє певні закономірності в координації деяких жестів і різних частин мови, жестів і синтактики висловів; цікаві процеси своєрідного взаємозбагачення вербальних і невербальних одиниць - все це входить у власне лінгвістичний аспект проблеми.
Деякі невербальні засоби мають постійну соціальну значущість, наприклад: рукостискання, при якому долоня направлена вниз, характерний для людей, що усвідомлюють своє домінуюче положення або владу; поплескати співбесідника по коліну на знак підбадьорювання може старший за віком або головний по своїй ролі (лікар по відношенню до пацієнта). Інші невербальні засоби не мають постійної соціальної значущості, вони варіюють залежно від сфери спілкування, прийнятої комунікативної ролі, задуму комунікації, необхідності коректувати невербальну поведінку в самому процесі комунікації. Так, глибокий (поясний) уклін варіює по своїй соціальній значущості залежно від ролі комунікантів і ситуації; можна порівняти, наприклад, офіційне вітання високопоставленої особи, розкланювання актора перед публікою на знак вдячності, розкланювання в домашній обстановці як жартівливий знак вдячності або вітання. З 196 кінесичних одиниць, включених в спеціальний словник [2, 68], лише 48 одиниць мають постійну соціальну значущість. Велика частина з них актуалізує соціальну значущість за ознакою статі (22) і соціального статусу (13). Це свідчить про те, що стратифікаційне і ситуативне варіювання характерне і для паралінгвістичного рівня. Поширеність соціального варіювання в невербальній комунікації пояснюється тим, що її одиниці багатокомпонентні, і іноді достатньо заміщення одного компоненту іншим для видозміни соціальної значущості інформації, порівняєте, наприклад, можливі варіанти дотику як знаку співчуття і утіхи.
Велику роль в актуалізації соціальної диференціації і варіювання грають ситуативні змінні комунікації - проксеміка (лат. "найближчий"), тобто дистанція, що встановлюється між комунікантами під час спілкування; орієнтація - певне положення, позиція що говорить по відношенню до того, що слухає і навпаки; часовий чинник (тривалість погляду, рукостискання); послідовність (хто першим починає кланятися або подає руку). Збереження певної дистанції між комунікантами достатньо чітко нормоване в різних соціальних групах і в соціумі в цілому, що пояснюється специфікою культурно-генетичних ареалів, що мають свої традиції [20, 264]. Диференціація обумовлена ознаками соціального статусу, комунікативних ролей, статі, декілька у меншій мірі ознаками віку. Часовий чинник може служити індикатором соціальної диференціації - які паузи робить той, що говорить міжреченнями, як довго чекає відповіді від партнера, чи перериває її. Відмічено, що коли вищестоящий киває у відповідь, то підлеглий, заохочений увагою, використовує об’ємні вислови.
До ситуативних змінних, що виражають соціальну диференціацію, можна віднести одяг і колір одягу. Соціальна значущість цих чинників мінялася в різні історичні епохи. У найбільш виразному вигляді ці чинники виявляються в молодіжних групах, що представляють різні субкультури; досить порівняти стиль одягу і атрибутику хіпі, рокерів, панків, неопанків, "металістів" і ін. Існує конвенціональний стиль одягу, пов'язаний з соціальним положенням індивіда в суспільстві, з родом його діяльності, порівняєте, наприклад, стиль одягу робітниці на будівництві, вчительки і ділової жінки. Іноді стиль одягу як показник соціального варіювання може бути обумовлений традиціями, що історично склалися. Так, наприклад, серед представників вищого середнього класу США можна розрізнити стереотипи манірного північного Сходу (відгомони англо-саксонского пуританізму), вишуканого Півдня (спогади і ностальгія по неподільному пануванню до громадянської війни 1861-1865рр.) і вільного від забобонів, розкріпаченого Заходу (як ознака динамічних людей, що подолали неймовірні труднощі в боротьбі за існування, яким чужі безглузді умовності). Звичайно, при цьому слід враховувати і етнічний склад населення цих регіонів і навіть кліматичні умови. Порушення стереотипів має соціальну підоснову.