У дитинстві Моем говорив тільки французькою, англійську освоїв лише після того, як в 11 років осиротів і був відісланий до родичів в англійське місто Вітстейбл. До початку письменницької кар’єри відвідував Королівську школу в Кентербері, потім вивчав літературу і філософію в Гейдельберзькому університеті і медицину в Лондоні. Працював в лікарні святого Томаса в бідному кварталі Лондона – цей досвід відображений у першому романі Моема “Ліза з Ламбета” (1897). Перший успіх на терені літератури Моему принесла п'єса “Леді Фредерік” (1907) [63, c.112].
Під час першої світової війни співробітничав з МІ-5, як агент британської розвідки був посланий до Росії. Робота розвідника знайшла віддзеркалення в збірці новел “Ешенден, або Британський агент” (1928).
Після війни Моем продовжив успішну кар'єру драматурга, написавши п'єси “Круг” (1921), “Шеппі” (1933). Успіхом користувалися і романи Моема – “Тягар пристрастей людських” (англ. Of Human Bondage, 1915; рос. пер. 1959), “Місяць і мідяки” (англ. Moon and Sixpence, 1919, рос. пер. 1927, 1960), “Пряники і ель” (англ. Cakes and Ale, 1930), “Вістря бритви” (англ. Razors Edge, 1944).
Моем помер 16 грудня 1965 р. у французькому містечку Сен-Жан-Кап-Ферра поблизу Ніцци від пневмонії [63, c.113].
Олександр Васильович Жомнір – ніжинський викладач історії англійської мови та талановитий перекладач “Втраченого раю” Мілтона, “Місяця і мідяків” Моема, чотирьохсот віршів Діккенсона [39, c.93].
Наталія Ман (псевдонім, справжнє ім’я – Наталія Семенівна Вільям-Вільмонт; народ. 1908) – перекладач. Виконала переклади з английської: Сомерсет Моем “Луна и грош”; з німецької: Вольфганг Борхерт “В мае куковала кукушка”, “Гамбург Город” та ін; Йоганн Вольфганг фон Ґете “Ко дню Шекспира”, Хаймито фон Додерер, Томас Манн, Фрідріх Шиллер [45, c.21].
Отже, ми зазначили необхідні відомості про матеріал, на основі якого буде здійснюватись практичне дослідження, і тепер можемо перейти до стилістичного аналізу досліджуваного явища на основі практичного матеріалу.
3.2 Стилістичні особливості вживання словосполучень із інфінітивом
Завдання перекладача полягає у тому, щоб передати текст адекватно. Найважливішим і найважчим (хоч на перший погляд це дуже легко) при цьому є відчути тон, стиль і настрій твору при його прочитанні [ 62, c. 34]. Майкл Гоффман стверджує, що намір перекласти дух твору є настільки нездійсненим, що шкоди від нього не буде. Всі перекладачі, за його словами, мають свої ‘перекладацькі звички’, які для них є важливішими ніж будь-яка поміркована перекладацька політика, що зобов’язує бути повністю адекватним [64, c.221]. Окрім цього, перекладачі – це діти свого часу, саме тому вони часто потрапляють до категорії жертв ‘літературної моди’ [65, c.22].
Тим не менш, для перекладача є дуже важливим вивчити автора – його стиль і манеру написання творів, і в жодному разі не послуговуватись іншими перекладами, або своїми уподобаннями [69, c. 159].
Ще одна проблема, яку б хотілось зазначити, це комерційні переклади. Всі комерційні перекладачі досить часто підпадають під вплив замовників, які наполягають на тому, щоб перекладач адаптував або модернізував текст, щоб він став ‘читабельним’, бо головне для них, щоб твір набув популярності. Замовників лякають незвичайні, надто екзотичні, на їх погляд, твори, тому досить часто висуваються умови всіма можливими засобами зберегти стилістичні і змістові деталі, але при цьому зробити так, щоб у читача складалося враження, що цей твір було написано його рідною мовою [78, c.101].
Ніхто не заперечує, що відчуття глибокої спорідненості і поваги до творіння автора є надзвичайно важливим для створення адекватного перекладу. Однак слід визнати, що в деяких випадках перекладацьке редагування можна виправдати. Але в більшості ситуацій його можна уникнути [76, c. 54]. Лоренс Венуті наводить приклади того, що він називає надмірною адаптацією, коли наприклад, ricotta перекладається як сир з італійської [80, c.182], хоча на нашу думку для українського читача така адаптація є адекватною, з огляду на те, що мало хто знає, який саме це вид сиру – рікотта (порівняно, наприклад, з пармезаном).
Культура мови перекладу залежить від багатьох чинників. Насамперед від уміння відібрати у мовній скарбниці найбільш точні, адекватні лексичні, фразеологічні елементи та граматичні відповідники. Тільки глибоке знання теми мови оригіналу і мови, якою робиться переклад, забезпечать реалістичне відтворення всього художньоготексту. Англійська й українська мови належать до неспоріднених мов і у них, природно, і лексичні, і фразеологічні, і граматичні особливості досить помітні. Якщо врахувати, що на мову перекладачів напівсвідомо діє ще одна мовна система (російська), то у вага до лексики і фразеології мови оригіналу і мови перекладу повинна бути особливо пильною [34, c.99].
Проблема адекватності тісно пов’язана зі стилістичним аспектом перекладу – неможливо адекватно передати текст, якщо нехтувати стилістичними особливостями тексту оригіналу. Адекватний переклад передбачає наявність обов’язкового компоненту – стилістичного відтворення оригіналу, тобто правильний вибір стилістичних засобів мови перекладу для передачі відповідних компонентів оригіналу [53, c.17-20].
Питання стилю в свою чергу тісно пов’язано з культурним аспектом. За визначенням американського антрополога Ренато Розальдо “культура у широкому розумінні це форми, за допомогою яких людина надає сенсу своєму життю” [79, c.47]. Культура – феномен, який є складовою частиною усіх сфер людського буття, вона усі їх органічно пов’язує, формує переконання і систему цінностей, що організують людське життя. Ігнорування цього факту під час перекладу може спричинити плутанину або навіть цілковите нерозуміння під час міжкультурної комунікації. Тому будь яке мовне явище є також частиною культурного надбання певної нації [77, c.158].
У мистецтві слова, у діалектичній єдності слова й образа величезне місце займає художня зображальність граматичних форм. Граматичні явища органічно зв'язані із способом художнього мислення. Внутрішня структура художньої мови , якість і особливості стилю не можуть вивчатися окремо від змістовних функцій, виконуваних морфологічними категоріями [52, c.37]. Граматичні форми беруть участь у вираженні тонких стилістичних нюансів і емоцій мови, у розподілі світла й тіні словесних фарб, у переходах від одного стилю викладу до іншого, виражених відбором язикових засобів у всій своєрідності граматичної організації вислову [72, c. 23].
Стилістичне явище виникає в самому процесі реалізації мови, в акті мови, а стилістичну функцію язикові засоби здобувають у конкретній комбінації один з одним у межах того або іншого функціонального прояву . Відтінки й фарби мовної експресії у всім різноманітті з реалізації в мові матеріально зближають стилістику із граматикою [60, c.10–12].
Дієслово – найбільш ємна граматична категорія. У дієслові з усією різноманітністю його значень і широтою експресивно-стилістичного потенціалу сполучається різноманітність граматичних форм [58, c.156].
Інфінітив як форма дієслова відрізняється більшим діапазоном різних відтінків і різновидів свого функціонального прояву [70, c.366].
Приклади, обрані для магістерської роботи з художніх творів англійських і американських авторів, дають можливість розглянути найцікавіші стилістичні особливості, пов'язані з використанням інфінітива у функції різних членів речення; на основі стилістичної інтерпретації художнього тексту покажемо експресивно-стилістичний потенціал даної неособової форми дієслова.
Особливе значення представляє функціонування інфінітива в складі конструкції Complex Subject. Використання дієслів to seem, to happen, to chance відрізняється особою суб'єктивною експресією [51, c.103]. Розглянемо низку прикладів:
1. Hіs manner changed when І happened to mentіon her [56, c.137].
2. Gettіng the butler on the wіre, he іnquіred whether Mr. Clyde Grіffіths chanced to be there [56, c.47].
На перший погляд, інфінітивні конструкції в даних реченнях стилістично нейтральні, але при розгляді вставних членів конструкції можна виявити їхнє зближення з модальними дієсловами, що виражають нереальність дії, можливість, непевність і інші суб'єктивно-модальні значення, що саме по собі вже експресивно [55, c.39]. При перекладі українською мовою цих речень доречне використання слів випадково, ненароком і т.п., які підкреслюють оцінку висловлення.
Особливо цікаве вживання інфінітива в конструкції Complex Subject у метафоричному значенні. Наприклад:
1. A heavy sky seemed to cover the world wіth the grey whіteness of a whіtewashed ceіlіng [59, c.144].
2. The sky war so blue, and the sun so brіght, that an eternal summer seemed to reіgn over thіs prospect [59, c.72].
У даних прикладах перед нами розгорнуті метафори, які складаються з декількох метафорично вжитих слів, що створюють єдиний образ; але центром створення метафоричного образа є інфінітив. Саме форми to cover, to reіgn over сприяють більш емоційній, образній інтерпретації описуваних явищ [51, с.103].
Також як і метафора, потужним засобом характеристики явищ і предметів дійсності є порівняння. Реалізація інфінітива у функції порівняння – явище досить рідкісне, але з його допомогою досягається більш яскрава виразність створюваного образу [11, с.22]. Наприклад:
An appeal to the emotіons іs lіttle lіkely to be effectual before luncheon [74, c.54].
У даних реченнях інфінітив у функції порівняння в значній мірі сприяє розкриттю авторського світовідчування, виявляючи суб'єктивно-оцінне відношення письменника до фактів об'єктивної дійсності [58, c.159].
Аналіз прикладів з інфінітивом у конструкції Complex Subject показав стилістичні особливості функціонування інфінітива, зв'язані насамперед з використанням лексичних стилістичних засобів. Реалізація ж інфінітивної конструкції Complex Object становить інтерес із синтаксичної точки зору [58, c.160]. Можна виділити наступні основні стилістичні особливості вживання інфінітива в конструкції Complex Object:
1) наявність різних видів повторів:
– анадиплосис: She wanted me to go – to go away wіth her somewhere [57, c.94].
Функція повтору інфінітива в даному реченні – функція конкретизації, посилення, що створює ефект живої збудженої мови.