3-й підхід - консервативний. Його прихильники виступають за збереження української науково-технічної термінологї такому вигляді, якого вона набула за радянського часу. Це так званий принцип "реальної мови".
4-й підхід - інтернаціональний. Для нього характерне введення до української науково-технічної термінології великої кількості запозичень із західноєвропейських мов, особливо з англійської.
5-й підхід - поміркований. Він передбачає упорядкування української науково-технічної термінології з урахуванням історичних, національних, політичних чинників і вироблення її оптимального варіанту.
Сучасні українські термінологи глибше, ніж їх попередники початку століття, розробляють теорію терміна як мовного знака, теорію термінології як підсистеми загальнолітературної мови.
Так, В. Перхач вважає, що термінологія, як і загальнолітературна мова, повинна характеризуватися такими чинниками: досконалість, економічність, консонансність. Під досконалістю термінології дослідник розуміє її чітку граматичну структуру, логічність та вмотивованість термінів; під економічністю - її інформативність, легкість у вивченні, короткість терміноодиниць; під консонансністю - милозвучність, артикуляційну та правописну зручність термінів.
А. Зелізний формулює такі вимоги до терміна:
1) змістовність - точна відповідність слова поняттю, прозора внутрішня форма терміна;
2) пластичність (гнучкість) - здатність до творення похідних термінів;
3) мовна досконалість - короткість, милозвучність, легкість для запам'ятовування;
4) відповідність міжнародним нормам.
За подібними критеріями радять оцінювати термінологічні одиниці Л. Петрух, Б. Рицар та інші дослідники.
Під час визначення основних принципів термінотворення українські термінологи спираються на досвід європейської науки в цій справі - над виробленням образу ідеального терміна працювали такі відомі термінологи, як Е. Вюстер, Д. С. Лотте, О. О. Реформатський, Ш. Баллі та ін.
У наш час, коли українська мова стала державною, актуальними завданнями національного мовознавства є створення і внормування терміносистем, міжнародне узгодження термінів, теорія і методика термінологічної роботи.
Упродовж останніх десятиліть українська термінологія є об'єктом широкого зацікавлення науковців, які досліджують її в синхронному та діахронному аспектах з метою впорядкування та систематизації.
Дослідження галузевих термінологій пов'язані з розглядом вузькоспеціальних питань про зміст та історію тієї чи іншої науки, з вирішенням загальних проблем лексикології, дериватології, граматики та історії літературної мови, а також найбільш складних проблем загального мовознавства (проблеми знака, значення, слова і поняття).
Отже, найскладнішим у вирішенні проблеми є те, що в українському мовознавстві якщо й зустрічаються праці, присвячені дослідженню галузевих термінологій, більшість із них вже застарілі та не відповідають актуальним потребам суспільства.
1. КНД 50-011-93 Основні положення та порядок розробки стандартів на терміни та визначення. – К. : Держстандарт України, 1993.
2. ДСТУ 3966-2000 Термінологія. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять. – К. : Держстандарт України, 2000. – 32с. 3. Хроніка НДІМ (Науково-дослідного інституту мовознавства) 1933–1934. //Мовознавство, № 2, 1934, С. 139–145.
3. Резолюції Комісії НКО для перевірки роботи на мовному фронті в справі граматичній // Хвиля А. Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті. – Харків:Радянська школа, 1933.
4. Математичний термінологічний бюлетень. Виправлення до математичного словника чч. 1,2,3 ВУАН, Інститут мовознавства, № 2, Вид. ВУАН, 1934.
5. Фізичний термінологічний бюлетень УАН, Інститут мовознавства, № 4, К. : Вид. УАН, 1935.
6. Виробничий термінологічний бюлетень /УАН, Інститут мовознавства, № 5, К. :Вид. УАН, 1935.
7. Словники України. Версія 1. 0. – К. :Український мовно-інформаційний фонд, 2001.
8. Російсько-український словник. К. : АН УРСР, 1955. – 804с.
9. Словник української мови в 11-и тт. – К. , 1970 – 1980.
10. Орфографічний словник української мови. – К. : Довіра, 1994. – 846с.
11. Інверсійний словник української мови. – К. : Наукова думка, 1985. 13. Український правопис. – К. : АН УРСР, 1960. – 272 с.
12. Сучасна українська мова: Довідник/ Л. Шевчено, В. Різун, Ю. Лисенко; За ред. О. Пономарева. – К. : Либідь, 1993. – 336с.
13. Сучасна українська мова: Підручник /О. Пономарів, В. Різун, Л. Шевчено, та ін. ; За ред. О. Пономарева. – К. : Либідь, 1997. – 400 с.
14. О. Пономарів. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посібник. – К. : Либідь, 1999. – 240с.
15. Український правопис / АН України, Ін-т мовознавства, Ін-т української мови. – К. : Наук. думка, 1993. – 240 с.