Але сміливість германців, якою б величезною та неймовірною вона не була, не могла обійтись без мудрості та порад. Вуотан був не лише богом штормового вітру, але й мудрості. Проте яке значення германці надавали порадам свідчить ряд імен. До яких належать імена з rat: Adalrad, Chuonrat; також з ragan (порада): Raganfrid, Ragimund; mathal (місце збору та наради народу): Mathalwin; hugu(мислячий дух): Hugubert[59:67;64:37].
Така боротьба, в якій поєднуються одночасно міць та мудра порада дала імена: Sigifrith, Sigiberht, Sigimundта з подовженою основою: Sigismund.
Отже ми чуємо дзвін мечів та брязкання зброї; ми бачимо відважність германців, їх мужність у битвах та радість перемоги; ми усвідомлюємо, що люди, які війну та полювання вважають єдиним достойним заняття вільного чоловіка, які називали себе назвами зброї, мечів та списів, що наводили жах на їх сусідів, не могли бути слабкими.
Велика потреба у боротьбі та перемозі лежить у імені Waldomar, Sigiwalt; - пізніше у rich (могутній): Ricohard, Frithurik, Ermanarich (король готів, який через страждання спричинене тим, що його народ мусив мігрувати через наступ гунів, покінчив життя самогубством на сто десятому році життя) [65:28].
Слава, пов’язана з перемогою та управлінням, зображується у основах hold, hrodта hrom: Chlodowald, Hrodegang, Romuald; пізніше у частці mar, Catumer, Inguiomer[65:29].
Германці використовували також назви тварин, чиї сила, краса та швидкість дивували та захоплювали їх, коли вони на них полювали.
Господар лісу та чагарників, страшний ведмідь, займав спочатку у світосприйнятті північних племен найвище місце, з якого його пізніше витіснив чужоземний лев: він був, так би мовити, царем звірів. Звідси походять імена: Berinhard, Beringar,Isanpero[65:30].
Не менш підходящим символом міці та величі був Ur, могутня тварина, що мешкала на території германців, що часто змагався з ведмедем за першість: Urold, Uremar. До них приєднувався також і вепр (Eber), що не поступався їм силою. Наприклад, Ibor (Eber) звали найстарішого керівника лангобардів IVст. н. е.; найвідомішим є Ebarhard[65:30-31].
Володарем повітряного простору є орел (Aar):Arnoald.
Проте обидві царські тварини ведмідь та орел відступають вбік перед двома іншими тваринами: вовком (Wolf) та вороном (Raben). Це тварини, що збирають трофеї на полях битви і є священними тваринами бога війни, якого також називали “Rabengott”. Священним був також вепр, він був твариною бога Фро, в той час як вовк та ворон служили Вуотанові.За переказами, бога Одіна постійно супроводжували два вовки Geri (скупий) таFreki(нахабний) і два ворони Hugin (думка) таMuninn (спогад). Вони супроводжували його як вірні пси, коли він у вовчій мантії їхав верхи на швидкому як вітер коні. З того часу вовк – свята тварина, що була провісником перемоги. Так звали одного з найстаріших письменників старогерманської літератури Wulfia ( Ulfila, Wölflein, Wolfgang), єпископа західних готів та перекладача Біблії. Особливо часто зустрічаються імена, в яких слово вовк (Wolf), у трохи зміненій формі ulf, olf, є частиною складного імені: Athaulf, Maginulf, Ebarolf[21:31;45:11].
Один з найстрашніших ватажків норманів Рогнар Лодброкр розмістив ворона на своєму бойовому прапорі; спостерігаючи за тим чи ворон ширяє у небі чи навпаки склав крила, робили пророцтва про перемогу чи поразку. Тому серед інших імен, пов’язаних зі словом ворон, ми маємо ще ряд імен: Hiltiram та Gundhram, Sigihram, Walahram, ім’я Wolfhraban поєднує в собі обох священних тварин [45:12].
Походження цілого ряду імен тісно пов’язане з назвами священних тварин, а саме, в області релігійних (міфологічних) імен, що були запозичені у богів. Глибока повага до святих богів, що благословляють на перемогу, виявляється у багатьох іменах.
Найперше та найстаріше слово Бог (Gott) міститься у іменах Godolef (got. Gudilaibs, ahd. Cotleip), народжений Богом; також у Godefrid, Godescalc, Godowin, Gotahard.
Імена верховних богів: Wuotan, Donar, Ziu, Froчерез релігійний страх мало використовувалися як імена окремих осіб, набагато частіше використовувалися загальні назви богів та підпорядкованих їм божественних створінь. Так Ansen (Asen- боги) у іменах Anshalm, Ansoin, Ansowald, що частіше зустрічаються в саксонській та англосаксонській формах, де починаються на Os: Oswin, Oswald[57:25-27].
З таємного світу духів природи - ельфів (Albe чи Elfe), про яких складено так багато легенд та казок, походять імена Albirich, Albarad, angels. Älfred, Alfwin[57:28].
Протилежністю маленькій нації ельфів, які то допомагають людям, то шкодять їм, разом з карликами та гномами, були безсмертні, надзвичайно сильні велетні (Hünen та Thursen): Hunibald, Thurasmund[57:34].
Боротьба, перемога та брязкання зброї, розумна порада та прославлене керівництво, сильні та священні тварини, а також боги, що благословляють людей на перемогу – ось основні джерела походження німецьких імен. Ми не назвали всіх імен того періоду з тієї причини, що їх настільки багато, що це майже не можливо. Так імен з bald у великій праці Фьорстемана 199, з ric – понад 250, з beraht (bert) – майже 400, з wolf (olf) – понад 460.
Героїчне, сміливе, могутнє, високе знаходимо ми у світі чоловічих німецьких імен, миловидне, ніжне, м’яке відступає на задній план – у світ жіночих імен. Але й вони у своїй більшості є відлунням боротьби та битви, майже в тій самій мірі, що й чоловічі імена. Валькірія – дівчина-воїн Вуотана, є ідеалом старогерманської жінки. З грецьких та римських джерел до нас дійшли відомості, що германські жінки теж брали участь у війні, щоб бути ближче до своїх рідних, вони підтримували воїнів своїми криками, піклувалися про поранених, вітали та прославляли переможців, але також мусили гинути зазнавши поразки. Вони швидше вбивали себе та своїх дітей, як мали стати полоненими.
3.2.1 Історичний розвиток германських власних назв
Наскільки сильно ці національні імена проросли з внутрішнього життя та суті германців проявляється у витривалості та міці, з якою вони не розлучалися довгі століття. Коли пронеслися перші хвилі переселення народів, різні племена германців осіли в провінціях бувшої Римської імперії. Державні відносини змінюються, християнство тіснить старих богів на небі, але імена залишаються та процвітають без будь яких суттєвих змін.
Розглянемо імена германських королів та кайзерів! Їх ряд від часів Карла Великого протягом шести століть залишається суто німецьким: Karl, Ludwig, Konrad, Heinrich, Otto, Friedrich– найпопулярніші імена. Цей ряд розривають імена Philip 1197, Wencel 1378, Maximilian 1493. Така ж ситуація серед земельних князів. Альбрехт Ведмідь (AlbrechtderBär) мав семеро синів: Otto, Hermann, Sigfried, Heinrich, Adelbert, Dietrich, Bernhard – серед них немає жодного ненімецького прізвища [65:35-37].
Так у таборі духовенства, де найбільш чекали вторгнення чужоземних імен, німецькі імена залишалися навдивовижу довго. Єпископи, архієпископи та монахи все частіше та частіше є носіями старогерманських військових, переможних та славних імен. Наприклад, AdalbergvonPrag, пруський апостол, OttovonBamberg, апостол Померанії, WillegisvonMeinz, AdalbertvonBremen[65:39].
Схожа ситуація була і в романських країнах. Не дивлячись на контакти з римлянами і часткове поглинання ними, німецькі імена взяли верх не лише у Німеччині, а й у Франції, Іспанії, Італії. Після того як мовами міжнаціонального спілкування стали романські мови, а точніше латинь, всюди залишились ще франкські, готські та лангобардські імена. Згадаймо хоча б ватажків першого христового походу: GottfriedvonBouillon, RobertvonderNormandie, RaimundToulouse, BoemundvonTarent. Приведемо ще один приклад з Франції! У 991 році у Раймі зібралися єпископи: GuidovonSoissons, AdalberovonLaon, HeriweusvonBeauwais, GodesmannvonAmiena, RarboldvonNoyon, OdovonSenlis: крім того архієпископ Daibert (Dagobert) vonBourges, з Леонського синоду – єпископи WaltervonAutun, BrunovonLangres, MilonvonMacon; на кінець архієпископ SigiunvonSensз єпископами ArnulfvonOrleans та HerbertvonAuxerre. Серед цих тринадцяти духовних отців не знайшлося жодного з не німецьким іменем; лише поодинокі імена романізовані, наприклад, Guido(Wido) чи латинізовані, наприклад, Heriveus (Heriwich) [65:42].
Історичні спогади та передавання імен у спадок визначали найпопулярніші імена у різних місцевостях. У каролінгів були популярними Karl, Ludwig, Lothar, у вюртембергців – Ulrich, Eberhard, у шварцбургців – Günter, у ройсів – Heinrich. В цей же час вже виділяються суто племінні імена, які є найбільш уживаними у певному племені. Так можна зустріти імена Friedrich, Rudolf, Albertпереважно у швабів,Liutpold, Dietpold– у баварців, у рейнських франків переважали імена Heinrich, Ludwig, Konrad. Про те наскільки популярним було ім’я Wilhelm у 12. столітті у норманів свідчать розповіді сучасників. Близько Різдва 1171 року молодий король Хайнріх ( син Хфйнріха II з Англії) влаштував велике свято, прийшли два Вільгельми, один з Британії, а інший – з Нормандії, за задумкою у їх залі мали сидіти лише Вільгельми. Той хто носив інше ім’я, був змушений залишити свято, загалом же на святі було майже 120 лицарів, які називалися Вільгельм [60:61-69].
Так затвердилися імена, але мова розвивалася і вони певною мірою теж зазнавали змін. З імені Raganhar, яке мало таку форму в 6. столітті, розвинулися імена Reginhar, Reiner; з імен Chariowalda (1.ст.): Heroald – Herold (10.ст.), Hruodperaht: Ruodpreht, Hruodbert – RuprechtтаRupert (11.ст.), Berinhard: Bernard, Bernd[62:19-24].