Багато імен іншомовного походження мають закінчення s, яке не має нічого спільного з родовим відмінком, а, навпаки, вказували на називний відмінок, наприклад, Borries (Liborius), Plönnies, Lönnies (Appolonius). У родовому відмінку були імена, що мали латинські родові закінчення на i, ae, is: Pauli, Matthiae, Michaelis.
У більшості випадків прізвища з частиною Sohn зберегли кореневу голосну в єврейській та південнонімецькій мовах: Andersohn, Matthisson, Nesensohn, Petersson, але навіть тут можна зустріти перетворення в sen: Thomsen.
Зменшені форми імен також не були рідкістю, особливо з верхньонімецькою l, наприклад, Hensel (Johanes) та Juckel (від Jakob). Нижньонімецька k зустрічається набагато рідше, наприклад, Jahnke, Köpke, а швейцарська iта z – взагалі рідкість: Justi, Marti, Nitz.
Крім родового відмінка та сполучень зі словом Sohn, для патронімічних позначень використовували також слова Jungі Klein, що ставилися перед іменами. Якщо батька, наприклад, звали Andreas, а син під час хрещення отримував таке ж ім’я, то останнього називали Jungandreas, якщо Michael, то, – Kleinmichael. Потім ці імена закріплювалися, передавалися нащадкам, які використовують їх сьогодні як прізвища [6:56].
Інколи після народження сина змін зазнавало ім’я батька, до нього додавали частку Altабо Groß, наприклад, Althans, Großjohan[22:67]. Дуже рідко зустрічалися імена на -ing (Klausing), частіше – південнонімецькі на -er(Hanser, Kettener) та на -mann(Petermann).
Отже, шляхом скорочень, об’єднань та перетворень утворилася велика кількість прізвищ, серед яких провідне місце посідають ті, що походять від Andreas, Nikolaus, Nathaeus. Проте ім’я Johanes перевершило за популярністю всі інші імена. Воно було одним із найулюбленішим іменем усіх часів, а потім стало ще й прізвищем, що налічує більше, ніж 100 різних форм.
Але ім’я Johanes є, швидше, винятком серед запозичених імен. Інші імена не мають так багато похідних форм. Кількість церковних імен є обмеженою, у порівнянні зі світом національних німецьких імен.
Висновок
Отже, у іменах людей відображається своєрідний дух та характер народу не менше, ніж у звичаях та традиціях.
Грецькі імена, які були переважно духовного характеру, стосувались благородних якостей та занять. Це доводить велика кількість імен на kles(слава): Perikles(дуже відомий), Sophokles (відомий мудрістю). З боротьбою та перемогою пов’язані імена Nausimachos (той хто бореться на кораблях).
Римські імена походили від першого та найважливішого заняття Стародавнього Риму, землеробства: Agricola (селянин), Fabius, Cicero, Piso (бобовий, гороховий, віковий чоловік) та скотарства: Porcius (той хто розводить свиней). Проте найвиразніше бідность фантазії римлян проявляється у іменах – числівниках: Secundus, Tertius, Quintus, Sextus.
Переважна кількість ізраїльських імен мають склад ja(jo, je) – скорочення від Jegova (Jave), що означає “Бог”.
Вражає схожість між грецькими та германськими іменами. Співпадають навіть складові частини імен обох народів, наприклад, грецьке phanes (сяючий) та німецьке beraht (bert), грецьке kles (відомий) та німецьке mar, грецьке krates (сильний, могутній) та німецьке rich; також stratos (військо) та heri.
Hild, Gund, Bad, Wig є еквівалентами слів “боротьба”, “битва”, “війна”, що були основими складовими частинами германських імен.Ще одним джерелом походження імен були назви зброї. Імена з цим словом зустрічаються також дуже часто. Німецька національна зброя – фрама (за Тацитом) спис із тонким, коротким лезом, використовувався як для ближнього так і для дальнього бою, зустрічається в імені Framhard – староверхньонімецьке ger, метальний спис, у Gairebald, Garibert, Ansigar, старосаксонське Osgar, метальник ясену, ask– у Ascolt.
Замість шоломів воїни накладали на голови шкіру з черепної частини убитих тварин, чиє хутро покривало одночасно плечі немов мантія. Звідси походять імена Bernhelm, Ebarhelm, Wolfhelm.
Від назви щита (rand) походять імена Rantowic та Bertrand.
Германці використовували також назви тварин, чиї сила, краса та швидкість дивували та захоплювали, наприклад, Berinhard,Ebarhard,Arnoald,Ebarolf.
Від слів “міць”, “сила” (magan) походять імена Meganhard, Magnobold.
Від слова “військо” (hari, heri) походять імена Hariman, Hariberath.
Потреба у боротьбі та перемозі виражена в іменах Waldomar, Sigiwalt.
Зі словом “слава” (hold, hrod, hrom) пов’язані іменаRomuald, Chlodowald, Hrodegang.
Від слова “порада” (rat)походять імена Adalrad, Chuonrat/
Від назв богів та божественних створінь походять імена Godolef, Anshalm, Älfrand, Hunibald.
Героїчне, сміливе, могутнє, високе знаходимо ми у світі німецьких імен, миловидне, ніжне, м’яке відступає на задній план – у світ жіночих імен. Але й вони у своїй більшості є відлунням боротьби та битви, майже в тій самій мірі, що й чоловічі імена. Валькірія – дівчина-воїн Вуотана, є ідеалом старогерманської жінки.
Так як мова не стоїть на місці, а постійно розвивається, то розвивалися також і німецькі імена. Часто батьки кликали своїх дітей скороченими іменами, наприклад, Godberat → Godo; Sigbert → Sigo.
Утворенню нових імен сприяло використання суфіксів l і k, в середній та південній Німеччині був ще й третій суфікс z(старонім. -izo). Так від Dietrich ми маємо форми: Dietze, Dietz.
У процесі взаємодії з іншими народами, германці запозичували іноземні імена. До середини XII ст. кількість іудейських та греко-латинських імен в Німеччині була надзвичайно малою; з часів масового хрещення та імміграції італійців їх кількість значно зростає. Траплялися випадки, коли запозичені імена використовувалися як прізвища. Такі імена зазнавали ще більше перетворень та змін, ніж національні. Від самого початку основним джерелом іноземних імен була церква, а точніше Біблія.
Німецькі імена були популярними і поза німецькими землями, наприклад серед романів, у бувшій Галії, що була завойована франками і частково ними заселена. Звичайно, в довгій історії людства існували моди на певні імена. Це означає надання переваги окремому імені, а не усім відомим і може тягти за собою відмирання деяких імен, які можливо в майбутньому знову повернуться до життя.
Цього має бути достатнім щоб в основних рисах скласти уявлення про імена того періоду. Боротьба, перемога та брязкання зброї, розумна порада та прославлене керівництво, сильні та священні тварини, а також боги, що благословляють людей на перемогу – ось основні джерела походження німецьких імен.
ВИСНОВКИ
Отже, антропонімічна система сучасної німецької мови двочленна. Для називання людей використовують ім’я та прізвище. Старогерманська антропонімічна система, сформована між 200 і 400 рр. до н.е., була одночленна, для називання людини використовувалося лише ім’я.
Протиставленність ім’я/прізвище – один із важливих признаків системної організації антропонімічного матеріалу німецької мови.
Дослідження антропонімів передбачає використання ряду лінгвістичних методів дослідження.
Описовий метод — планомірна інвентаризація одиниць мови і пояснення особливостей їх будови та функціонування на певному (даному) етапі розвитку мови, тобто в синхронії.
Порівняльно-історичний метод (компаративний, лінгвогенетичний) — сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку.
Просторове розміщення мовних явищ вивчають й інтерпретують за допомогою методу лінгвістичної географії. Метод лінгвістичноїгеографії (ареальний) — сукупність прийомів, які полягають у картографуванні елементів мови, що розрізняють її діалекти.
Важливу роль у формуванні антропонімікону відіграли прізвиська. Саме з прізвиськ, на пізнішому етапі розвитку мови, утворилася більша частина прізвищ.
Перші прізвиська зустрічаються уже в ранньому Середньовіччі. Вони могли утворюватися від імен (Franco), від назв населених пунктів (Rinobold), від назв професій та соціальних станів (Apostel, Burgio), а також могли бути позначеннями тварин (Aro, Bäro), спорідненості (Fater), абстрактних іменників та прикметників (Anamuot, Alauuar).
Під час найпростіших відносин ранніх століть, коли життя було обмежене малим колом справ, одного імені для позначення особи було досить.
Поступово необхідність точного позначення та розрізнення стала актуальною. Для того щоб знати, який Hermann, Heinrich чи Johannes мається на увазі потрібні були доповнення, які б зробили можливою ідентифікацію особи. Ці доповнення (прізвища) бралися від імені батька чи назви певного заняття, відповідали якійсь видатній рисі характеру чи давалися за місцем проживання. Крім того, у колах вищого дворянства, був звичай додавати до імені назву родового маєтку чи місця, більше з родинної гордості, ніж через потребу.
Спочатку родові назви виникли на півдні Німеччини. Такі родові імена мали лише благородні дворяни, за ними почали брати додаткові імена дрібні дворяни, службовці різних міністерств та установ, приближені до єпископів особи, а також прості чиновники серед вільних громадян та патриціїв.
Ремісники у містах, де міський порядок та римське право вимагали наявності прізвища, наслідували звичай дворян та патриціїв; так як всі вони походили із села і приносили в місто свої старі звичаї, то могло так статися, що, наприклад, у Базелі 1438 року членом гільдії пекарів був Hansjebsmolers (Gipsmüllers) tochtermann.