У сучасному мовознавстві існують такі типи атласів: 1) національні («Атлас української мови» в 3-х томах, «Atlasgwarpolskich» в 12-ти томах та ін.); 2) регіональні («Лінгвістичний атлас Нижньої Прип'яті» Т.В. Назарової, «Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області» Й.О. Дзендзелівського, «Атлас українських говірок Північної Буковини» К.Ф. Германа); 3) атласи споріднених мов («Загальнослов'янський лінгвістичний атлас», над яким зараз працюють мовознавці багатьох країн); 4) атласи мовних союзів («Загальнокарпатський діалектологічний атлас», над яким упродовж багатьох років працюють вчені під керівництвом Інституту слов'янознавства і балканістики, що в Москві); 5) проблемні («Атлас будівельної лексики Західного Полісся» О.М. Євтушка, «Атлас лексичних мадяризмів та їх відповідників в українських говорах Закарпатської області» П.М. Лизанця). Лінгвістичні атласи необхідні для мовознавчих досліджень, оскільки вони фіксують ареали поширення мовних явищ, а ці дані є важливими для порівняльно-історичного мовознавства, бо допомагають розкрити природу певних мовних явищ. Ще в 1925 р. М. Бартолі у «Вступі до неолінгвістики» на матеріалі романських мов показав, що архаїчні елементи зберігаються в ізольованих і периферійних областях. Установлено також, що явища більшого ареалу, як правило, є старшими порівняно з явищами меншого ареалу. Метод лінгвістичної географії дає змогу матеріально обґрунтувати контури мовних союзів, виявити субстратні явища в певній мові, повніше використати топонімічні й гідронімічні дані в дослідженнях історії мов та їх носіїв (наочно показати шляхи розселення певних етносів).
Висновок
Підводячи підсумок слід сказати, що антропонімічна система сучасної німецької мови двочленна. Для називання людей використовують ім’я та прізвище. Старогерманська антропонімічна система, сформована між 200 і 400 рр. до н.е., була одночленна, для називання людини використовувалося лише ім’я.
Протиставленність ім’я/прізвище – один із важливих признаків системної організації антропонімічного матеріалу німецької мови.
Дослідниками власних імен були переважно логіки та філософи. Цікавість до власних імен проявляли древньогрецькі, древньоримські вчені. Значний вклад в ономастичну дослідницьку роботу вносять, деякою мірою, німецькі лінгвісти. В НДР плідно працювала секція мовознавства при Лейпцигському університеті. Група учених цієї секції займалася дослідженнями германо-слов’янської ономастики, в першу чергу топоніміки.
Дослідження антропонімів передбачає використання ряду лінгвістичних методів дослідження.
Описовий метод — планомірна інвентаризація одиниць мови і пояснення особливостей їх будови та функціонування на певному (даному) етапі розвитку мови, тобто в синхронії.
Порівняльно-історичний метод (компаративний, лінгвогенетичний) — сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку.
Просторове розміщення мовних явищ вивчають й інтерпретують за допомогою методу лінгвістичної географії. Метод лінгвістичноїгеографії (ареальний) — сукупність прийомів, які полягають у картографуванні елементів мови, що розрізняють її діалекти.
РОЗДІЛ IIПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ПРІЗВИЩ. ПРІЗВИСЬКА В МОВІ, ЯК ВАЖЛИВИЙ АСПЕКТ РОЗВИТКУ НІМЕЦЬКОЇ АНТРОПОНІМІЇ
2.1. Прізвиська. Типи прізвиськ
Про прізвиська в вузькому розумінні може йтися лише тоді, коли до вже існуючого імені додають ще одне ім’я, а саме з апелятивного словникового запасу.
Поява прізвиськ у мові була дуже важливою та необхідною. Саме з прізвиськ, на пізнішому етапі розвитку мови, утворилася більша частина прізвищ, бо прізвиська давалися, наприклад, за назвою заняття, а так як одним заняттям в межах певної родини могли займатися декілька поколінь, то прізвисько переходило від батька до сина і вже тоді мало ознаки прізвища.
Перші прізвиська зустрічаються уже в ранньому Середньовіччі, наприклад: Brün “Braun”; Erbio “derErbe”; Ernust “Ernst, Eifer, Kampf, Sorge”; Karl “Mann, Ehemann”; Craft “Kraft, Fäigkeit, Vermögen, Tugend , Macht, Gewalt, Wunder, Herlichkeit” [65:28,34].
Прізвиська могли утворюватися від імен, наприклад: Franco, Suuab, Frenkin, Sehsin, Engila, Angilman, Peiarin, Deno, Frieso, Hessa, Nordman, Nortuuib, Nordo, Roman, Thuring, Uuentila, Uuinid, Uualaman (derWelsche) [68:51].
Прізвиська, що походили від назв населених пунктів зустрічаються також досить рано, наприклад: Rinbold, Rinbertus, Rinolf, Rinolt (nachdemRein), Moinrat (nachdemMein), Rumbald, Rumhart, Runbilt (möglicherweisenachdemNamenderStadtRom) [68:55].
Cеред перших прізвиськ зустрічаються назви професій та соціальних станів, наприклад: Boto “Bote, Gesandter, Apostel, Engel”; Burgio “Bürge”; Encheo “Knecht, Ochsenhirt”;Genoz “Genosse, Gefährte, Mitbürger”; Gisal “Bürge, Unterpfand”; Gotesman “Theologe”; Helid “Mann, Krieger”; Hirti “Hirt, Wächter”; Hououuib “ zueinemHofgehörigeFrau”; Holzman “Holzarbeiter, Holzhauer”; Piligrim “Pilger”; Thegan “Krieger, Gefolgsmann, Anhänger, Jünger, Diener, Begleiter”; Uuarto, Uuardman “Wächter”; Uuigman “rKrieger, Kämpfer”; Uuirtun “Gattin, Hausfrau, Gastgeberin” [68:57-59;69:22].
Прізвиськами виступали також назви спорідненості чи схожі позначення, які давалися не під час народження, а значно пізніше, наприклад: Fater “Vater, Abt”, friuntin “Freundin”, Buolo “naherVerwandter, Geliebter”, Gatto “dermirgleichoderverwandist”, Gatte “Neue, Enkel, Verwandter, Nachkomme”, Uuasa “Vaterschwester, Base” [69:28].
Також абстрактні іменники виконують роль прізвиськ, наприклад: Anamuot “Lust”; Alttuom “Alter”; Thionost “Dinst, Bedingung, Untertänigkeit, Knechtschaft”; Fruma “Nutzen, Vorteil, Segen, Heil, dasGute, dasNützliche, Gut, Frucht”; Galm “Schall, Klang”; Hohmot “Hochmut”; Uodil “Besitztum, Heimat”; Minna “Liebe, Zuneigung, Eifer, Verlangen, Gemeischaft, Liebesgemeinschaft”; Sturmi “Aufruhr, Kampf, Getümmel”; Unuuan “Überraschung”; Uuidargelt “Entgelt”; Uuunnar „Freude, List, Wollust, Glück, Seligkeit“ [59:25].
Численними є також позначення тварин, що виступають прізвиськами. Декілька прикладів: Aro “Adler”; Bero “Bär”; Binin “Biene”; Ebur “Eber”; Hraban “Rabe”; Uuelf “jungerHund, Junges”; Uro “Wild, Stier, Auerochs”[50:30].
Серед перших прізвиськ можна зустріти й інші сфери людського життя, наприклад: Bebozs “Beifuss”; Dilli “Dill”; Freido „der Abtrünnige“; Friduman „Friedensbringer“; Harpfa „Harfe“; Krispo „Krauskopf“; Ertag „Dienstag“; Frittag „Freitag, Rüsttag“; Uuillicomo “der Willkommene”; Uuintarung „zum Winter gehörig“ [68:61-64].
Велике значення мають також прикметники, наприклад: Alauuar “ganz wahr, ganz sicher, gerecht”; Broda „hinfällig, schwach“; Geila „übermütig, erhaben“; Heiliga “heilig, geweiht, heilbringend, zum Heil bestimmt, fromm”; Knuz „munter, entschlossen“; Lud „laut, vernehmlich, laut schallend dröhnend, bekannt“; Michel “gross, bedeutend, der Besondere, stark mächtig, veil, laut” (не потрібно плутати з іменем Michael); Sconea „schön, herrlich, glänyend, festlich, gut,vortreflich, angenehm“; Spiligern “mutwillig”; Stur „stark, gross“; Untol „nicht dumm“; Zeizza „lieb, zart befreundet“ [68:30].
Потрібно також згадати прізвиська, що походять від дієслів у формі прислівників в теперішньому часі: Born (zu beran) “tragen, gebären, zeugen, bringen, hervorbringen, entgegenbringen, erweisen”; Otan (das altsächsische Partizip Perfekt odan, beschenkt, geschenkt); Uuallod (zu wallon, wandern, gehen, umhergehen, ziehen, umherziehen, pilgern, fortschreiten, sich ausbreiten, sich bewegen); Uuonot (zu wonon, wohnen, bleiben, zufrieden sein); Uurhta (zu wurken, wirken, bewirken, vollbringen,schaffen, erschaffen, errichten, verfertigen, bilden, tun, machen, handeln, ausführen) [59:35]. Як показують приклади з дієсловами, лексичне значення прислівників, що використовувалися як прізвиська, а потім як імена, визначити досить складно, а інколи просто неможливо.
2.2. Утворення прізвищ та їх типи
Під час найпростіших відносин ранніх століть, коли життя було обмежене малим колом справ, одного імені для позначення особи було досить. Цього було досить під час панування саксонських та франкських кайзерів. Населення було порівняно не дуже густим і, до того ж, більшою мірою осілим; кожен від герцога до останнього кріпака був, більшою чи меншою мірою, прив’язаним до землі, яка його годувала, до певної області, графства. Кожен знав своїх сусідів. Міграція відбувалася у малих розмірах. Торгівля та транспорт були не дуже важливими, так як західні народи мали мало потреб, а те, що вони потребували, вони самі виробляли. Родові назви, чи прізвища, були не дуже поширеними, а точніше були не потрібними. Але поступово ситуація змінилася. Населення стало більш густим. Почалися христові походи, які спричинили численні зміни у власності; села перетворювались у міста, чужинці поселялися поряд з іншими чужинцями: торгівля і міграція зросли, а з ними кількість законів та документів. Отже старого способу позначення особи вже не було досить. До того ж одні імена згасали, інші ж, на початку різні форми імен, у повсякденному житті співпадали (наприклад, Baldhard, Baldram, Baldawinпереходили у форму Baldo), тому було очевидним, особливо на перетинах торгових шляхів, у містах, що імена багатьох осіб повторюватимуться. Так ми знаходимо пізніше у Кьольні в 1141 році не менше як дванадцять різних Германів (Hermann) на керівних посадах. Схожа ситуація була у Базелі з іменем Burkhard, в Цюриху з іменем Heinrich[44:21]. Через це у повсякденному житті виникали безкінечні плутанини. Не досконалими були й підписи того періоду, коли 1095 року в Базелі 19 осіб, які окрім duxBertholdusта comesErimannus підписувалися простими іменами, мали підписати документ, то виявилося, що серед підписів імена Burhardus та Cuono повторювалися двічі [44:34-35].