Про непостійність на початку деяких прізвищ свідчить також їхня легка й часта зміна. Наприклад звали особу LucasCranach, названий на честь місця народження в Бамберзі, а вона була всім відома як LucasMaler. У кведлінбургській книзі документів у 1407 році згадується LudeckeHugholdes, за іншим варіантом LudeckeSmet, у 1429 році – ClauwesHartwiges, за іншим варіантом – ClauwesGroper[65:48]. У гладбахерських документах ми знаходимо WilhelmusdictusRoßt та filiusWilhelmidictiJuden (1323); WilhelmkenupdenSump або unterdenStruiken; JanSchroderamWasserwege або Floris, ще 1582 – WilhelmPensersSchmidt, якого називали derHaes[65:50]. У міських книгах Ростоку з 1282 року з’являється JohanesAlbus, в німецьких документах –Witt, якого за місцем проживання називали bidemhilligenGeiste, за родом діяльності – theleonarius (митник); в Ліппе у 1513 році священник JohannBusse мав також прізвище Pagendarm[65:50]. У Мармаге в 16 ст. жила родина Contzges (нащадки зараз називаються Könsgen). В родині було три сини, перший – ManhiasContzges ( нащадки мали прізвище Könsgen); другий – JansTheissen, його син називав себе ConradJansTheißen чи JansTheissenConzen, а внуки всі були Concen; третій носив прізвище Wintercontz, яке вказувало на те, що він жив у Вінтерберзі (Winterberg) [65:50].
Так хто ж давав людям прізвища? Як правило у більшості випадків перший носій імені сам обирав додаткове ім’я, в інших випадках прізвище давали люди з оточуючого середовища, влада, писар, що складає документи. Інколи прізвище не подобалося людині, але вона не могла з цим нічого вдіяти.
2.2.1 Прізвиська та прізвища
Існування прізвиськ ми спостерігаємо від найдавніших часів, вони ставали або повноправними іменами або так і залишалися лише додатками до імен. Разом з тим уже з’являється двойменність. Згодом, коли прізвисько закріплювалося в межах певної родини і передавалося від покоління до покоління, то з’явився третій спосіб подальшого розвитку прізвиськ, а саме – прізвища. Випадки переходу прізвиськ у прізвища спостерігаються у джерелах середньоверхньонімецького періоду. За окремих умов прізвисько може досягати спадковості.
Різні джерела засвідчують, що в Німеччині в 12. ст. поступово поширюється звичай надання прізвищ. При цьому мова йде про європейську появу прізвищ, що прийшли в Німеччину з заходу та півдня, а вже звідти поширилися на заході та сході Європи. У Європі, а також в межах Німеччини захід та схід були передовими. Саме там зафіксована поява прізвищ. Процес переходу прізвиськ у прізвища тривав століття, а ж поки не закінчився в Німеччині, коли вже в 1600 році цей звичай брати прізвище став загально визнаним. В наш час прізвища стали обов’язковими.
Історичні умови запровадження прізвищ треба шукати скоріше за все у практичній потребі міського чи схожому на нього управління. Там мусила з’явитися потреба точнішого розрізнення і позначення осіб в умовах збільшення кількості населення та завдань влади.
Прикладом для цього служили верхньоіталійські міста. Їх приклад діяв на всю іншу Романію, а з відти – на німецькі міста: Зальцбург, Цюрих, Базель, Штрасбург, Кьольн. Середньовічні записи саме цих міст показують велику кількість прізвиськ, які ставали прізвищами і передавалися у спадок.
Практична потреба у іменах ставала масовою, коли поширилася мода на прізвища і коли вони ставали справжніми прізвищами, що передавалися у спадок.
Якщо прізвище закріплювалося за іменем, то тоді не виникало жодних проблем, наприклад, під час розподілу спадщини. Потреба розрізнення людей з однаковими іменами відіграла велику роль у позначенні осіб, що мають певні родинні зв’язки.
2.2.2 Прізвища, що походять від імен
Від кінця Середньовіччя і аж до сьогодення виникнення прізвищ відбувалося декількома способами. Їх можна визначити і поділити на декілька великих груп.
Перша група пов’язана з іменами, це значить, що до неї належать такі прізвища, які походять від простих імен. Процеси утворення таких прізвищ могли проходити по різному. Проте найпоширенішим способом є наступний – Вільгельм чи Вернер мали синів та дочок (Sohn/TochterdesWilhelm/Werner), або дітей називали за матір’ю (Tochter/Sohn der Grete/Agnes). Звідси походить тип прізвищ Wilhelm, Werner, Heinrich, Grete.
Всередині цього типу запозичені імена трапляються у такій же мірі, що й суто німецькі: Wilhelm, Kurt, потім: Tönnis (Antonius), Görres (Gregorius), Merten (Martinus), Steffen (Stephanus).
Серед них є й інші імена, наприклад, з суфіксом –l, у зменшено пестливій формі: Heinzel, Merkel, Künzel[21:30].
Іншим способом є деривація імені з ідентифікуючим та патронімічним суфіксом -ing, -ung, наприклад, Brüning (Bruno), Nötling (Arnold), Lortzing (Lorenz), Humperdinck (Hünberht) [21:31].
Трохи іншим єтип: Heinrich Heinrichs Sohn. Тут родинна приналежність виражається за допомогою форми родового відмінка імені батька. Ця форма, як залишок синтагми, збереглася до сьогодні: Heinrichs, Mertens, Steffens, Martini, далі: Sievers (Siegfried), Rohlfs (Rudolf), Krings (Quirin), Frings (Severin), Brahms (Abraham), Stinnes (Augustin) [50:57]. Такий тип прізвищ зустрічається на заході та північному заході Німеччини.
На півночі цей тип (HeinrichHeinrichsSohn) має форму Hendriksen, наприклад, у скандинавців: Björnson, Ibsen, Nansen. На півночі Німеччини зустрічаються форми прізвищ: Willemsen, Peetersen, Jansen, Thiesen (Matthias), Niesen (Agnes), Dreesen (Andreas), Klaasen (Nikolaus) [50:57].
Усі ці прізвища, якими б різними вони не здавалися, мають спільним те, що вони виникли з імен, а саме в називному відмінку: Heinrich, в родовому: Heinrichs, за допомогою суфікса -sen: Heinrichsen, суфіксa-ing: Henning[21:40-41].
2.2.3 Прізвища від назв походження
Іншу групу прізвищ визначають ті, що вказують на походження. Ця група прізвищ виникає в містах в епоху Середньовіччя, де поширився звичай називати людей за їхнім походженням.
Коли ми говоримо про походження, то мова не обов’язково має йти про місце народження. Інколи це було тимчасове місце проживання, що подіяло як джерело імені: торговці центральної Німеччини, які торгували на вулицях Нюрнберга (Nürnberg), називалися нюрнбергцями (Nürnberger), ті, що вели торгівлю в Брабанті (Brabant) – брабандцями (Brabander). Пілігрим міг отримати ім’я Jerusalemer.
Місце походження позначалося, наприклад, прийменниками van, von (також у випадках, коли ще не йшлося про прізвища, в буквальному розумінні), наприклад: HenricvanVeldeken, HartmannvonAue, LudwigvanBeethoven, vondemStein. Не слід плутати такі прізвища з давніми позначеннями дворянства: vonSchiller, vonGoethe, vonKortzfleisch.
Могли використовуватися як прізвища і назви простих населених пунктів без прийменників, наприклад: Delbrück (містечко, недалеко від Падерборна), Quint, Leibnitz (поряд з Дрезденом), Baudissin, Emrich/Emmerich.
На півдні та заході Німеччини для позначення назв походження використовують утворення на -er. Cуфікс –er використовується у словотворі німецької мови для утворення іменників. Компаративний суфікс -er (tief/tiefer), потрібно, звичайно, відокремити. Від основних вербальних морфем утворюються іменники, для позначення виконавця певних дій (spielen/Spieler). За допомогою формаційної морфеми -er позначають також певних осіб, які проживають в даному місті, або походять з нього (Tirol/Tiroler). Ця форма особливо сильний прояв знаходить на півдні та заході Німеччини, наприклад: Adenauer, Rokefeller (Rockefeld), Meinzer (Meinz), Oppenbeimer (Oppenbeim), Holzamer (Holzheim, наслідок діалектичної монофтонгізаціїai > a), Forchamer (Forchheim), Heidegger (Heideck), Eifler (Eifel), Schlesier/Schlesinger (Schlesien), Meißner (Meißen), Oderer(відOder) [21:47].
Північ Німеччини віддає перевагу утворенням на -mann, які не є ні пестливою формою (типу Karlmann), ні прізвищем, що походить від імені (типу Thiedemann), вони вказують на походження, наприклад: Münstermann(Münster), Brackmann(Brake), Huntemann (Hunte), Wippermann (Wipper).
2.2.4 Прізвища, що позначають рід заняття
Важливою групою прізвищ є позначення роду діяльності. Ці позначення використовувалися від початку як прізвиська, а потім ставали прізвищами, але за умови, що заняття довгий час залишалося в родині. Саме тому серед прізвищ так часто трапляються позначення роду діяльності. В цих прізвищах відображаються все різноманіття середньовічних професій і одночасно їх позначення, що не у всіх випадках виражають професійну диференціацію.
Позначення професії у прізвищах, так званих професійних іменах, з ключовим словом “Landwirtschaft”: Bauer, Landmann, Gärtner, Baumgärtner, Kräuter, Obser, Weingärtner, Weinzierl, Mähder (mhd. madare “Mäher”), Drescher, Futterer, Torfsteker, Stierman, Herder, Roßhirt, Schäfer, Scherer, Meuser[60:11,18-23].