Проте слід зауважити, що в теоретичних дослідженнях на основі когнітивного підходу феномену страху присутнє певне обмеження, страх розглядається з позицій усвідомленості.
З. Фрейд вказував на обмеженість процесу усвідомлення емоції страху індивідуумом. Висновком до такого твердження послужили клінічні та експериментальні дослідження, результати яких показали, що емоційні процеси при страху усвідомлюються (у вторинному значенні) не повністю і не завжди. Окрім цього, після 30 років копітких досліджень і клінічних спостережень, він зробив дивний висновок, який і по сей день не приймають ні психологи, ні лікарі – висновок, який полягає в тому, що у страху взагалі немає жодного об'єкту. «Страху властиві невизначеність і безоб’єктність» – говорив він. Проте ні в кого не виникає сумнівів, в тому, що страх дійсно існує, як говорить сам же Фрейд, «страх – це завжди щось відчутне і недвозначне, відчуття страху нас ніколи не обманює» [30].
Представниками психоаналітичного підходу до вивчення феномену страху є М.С. Неймарк, Д. Рапапорт, З. Фрейд, Є.Г. Шехтел, С.Р. Роджерс, П.М. Якобсон. Причини, механізми феномену страху криються, як вважають представники даного підходу, в травмуючому минулому індивідуумів. Механізми, розкриті З. Фрейдом, виявляються в «інтимному» найширшого значення. З. Фрейд, вивчаючи витоки нервових розладів своїх багаточисельних пацієнтів, у тому числі патологічний страх, дійшов наступного висновку: «Ми можемо все, що дізнались… виразити у формулі: наші істеричні хворі страждають спогадами. Їх симптоми є залишками і символами спогадів про відомі (травматичні) переживання». З. Фрейд досить переконливо розкриває механізм страху і основні напрями його подолання, виходячи з концепції розузгодження психічних образів несвідомої і свідомої сфер духовності.
Сучасний теоретик психоаналізу Є.Г. Шехтел пропонує модифікацію фрейдівської концепції страху. Є.Г. Шехтел бачить обмеженість погляду З. Фрейда на страх і підкреслює його конструктивну функцію. Він не погоджується з фрейдівською тенденцією розглядати страх і зовнішню дію як взаємовиключні. Психоаналіз в дослідженні феномену страху, не дивлячись на свою обмеженість в методах дослідження, показав, що феноменологічні дані в проблемі страху не лежать на «поверхні».
На особливу увагу заслуговує позиція Ф. Крюгера, котрий вважає, що страх як емоція бере участь в репрезентації цілісного світовідчуття людини. У цьому сенсі не викликає сумніву правомірність позиції В.К.Вілюнаса, який пише: «Уявлення… про синтезуючу роль емоції дозволяє оснастити образ як би загальним фундаментом, на який можуть проектуватися, вступаючи у взаємодію, пізнавальні утворення різних рівнів і модальностей» [31:15–16].
У більшості досліджень в області психології емоцій переважає розуміння страху як результату зовні рефлексуючої діяльності суб'єкта, якому відводиться важлива роль у функціонуванні механізмів самозбереження. Як віддзеркалюючий суб'єкт, виступають «організм», «індивід», «особа», «людина».
В.А. Андрусенко пропонує декілька підходів до дослідження феномену страху, котрі дещо відрізняються від загальноприйнятих і засновані на наступних позиціях:
· страх як емоція виступає синтетичною психічною освітою, що репрезентує людині цілісний комплекс внутрішніх і зовнішніх дій;
· синтетичний характер емоції страху забезпечується наявністю в ній як чуттєвої, так і раціональної форм віддзеркалення;
· з гносеологічної точки зору, емоція страху формується як складний психічний образ, котрий прагне до максимальної внутрішньої наочності всього відображального процесу.
Специфіка психічного образу-емоції полягає в тому, що він, з одного боку, втілює в собі вироблені в процесі онто- і філогенетичного розвитку індивіда погляди на навколишній світ, а з іншого – обумовлює предметно-чуттєву орієнтацію людини в цьому світі. Навіть якщо якийсь (чуттєвий або раціональний) компонент психічного образу і домінує над іншим, в ньому зберігаються риси пригніченого компонента [31:16].
Психоаналіз розрізняє страх і фобію (боязнь). Боятися можна темноти або павуків, уколів або сріблястих пітонів з острова Суматра, а ось причина страху нематеріальна; страх викликаний не тим чи іншим об'єктом або подією, а невідомою небезпекою, «яку ще належить виявити». Коли ми маємо справу із страхом, то не можна однозначно сказати, чого саме ми боїмося, оскільки виникає він без всякої видимої причини. Проте, це не означає, що причина відсутня зовсім, і жодного порятунку від страху не існує.
На відміну від фобії, страх не виконує жодної позитивної охоронної або попереджувальної функції. Якщо фобія нагадує про об'єкт небезпеки, від якого потрібно або захищатися, або нападати на нього, або рятуватися втечею, тобто активізує наш потенціал і змушує приймати правильне рішення, то страх, навпаки, є повним ступором, «безпорадністю перед лицем небезпеки». Він паралізує нашу волю, вводить у заціпеніння тіло, і не дозволяє вірно оцінити ситуацію та прийняти правильне рішення, а у ряді випадків навіть ставить під загрозу і саме життя. Цей механізм добре відомий голлівудським режисерам, які змушують героя стояти соляним стовпом саме в той момент, коли на нього на скаженій швидкості мчить вантажівка.
Підручники з психології наводять масу класифікацій різних фобій, а психотерапія непогано навчилася справлятися з деякими з них: як протягом двох днів просто дивитися на комах, потім підійти ближче, потім поторкати пальчиком, а потім звикнете… Проте до рішення питання про страх, який до конкретного об'єкту не зводиться, все це має мало відношення. Адже можна позбавити людину від фобії перед комахами або земноводними, але страх, що лежить в самій основі становлення суб'єкта, залишиться не зворушеним. А просто зміститься з одного об'єкту на інший. На місце, що звільнилося, завжди приходить новий об'єкт, адже краще боятися чогось визначеного, уміло позбавитися від можливої зустрічі з цим об'єктом і таким чином контролювати свої відчуття, ніж піддатися невизначеному і всеосяжному страху. З цієї причини, психоаналіз не бачить особливої цінності в побутових рецептах «як позбавитися від страху», по-перше, тому що універсальних і придатних в будь-якій ситуації порад бути не може, адже всі люди різні, а по-друге, тому що проста адаптація до того або іншого об'єкту фобії ще не позбавляє від страху [38].
Окрім цього, Фрейд вважав, що страх є причиною, а не наслідком деякої душевної травми.
Травма виникає в результаті того, що не існувало захисту від страху, він не був ніяк екранований і несподівано вторгся у внутрішні долі душі. Саме знехтуване уявлення, – говорить Фрейд, – трансформується в страх; він показує себе в тих дірах душевного світу, які суб'єкт не зміг залатати. «Те, що було відкинуте і не прийняте всередину душевного простору, повертається ззовні у формі страху», – повторює французький психоаналітик Жак Лакан у своєму семінарі, присвяченому страху. Іншими словами, всяка травма – це результат вторгнення ніяк несподіваного і нез'ясовного страху.
Страх виявляє себе в ситуаціях порушення звичного життєвого ритуалу або втрати цінного об'єкту [30].
Ще з часів Фрейда, страх прийнято ділити на страх реальний і невротичний.
Реальний страх є для нас чимось сповна раціональним і зрозумілим: це реакція на сприйняття зовнішньої небезпеки. Як такий цей страх є доцільним і виконує сигнальну функцію: небезпека близько, приготуйся до оборони або втечі.
Надзвичайна поширеність афекту страху і схильність людей реагувати страхом в багатьох життєвих ситуаціях частково пояснюється психоаналізом як присутність в психіці ядра почуття страху, що має відношення до ранніх вражень людини. Це, перш за все, враження від акту народження, при якому відбувається таке масоване об'єднання неприємних вражень, яке стає прообразом дії смертельної небезпеки і з тих пір повторюється у нас як стан страху.
Що стосується невротичного страху, то тут існує декілька форм його.
· По-перше, це так званий вільний страх, готовий прив'язатися до будь-якого більш-менш відповідного уявлення. Це безпредметний або безоб’єктний страх. Такий страх називають «страхом чекання» або «боязливим очікуванням». Люди, котрі страждають цим страхом, завжди готові до найгіршого; вони живуть в очікуванні нещастя. Фрейд назвав цей стан «неврозом страху».
· Друга форма страху, на противагу щойно описаній, психічно більш пов'язана і поєднана з певними об'єктами або ситуаціями. Це страх у формі надзвичайно різноманітних і часто дуже дивних «фобій». Деякі з об'єктів і ситуацій, що вселяють страх у невротиків, і для нормальних людей є чимось страшним і мають відношення до небезпеки, і тому ці фобії здаються нам зрозумілими, хоча і перебільшеними по своїй силі. Наприклад, загальнопоширений страх перед плазунами: змії, жаби; а також миші, щури і т.д. Або страхи, пов'язані з небезпекою літати на літаку і їздити на машині. Проте, що нас приголомшує в цих фобіях невротиків – так це не стільки їх зміст, скільки інтенсивність. Страх фобій просто невимовний.
· Є ще одна група фобій, які взагалі складно зрозуміти раціонально. Такими можна вважати ірраціональні страхи відкритих або закритих просторів, або ж багато фобій тварин [35].
1.4 Спроби класифікації видів і форм страху
Залежно від ситуації, що викликає почуття страху, А. Кемпінськи розділяє його на чотири групи:
1. біологічний;
2. суспільний;
3. моральний;
4. дезінтеграційний страх.
Сам автор вважає, що ця класифікація не може бути проведена на підставі аналізу безпосереднього явища переживання страху. При цьому необхідно знати його ґенез. «Це генетична, а не симптоматологічна класифікація. Симптоми можуть бути однакові при різному ґенезі» [18:130].
1.4.1 Біологічний страх
Він викликається якоюсь певною ситуацією і загрожує одному з двох біологічних законів: збереженню власного життя і збереженню життя виду. При загрозі ззовні для першого випадку типовою реакцією є бажання втечі або боротьби, для другого випадку характерна альтруїстична або сексуальна поведінка (навіть якщо вона здається недоречною в даній травмуючій ситуації).