Англійські дієслівно-іменникові перифрази простих дієслів з компонентом give/ offer – take, get тощо мають додаткове значення стану (пасивний-активний) – giveadvice – takeadvice легко співвідносяться але мають більші можливості для уточнення advise – beadvised (giveagood, timely, unwantedadvice). Для української мови теж характерні певні види сполучень давати раду, зівка, ляпасу, пораду. Такі сполучення можна вважати перемінно-стійкими з граматичною спрямованістю – тобто такими, що засобами лексики передають значення тієї чи іншої граматичної категорії
(хай навіть і такої, що іншого способу, як лексичний, не має – в англійській мові аспектне значення однократності дії по-іншому, ніж give + aNне виражається).
Також існує декілька класифікацій за джерелами походжень фразем. Л.А. Булаховський [5] виділяє такі типи: 1) прислів’я і приказки; 2) професіоналізми; 3) усталені вислови з анекдотів, жартів тощо; 4) цитати з Біблії; 5) переклади іншомовних висловів; 6) крилаті вислови письменників; 7) влучні вирази видатних людей. О.В. Кунін також виділяє декілька груп ФО на основі їх походження, однак ця класифікація у даного автора не є домінуючою: 1) власне англійські ФО; 2) міжмовні запозичення, тобто ФО, які запозичені з іноземних мов шляхом того чи іншого виду перекладу; 3) внутрішньомовні запозичення, тобто ФО, які запозичені з американського варіанту англійської мови; 4) ФО, що запозичені в іншомовній формі. [11]
Узагальненою класифікацією фразеологізмів за джерелом походження є розподіл В.М. Мокієнка [15] фразем на дві групи – природні та умовні. Перша група – фразеологізми, що виникають самостійно в різних мовах і відображають явища природи, тваринний та рослинний світ, фізичний та психічний стани людини, до другої належать сполучення, що обумовлені специфікою національного розвитку і відображають факти матеріальної та духовної культури того чи іншого народу.
Особливу увагу походженню фразеологізмів приділяє англійський фразеолог Л.П. Сміт. [20] Основним джерелом виникнення ідіом є життя та діяльність людей: «в своїй більшості образні та ідіоматичні вирази створювалися народом і тісно пов’язані з інтересами та повсякденними заняттями простого люду. Нові слова та ідіоматичні вирази є, як правило, результатом мовотворчості неграмотних людей; наші найкращі ідіоми, найбільш яскраві образні вирази виникли не в бібліотеках та вітальнях, а в майстерні, на кухні чи в льоху». Отже, англійський вчений виділяє ті сфери життя, звідки беруть початок ФО. Це різні галузі людської діяльності
(вирази, притаманні носіям різних професій; ідіоми, пов’язані з сільським господарством, побутом, тваринним світом, спортом), предмети повсякденного вжитку. В особливий розряд ідіом Л.П. Сміт виокремлює такі, джерелом яких є людське тіло, і ще групу фразем, до складу яких входять так звані «фразеологічні дієслова» – словосполучення, які складаються з дієслів та прислівників чи прийменників. До того ж він виділяє запозичені ідіоми, біблійні ідіоми та шекспіризми.
Тож ми вияснили, що до фразеологічної системи обох мов відносимо і паремії (саме те, що найпильніше ми роздивимось у нашому дослідженні) – прислів’я та приказки, яким також властива відтворюваність і непряма номінація. Звичайно такі мовні утворення стоять у проміжному за мотивованістю єдності. Прислів’я та приказки (паремії) звичайно мають свою національну специфіку і відображають світобачення того чи іншого народу.
Крилаті слова – це стійкі афористичні вирази, що мають фольклорне, частіше літературне походження. Це слова якихсь відомих осіб у критичних чи типових ситуаціях; вони часто перекладаються дослівно і мають у багатьох мовах прямі еквіваленти. Велику групу становлять слова і вирази, взяті з біблії – біблеїзми.
Для порівняльного аналізу фразеології англійської та української мов класифікація фразеологізмів за ознакою їхньої немотивованості, безумовно, важлива – тоді, коли за фразеологізмом, крім власне фразеологічного значення, не стоїть нічого, годі шукати асоціації у порівнюваній мові, і єдиним критерієм еквівалентності буде експресивність та стилістична маркованість.
Два інші підходи до виділення окремих груп (без особливої уваги до однорідності групи) – це структурний та семантичний.
Дієслівні фразеологізми в англійській мові складають левову частку всіх фразеологічних одиниць. Тут бачимо дієслова руху, мовлення, різноманітних
дій, стану тощо. У постпозиції до дієслова може бути різна кількість залежних від нього слів, та загалом увесь вираз еквівалентний дієслову.
Відзначимо, що англійському дієслівному фразеологізмові часто можна віднайти дієслівний відповідник в українській, хоча саме дієслово може належати до іншого семантичного поля.
Іменникові фразеологізми – це, як правило, такі, що мають у своєму складі ядерний іменник та виступають у реченні у функції іменника. Ті, що не мають відповідних фразеологічних еквівалентів, передаються описово, хоча можливі і кальки.
Прикметникові та прислівникові фразеологізми можуть мати в своєму складі як прикметники, так і інші частини мови, та виконують вони роль прикметника чи прислівника. [6]
Тож, ми визначили, що фразеологізм це стійкі сполучення слів, що не утворюються спонтанно у мовленні, а входять у нього як готові блоки з певними значеннями. Існують різні підходи щодо принципів класифікації фразеологізмів, та, як правило, вони все ж таки класифікуються за системою Виноградова В.В., цієї ж позиції дотримуємось і ми, а саме: фразеологічні зрощення, фразеологічні сполучення та фразеологічні єдності. Також визначили, що для порівняльного дослідження фразеологічної системи мови проблема мотивованості все ж не настільки важлива, щоб порівнювати фразеологічні одиниці у двох мовах за цією ознакою. Існує класифікація фразем за джерелами походження. До такій класифікації відносяться і прислів’я з приказками. Ще два підходи до виділення груп – структурний та семантичний, в якому фразеологізми поділяються на дієслівні, іменникові та прикметникові в англійській мові, та мають такі ж відповідники й в українській мові, та слід додати до української мови ще й прислівникові фразеологізми крім вищезазначених.
2. Прислів'я і приказки як жанр усної народної творчості
2.1 Проблеми дефініції прислів'їв і приказок
Прислів'я і приказки – широко поширений жанр усної народної творчості. [16] Невідомо час виникнення прислів'їв і приказок, але незаперечно одне: і прислів'я, і приказки виникли у віддаленій старовині, з тієї пори супроводять народу на всьому протязі його історії. Заслуговують уваги ті виразні засоби, за допомогою яких досягається стійкість або легкість для запам’ятовування прислів'їв і приказок. Один з таких засобів – це точна або ассонансна рима.
Проста збалансована форма прислів'їв і приказок є найбільш часто вживаним прийомом.
Стислість є істотним аспектом висловів, що запам'ятовуються. Лише дуже небагато прислів'їв і приказки багатослівні, більшість з них містить не більше п'яти слів.
Найчастіше прислів'я і приказки означають влучний образний вислів, типізуючі самі різні явища життя, які мають форму закінченої пропозиції. Прислів'я виражає закінчену думку.
Приказкою іменують короткий образний вислів, що відрізняється від прислів'я незавершеністю висновку.
У окремих роботах по фразеології головна відмінність прислів'я від приказки убачається в тому, що прислів'я виражає загальну думку, а приказка – думка часткового характеру. На думку цих лінгвістів, не тільки прислів'я, але і приказки можуть мати форму закінченої пропозиції.
Приказкою вважається стійка пропозиція такої ж структури, як і прислів'я, але така, що позбавлена дидактичного змісту.
Прислів'ями і приказками слід вважати ті вислови, які користуються суспільною популярністю. Звідси витікає, що звичайно це – старовинні вислови, оскільки за короткий строк вони не могли б стати частиною суспільної свідомості. Звичайно, бувають виключення, і деякі прислів'я і приказки уриваються в народну свідомість з незвичайною швидкістю, проте слід виключити з їх числа такі фрази-одноднівки, як «I couldn't care less» або «What's the odds?». [23]
Іноді дуже важко відрізнити прислів'я від приказки або провести чітку грань між цими жанрами. Приказка граничить з прислів'ям, і у разі приєднання до неї одного слова або зміни порядку слів приказка стає прислів'ям.
Тож, не дивлячись на розбіжності серед лінгвістів стосовно визначення прислів’я та приказки (деякі вважають, що приказкою називається короткий образний вислів, що відрізняється від прислів'я незавершеністю висновку. Інші вважають, що головна відмінність прислів'я від приказки убачається в тому, що прислів'я виражає загальну думку, а приказка – думка часткового характеру. На думку цих лінгвістів, не тільки прислів'я, але і приказки можуть мати форму закінченої пропозиції) у своєму дослідженні ми притримуємось думки лінгвістів, що вважають, що і приказки мають форму закінченої пропозиції, відповідно граничать між собою, та іноді майже не відрізняються.
2.2 Паремії – приказки та прислів’я в українській та англійській мовах
Тож, як ми вже визначили, до фразеологічних одиниць належать і комунікативні фразеологізми – паремії. Хоча вони не еквівалентні словам, їх відзначає характерна для інших фразеологізмів відтворюваність у мові в
готовому вигляді, образність і те, що загальні їхні значення все-ж таки здебільшого не зводяться до значень їхніх компонентів. [20]
У системі мови прислів’я та приказки займають особливе місце. Прислів’я – це короткий, усталений у мовній практиці, як правило, ритмічно організований вислів переважно повчального характеру, в якому зафіксовано багатовіковий досвід народу, має форму речення (простого чи складного). Приказка – це також короткий вислів, що може мати форму словосполучення чи неозначено-особового чи інфінітивного речення, усталеного та здебільшого повчального. На відміну від прислів’їв, що виражають судження метафорично, приказки можуть вживатися у своєму прямому значенні.