Вступ
Фразеологія як наука виникла лише на початку 20 століття. На сьогоднішній день нез’ясованими залишаються питання про статус фразеології, хто є основоположником даної дисципліни та велика кількість проблем з теорії даної науки. До нерозв’язаних питань належать невизначеність терміну фразеологічної одиниці та предмету фразеології. Нез’ясованою залишається теорія еквівалентності, проблема словотворчих компонентів та інші. Науковий пошук у цих напрямках продовжується. Досить плідними є дослідження вітчизняних (зокрема російських та українських) мовознавців. Розробкою питань теорії фразеології займалися В.В. Виноградов, [6; 7] Л.А. Булаховський, В.Л. Архангельський, В.М. Мокієнко, В.П. Жуков, О.М. Мелерович, В.Г. Гак, Л.Г. Скрипник, М.Ф. Алефіренко, [3] Л.Г. Авксентьєв, [1] М.Т. Демський. Такі лінгвісти як О.І. Смирницький, О.В. Кунін, [11] Н.М. Амосова, А.І. Альохіна досліджували фразеологію англійської мови. Серед західних мовознавців слід відзначити Ш. Баллі та Л.П. Сміта. [20] На жаль, на заході приділяється дуже мало уваги цій галузі мовознавства.
Наша увага буде зосереджена на компонентах фразеологізмів, а саме тих лексемах, які відображають культуру та психологію народу-носія української та англійської мов – паремій (прислів’їв та приказок).
Прислів'я і приказки – широко поширений жанр усної народної творчості. Вони супроводжують людей з давніх часів. Такі виразні засоби, як точна рима, проста форма, стислість, зробили прислів'я і приказки стійкими, такими, що запам'ятовуються і необхідними в мові.
Прислів'я і приказки – стародавній жанр народної творчості. Вони виникли в далекі часи, і йдуть своїм корінням углиб століть. Багато які з них з'явився ще тоді, коли не було писемності. Тому питання про першоджерела стоїть ще відкритим.
Проблема паремій, зокрема історія виникнення й походження прислів’їв та приказок, їх функціонування та класифікація здавна привертали увагу дослідників. Зацікавленість цим жанром усної народної творчості зумовлена сучасним станом лінгвістики. Дослідженням паремій, з’ясуванням їх історії та значення, займалося багато дослідників різних країн. Але на сучасному етапі розвитку пареміології, яка розглядається в усіх дослідницьких роботах видатних лінгвістів, як частина фразеології (тобто паремія – фразеологічна одиниця) спостерігається пасивність що до розгляду цих проблем. У цьому полягає актуальність даного дослідження.
Хоча багато з відомих лінгвістів розглядають фразеологію загалом, її частини: ідіоми, крилаті вислови, прислів’я, приказки та ін. ніхто з них конкретно не досліджує проблему відтворення зоонімів в українській та англійській мовах. Тож, у дослідництві зоонімів у фразеологічних одиницях лексики (а саме прислів’їв та приказок) полягає новизна нашої дослідницької роботи.
Об’єкт дослідження – характер ситуації та тип паремії в українській та англійській мовах (а саме такі, що мають у своєму складі зоонім – назву тварини чи птаха, [16] а саме вовка та коня у нашому дослідженні).
Мета даної курсової роботи дослідити такі фразеологічні одиниці, як прислів’я та приказки (паремії), та порівняти зоохімічну лексику паремій в англійській та українській мовах.
Завдання дослідження цієї курсової роботи такі:
1) визначити, що таке фразеологія;
2) визначити яку роль у фразеології грає наука паремологія (наука про прислів’я та приказки);
3) винайти основні методи відтворення прислів’їв та приказок з української мови на англійську та навпаки;
4) порівняти лексичні одиниці паремій, що мають у своєму складі зоонім – назву тварини чи птаха.
Предметом дослідження даної курсової роботи є саме народні мудрості двох народів-носіїв англійської та української мов – прислів’я та приказки цих народів. А також такі лексичні одиниці в цих творах, як зооніми – назва тварин та птахів, а саме вовка та коня.
Теоретична значущість роботи полягає в комплексному аналізі паремології (що являється складовою наукою фразеології), визначення основних способів відтворення прислів’їв та приказок з англійської мови на українську і навпаки, та аналіз лексикологічних одиниць (а саме зоонімів – назв тварин чи птахів) в обох мовах: виявлення, чи виконують ці лексикологічні одиниці ті ж самі функції в обох мовах та у чому полягають особливості їх значення.
Практична значущість дослідження даної курсової роботи полягає в тому, що отриманні результати можна використовувати в процесі викладання курсу лексикології сучасної української та англійської мови та під час проведення спецкурсів і спецсемінарів з тем паремологія та специфіка лексичних одиниць у прислів’ях та приказках української та англійської мов, а також отриманні знання можна використовувати у перекладацькій діяльності у майбутньому, а саме переклад фразеологічних одиниць – паремій (прислів’їв та приказок).
1. Фразеологія
Предмет фразеології – це сполучення слів, що не утворюються спонтанно у мовленні. А входять у нього як готові блоки з певними значеннями. Часто значення фразеологізму не зводиться до суми значень слів, що входять у нього. Фразеологізмам властива метафоричність та образність, вони можуть належати до стилістично забарвленої лексики (розмовної, чи навпаки, книжної). Дослідження цього розділу лексичної системи доводить що, як і слова, вони можуть входити до синонімічних рядів, можуть мати антоніми та можуть мати варіанти (поруч із фразеологізмами жорстокої структури є й такі, що мають змінний компонент – тобто алоформу фразеологізму). Визначення фразеологізму як структури, семантично цілісної, відтворюваної у готовому вигляді у мовленні і ідіоматичної, є загальноприйнятим. Однак у теоретичних дослідженнях і української, і англійської лексики часто обмежується чи розширюється визначуване поняття ще певними умовами.
Тож фразеологізм – це стійкі сполучення слів, що не утворюються спонтанно у мовленні, а входять у нього як готові блоки з певними значеннями.[18]
Існують різні підходи щодо принципів класифікації фразеологізмів: структурно-семантичний, граматичний, функціонально-стилістичний. Найбільш поширеною є структурно-семантична класифікація В.В. Виноградова. Він виділяє 3 типи фразеологізмів:
– фразеологізми-зрощення;
– фразеологічні єдності;
– фразеологічні сполуки. [7]
Як пояснює М.П. Кочерган, дана класифікація ґрунтується на критерії аналітичності фразеологізму.
П.Г.Єрченко, наприклад, класифікує фразеологізми за смислорозрізнювальною функцією компонента на фразеологічні одиниці (ФО) ФО з нормативним смислом, проміжні ФО, ФО з ідіоматичним смислом та ілюстративні. [25]
У О.В. Куніна знаходимо розподіл фразем у відповідності з трьома розділами, на які автор поділяє фразеологію: власне ФО, або ідіоми, ідіофразеоматизми та фразеологізми неідіоматичного характеру, але з ускладненим значенням. Цей розподіл ґрунтується на різних типах значення фразеологізмів: від більш ускладнених до менш ускладнених. [11]
Та все ж таки, як правило, при класифікації фразеологізмів учені нашої країни використовують запропоновану ще в 1977 році російським академіком В.В. Виноградовим систему виділення з-посеред фразеологічних одиниць трьох основних класів за ознакою їх умотивованості чи то збереження словами-компонентами в тій чи іншій мірі значень цих слів. За звичай поділяються:
1. фразеологічні зрощення – немотивовані одиниці, значення яких нібито зовсім не виводиться зі значень компонентів. Звичайно приводяться приклади таких сполучень, що або мають у своєму складі слово-архаїзм, відсутнє в активному словнику мовця, або метафоричність виразу настільки відсунула значення слова у складі фразеологізму від основного, що він уже ніяк не асоціюється з певною денотативною семантикою слів-компонентів. Такі фразеологізми у реченні виступають своєрідним синтаксичним монолітом, не допускають ніякої реструктуризації чи вкраплень у вигляді додаткових означень чи уточнень.
2. фразеологічні сполучення – це такі, один з компонентів якого є зв’язним, а інший зберігає своє денотативне значення і легко дешифрується. До таких сполучень часто входять слова що мають обмежену валентність. Кількість фразеологічних сполучень у такому розумінні надзвичайно велика; сюди звичайно відносять дієслівно-іменні перифрази простих дієслів, прикметникові сполучення з постійним епітетом, прийменникові групи з усталеним порядком слів у функції прислівника чи прикметника.
3. фразеологічні єдності – це такі фразеологізми, що є семантично неподільними, але загальне значення мовцями все ж таки сприймається як мотивоване, асоціації.
Невисоким ступенем ідіоматичності характеризуються парні сполучення слів будь-якої частини мови, компоненти яких є або синонімами чи антонімами, або словами спорідненими за значенням у якомусь іншому сенсі. Експресивні та емфатичні, вони зустрічаються як в англійській, так і в українській мовах, хоча ступінь мотивованості може бути різним. [6]
Для порівняльного дослідження фразеологічної системи мови проблема мотивованості все ж не настільки важлива, щоб порівнювати фразеологічні одиниці у двох мовах за цією ознакою, тим більше що у реальному мовленні фразеологізми виявляються не настільки непорушними і можуть піддаватися пере розкладу та семантичному оновленню, особливо у художній літературі.
Тоді, коли фразеологізм мотивований, і має у другій аналог, що базується на інших асоціаціях і то його перерозподіл у мовленні (тобто заміна якогось його одного компонента) призводить до того, що цей аналог (або майже еквівалент) не працює в іншій.
В англійській мові широко відомі такі сполучення дієслова, що служать для вираження однократної дії. Можна сказати, що такі структури характеризуються певним узагальненим значенням і іноді вони розглядаються як граматикалізовані структури, що слугують для вираження більш розчленовано основних граматичних значень. Цікаво, що такі структури в українській мові мають аналоги системно однослівними дієсловами.