Крім того, технічні труднощі в синхронізації фільмів англійською мовою також впливають на німецьку мову. Для забезпечення синхронізації створюють слова і фрази, які раніше не були поширені в німецькій мові, але потім почали переважати у повсякденній мові (наприклад, „Oh mein Gott“ замість „Um Gottes Willen“ як переклад фрази „Oh my god“.
З середини 20-го століття вже не існує мовної політики, щодо зупинення збагачення німецької мови англіцизмами, як це практикується у сусідніх Франції та Ісландії.
Завдяки світовій торгівлі - імпорту екзотичних фруктів та тварин також з’являються слова з екзотичних мов, які стають частиною повсякденного життя німців. Серед слів, які прийшли у німецьку мову, можна виділити такі слова як Piranha („Zahn-Fisch“), Tapir, Kaschu (також Cashew, „Nierenbaum“), Maracuja („Pflanze, die Früchte gibt“), Maniok („Haus der Göttin Mani“), Ananas („gutriechende Frucht“) та Jaguar („Dschungelhund“) [3;24].
Отже розглянувши наведені вище приклади можна з впевненістю сказати, що сучасна німецька мова дуже насичена запозиченнями з інших мов.
Розділ 2. Територіальні відмінності мовних одиниць
Територіальний діалект — різновид національної мови, якому властива відносна структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об’єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історично-культурних традицій, самосвідомості. Діалект територіальний ототожнюють з говором. Сукупність структурно близьких діалектів утворює наріччя, сукупність усіх наріч — діалектну мову, що є однією з двох основних форм (поряд з літературною мовою) існування національної мови. У межах наріччя чи діалектної мови діалект протиставляється іншим діалектам сукупністю ознак у звуковій, граматичній, словотворній будові, лексиці, фразеології, хоч і має з ними спільні риси на різних структурних рівнях. Контрастність цього протиставлення зумовлюється сукупністю і функціональним навантаженням тих рис, якими ці діалекти протиставляються [32,415].
Значні територіальні відмінності в лексиці, фразеології, фонетиці і частково граматиці на рівні розмовної мови і діалектів утворюють специфічні властивості німецької мови.
Структурні особливості діалекту з часом зазнають змін унаслідок міждіалектної взаємодії та впливу літературної мови, проте діалект як форма існування національної мови не зникає, а лише трансформується у нову якість.
Кількість німецьких діалектів, їхні межі, глибина протиставності іншим діалектам, а також внутрішнє членування їх на групи говірок є наслідком племінної диференціації з доісторичних часів, пізніших різночасових політико-адміністративних об’єднань і перегрупувань земель, наявності і зміни впродовж тривалого періоду розвитку мови етносу адміністративних, культурних, релігійних та освітніх центрів. Тому межі діалекту лише зрідка можуть бути надійно пов’язані з конкретними кордонами, що існували в минулому між державами, феодальними землями, племенами.
На території сучасної Німеччини виділяються три основні групи діалектів німецької мови:
1. Niederdeutsch (нижньонімецький) (Діалекти північної Німеччини)
2. Mitteldeutsch (середньонімецький) (Діалекти середньої Німеччини)
3. Oberdeutsch (верхньонімецький) (Діалекти південної Німеччини)
Ряд діалектів (наприклад, південнопруський) практично зник після виселення її носіїв з місць проживання після Другої світової війни.
Нижньонімецькі діалекти мають низку істотних особливостей у фонетиці, граматиці і лексиці, що відрізняє їх і від літературної норми, і від середньонімецького і верхньонімецького діалектів. Ці особливості походять від особливостей давньосаксонського діалекту, тому не дарма багато хто помічає більшу схожість нижньонімецьких діалектів з голландською або англійською мовами, аніж з німецькою.
2.1 Фонетичні особливості німецьких діалектів
Фонетика — (від грецького phonetikos — звуковий) — це розділ мовознавства, в якому вивчається звуковий склад мови. Об'єктом вивчення фонетики є звуки, їх властивості і функції, закономірності їх поєднання, фонетичні процеси, природа й структура складу, наголос, інтонація [26,210].
Подорожуючи Німеччиною можна в першу чергу помітити, як у різних землях відрізняється вимова одних і тих самих слів. Тому розглянемо фонетичні особливості деяких діалектів німецької мови.
В області фонетики основні відмінності нижньонімецької мови складають:
1. Відсутність другого (верхньонімецького) пересування приголосних: порівняйте: нижньонімецька Appel, Water, deep, maken, to, ik
верхньонімецька Apfel, Wasser, tief, machen, zu, ich;
2. Збереження старих вузьких довгих голосних: порівняйте
нижньонімецька Huus 'дім', Is 'лід', Lüüd 'люди'
верхньонімецька Haus, Eis, Leute;
3. Збереження старої відмінності між дзвінкими (слабкими) і глухими (сильними) приголосними, втраченої в областях поширення центральнонімецкого ослаблення приголосних;
4. Збереження вимови s перед приголосними як [s], а не як [S]: порівняйте нижньонімецька Steen [ste: n] 'камінь', Smit 'коваль', Swester 'сестра', Sne 'сніг'
верхньонімецька Stein [Staen], Schmied, Schwester, Schnee;
5. Випадання носових перед спірантами з подовженням голосного: порівняйте
нижньонімецька Gous 'гусак' (aнгл. Goose); fif 'п'ять' (англ. Five)
верхньонімецька Gans, fünf.
Також для прикладу, швабський діалект має такі фонетичні особливості: перехід [o:] в [аu]: daut (tot);
[iu] в [ui]: knui (Knie);
перехід st, sp у будь-яких положеннях в št, šp: brušt (Brust), haš (или hašt) (hast)
зникнення -n-, -еn перед -d- та у закінченні: hã:d (Hand), gaõ: (gehen) та ін.
використання у якості зменшувального суфікса -le, -rle замість літературного -chen, наприклад «Büberle» — «Bübchen» (хлопчик).
Такі фонетичні особливості можуть значно ускладнити розуміння усної мови.
2.2 Лексико-семантичні особливості німецьких діалектів
П. Кречмер, який народився у Берліні та довго працював професором у Віденському університеті, в своїй фундаментальній праці про регіональні особливості німецької мови стверджував, що між мовою Берліну та Відня існує різниця майже в кожному третьому слові.
Австрійський лінгвіст Ф.Вольман розвиває спостереження Кречмера, та вказує на те, що варіанти німецького є дуже різноманітними та мають складний характер.
Першою відмінністю, на яку звертає увагу Вольман є розподіл кількох назв одних і тих самих предметів у межах різних територій [3,215].
Так, для позначення кислих сортів вишень у німецькій мові є назви: die Sauerkirsche та die Weichsel. Для позначення швейцарського сиру є такі словосполучення як der Schweizer Käse та der Emmentaler. Кожне з цих позначень використовується у певній діалектній зоні.
Але наступна пара слів - der Pilz та das Schwammerl (гриб) вказує на інші відносини. Річ у тім, що для німецького варіанту мови є характерним лише слово der Pilz, а слово das Schwammerl є невідомим та використовується тільки як діалектне у Баварії [3,229].
У деяких діалектах є ще особливі слова, яких немає в інших. У саксонському, наприклад, Motschekipschen (по-саксонські вимовляється як "Mötschekübschn") = Marienkäfer, Bemme = Butterbrot, nüscht = nichts. Саксонці ще дуже часто говорять не "Wem gehört das?", а "Wem ist das?", "Gütn Morschn!" замість "Guten Morgen!".
У нижньонімецьких діалектах існує ряд слів, які відрізняються від зафіксованих у літературній мові: Dönekes (Witz), pöhlen (Fußball spielen "Schicht im Schacht" (Schluß!), Kumpel (ursprünglich Bergmann, heute: guter Freund). Деякі слова з’явилися під впливом польської мови: Mottek (Hammer), Mattka (Mutter). На цих прикладах можна поміттити вплив арабської: malochen (arbeiten), Schickse (harmloses Schimpfwort für Mädchen). Також дуже помітним є вплив англійської мови: Pfeife =Piepe (Englisch: pipe), Apfel = Appel (Englisch: apple) та erzählen = vertellen (Englisch: to tell). У нижньонімецьких діалектах замість „Die einfahrenden Schiffe“ скажуть „De Schäpen, die rinkomm“.
У нижньонімецькій мові також є два поняття для позначення слова острів – Insel та Warder, тоді як у верхньонімецькій існує тільки поняття Insel. Для позначення понять «гора» та «пагорб» у верхньонімецькій мові використовуються слова Berg та Hügel, тоді як у нижньонімецькій обидва поняття позначаються словом Barg. Така ж ситуація з поняттями «каміння» та скеля, які звучать як Stein та Fels у верхньонімецькій, а в нижньонімецькій вживається лиш поняття Steen. Також у нижньонімецькій мові є числівники, котрі мають 2 форми. Наприклад: 11 - ülben, ölben та 12 - tvölv, een duz.
Також у нижньонімецькому діалекті простежується різниця у вживанні іменників, що позначають людину. Наприклад: Frau – de Fru, dat Wief, der Knabe - de Jung, das Mädchen - de Deern, das Kind - dat Gör, der Säugling - de Briet, die Eltern - de Öllern, die Leute, das Volk - de Lü, dat Volk.
Є велика різниця й в назвах рослин: die Buche - de Book, die Eiche - de Eekboom, die Pflanze - de Plant, die Blume – de Bloom, das Getreide - dat Korn, der Hafer - de Haber, der Buchweizen - de Bokweten, die Kartoffel - de Kantüffel, das Kraut - de Kohl, der Apfel - de Appel, die Birne - de Beer (17,46).
Нижньонімецька мова дуже відрізняється від верхньонімецької лексичним складом, а тому це викликати великі труднощі у спілкуванні.
2.3 Граматичні особливості німецьких діалектів
Верхньонімецька мова має такі морфологічні особливості: вона має синтетичні та аналітичні способи вираження граматичних категорій; в системі імен – категорія роду(чоловічий, жіночий і середній), числа(однина і множина), відмінка (називний, родовий, давальний і знахідний).Показниками роду служать артикль (іноді словотворчий суфікс), числа - формотворчий суфікс і артикль, відмінка іменника - артикль, в окремих випадках також - закінчення. Систему дієвідміни утворюють форми особи і числа: існує 6 часів, 3 способи, 2 стани, 2 основних типи дієвідміни - так звана слабка і сильна. Для іменника характерно словоскладання. Синтаксичні особливості: переважає дієслівних тип речень; місце особової форми дієслова фіксовано. Неособова частина присудка зазвичай займає в самостійному реченні останнє місце [23,84].
До граматичних особливостей нижньонімецької мови можна віднести: