Усе наведене вище — тільки найголовніші ідеї глосематики. У 40—60-ті роки це відгалуження структуралізму стало широко відомим у всьому світі, однак його оцінка була неоднозначною — від різко негативної до позитивної. Наприклад, французький мовознавець А. Мартіне порівняв глосематику з «баштою зі слонової кості».
Позитивним у копенгагенському структуралізмі було прагнення опрацювати точний метод аналізу, який спирається на дані математичної логіки. Глосематики розширили поняттєвий апарат мовознавства, запропонували цінні методологічні принципи. Науковці вважають, що глосематика може бути корисною для створення формальних універсальних мов (мов-посередників) для машинного перекладу і для створення типологічної класифікації мов.
В історію науки глосематика ввійшла як спроба гранично абстрагованого від будь-якої конкретики підходу до мови. Будучи загальною дедуктивною теорією мови, вона стала однією з перших спроб поєднання лінгвістики з формальною логікою і тим вплинула на вдосконалення методів дослідження мови. Такі глосематичні терміни, як схема, комутація, детермінація, кореляція, реляція, план вираження, план змісту, конкретні типи функцій та ін., увійшли в лінгвістику.
Недоліком глосематики є значне звуження і збіднення об'єкта дослідження, відірваність мови від людини, суспільства, культури, історії, а також перебільшення ролі відношень за рахунок елементів, що співвідносяться.
На основі глосематики не можна досліджувати реальні мови і не можна зводити мовознавство до побудови схем, як це роблять глосематики. Як зауважує В. М. Алпатов, «колись впливова глосематика нині стала історією» [Алпатов 1998: 176].
Використана література
Алпатов В. М. История лингвистических учений. — М., 1998. — С 167—209, 309—323.
Березин Ф. М. История лингвистических учений. — М., 1984. — С 189—251.
Удовиченко Г. М. Загальне мовознавство: Історія лінгвістичних учень. — К., 1980. — С 131—154.
Кондратов Н. А. История лингвистических учений. — М., 1979. — С 117—162.
Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее языкознание. — М., 1979. — С. 308—344.
Кодухов В. И. Общее языкознание. — М., 1974. — С. 78—96.
Звегинцев В. А. История языкознания XIX—XX веков в очерках и извлечениях. — М., 1960. — Ч. 2.
Апресян Ю. Д. Идеи и методы современной структурной лингвистики. — М., 1966.
Засорина Л. Н. Введение в структурную лингвистику. — М., 1974. — С. 5—45, 82—157.
Мельничук А. С. Глоссематика // Философские основы зарубежных направлений в языкознании. — М., 1977.
Хауген Э. Направления в современном языкознании // Новое в лингвистике. — М., 1960. — Вып. 1.
Трансформационно-генеративная грамматика в свете современной научной критики. — М., 1980.
Звегинцев В. А. Предисловие //Хомский Н. Аспекты теории синтаксиса. — М., 1972.