Сучасні засоби масової інформації, сферою пізнання яких постає суспільна дійсність: політика, культура, економіка та інші сфери людської діяльності, можна диференціювати на дві групи: «модерн» і «ретро» (О.Л.Факторович). Різниця в цих групах виявляється у змісті матеріалу, його висвітленні, в самому дизайні матеріалу. При цьому найсуттєвіші відмінності містяться в мовних засобах, ресурсі актуалізованих і/або напівактуалізованих одиниць, граничним виявом чого постає псевдоактуалізація.
Спостереження за функціонуванням аналітичних (прийменниково-відмінкових) форм, наприклад, у газетах «Літературна Україна», «Українське слово», «Голос України», «Україна молода», «Молодь України» засвідчили, що 1) в центральних «Голос України», «Україна молода», «Молодь України» згорнуті конструкції зі значенням другої предикативної дії значно продуктивніші, ніж у «Літературній Україні», «Українському слові», де замість них функціонують розгорнуті повні утворення; 2) при позначенні модальності також в «Україні молодій», «Молоді України» і «Пост-Поступі», «Високому замку» частіше вживаються аналітичні (прийменниково-відмінкових) форми, а в «Літературній Україні», «Українському слові» синтетичні. Це може свідчити про те, що дві групи засобів масової інформації відображають різні парадигми культури (О.А.Покровська) і різні методи пізнання.
Функціонування аналітичних форм також залежить від жанру журналістського твору і від типу засобу масової інформації. Видання, що орієнтовані на загальноукраїнського читача з превалюванням аналітичних статей, менше грають зі словом, прагнуть уникати двозначності, і тому використовують синтетичні форми. Елементи «гри» притаманні найбільшою мірою «Пост-Поступу», що використовує для гри аналітичні форми. Найпродуктивніше прийменниково-відмінкові форми використовуються в інформаційних жанрах, при підготовці яких журналісту доводиться виявляти оперативність і створювати текст в умовах нестачі часу. Згорнуті (імпліцитні) моделі дозволяють йому доносити інформацію до читача в повному обсязі. Це уможливлює аналіз мови засобів масової інформації з погляду прагматики, яка дозволяє встановити закономірності використання в комунікації мовних засобів для цілеспрямованого впливу на адресата. Так, аналіз згорнутих конструкцій виявив лінгвістичні та екстралінгвістичні причини виникнення імпліцитного смислу та дозволив простежити механізм його виникнення з опорою на регулярні моделі імпліцитних конструкцій. Цей розгляд спирається на концепцію «картини світу», а також на концепцію неопозитивних відмінностей у структурі граматичних єдностей. Сучасні теорії перетворення (перетворення, трансформації) дозволяють передбачити наявність конститутивноутворювальних функцій і в прийменника. Першим кроком в опрацюванні лінгвістичної теорії перетворення було вчення про синтаксичну (функціональну) транспозицію, що сформувалося ще в першій половині нашого століття (О.Єсперсен, Л.Теньєр, Є.Курилович, Ш.Баллі). Сутність цього вчення полягала в формулюванні уявлення про те, що слово класу А може бути транспоновано в слово класу В разом з відповідними змінами синтаксичних властивостей, але зі збереженням вихідного лексичного значення. Щоправда, чітких правил транспонування сформульовано не було.
Наступним кроком у цьому напрямі була теорія трансформацій (З.Харрис), у межах якої були сформульовані правила. Останні передбачали: 1) збереження усіх лексичних одиниць трасформованого висловлення; 2) збереження відповідних синтаксичних зв’язків.
Теорія З.Харриса як експериментальний засіб пошуку інваріантів і варіантів у синтаксисі знайшла досить широке застосування. Водночас постали роботи, які надали теорії трансформації вигляд динамічної породжувальної моделі, але такі, що зберегли її поверхнево-синтаксичну орієнтацію (Н.Хомський). До них тяжіють і роботи про синтаксичну синонімію (Г.О.Золотова). Але відсутність мови для запису синтаксичних структур у працях представників зазначеного вчення призвела до того, що поняття синтаксичного синоніма не набуло чіткого визначення і в результаті цього під дану категорію підведені були нерівнорядні явища, аж до синонімічних прийменників, пор.: брати щось на (у) когось, розбиватися в (на) шматки.
На початку 1960-их років з’ясувалося, що знайдені З.Харрисом та Н.Хомським поверхнево-синтаксичні трансформації охоплюють незначну частку семантично інваріантних перетворень. У зв’язку з цим були зроблені спроби модифікувати теорії лінгвістів із застосуванням до вивчення лексики, не змінюючи їхньої сутності (Ю.Д.Апресян). Внаслідок цього були виявлені і систематизовані трансформації, які тільки умовно могли тлумачитися як поверхнево-синтаксичні, але за своєю сутністю поводили себе як глибинні лексико-семантичні перетворення, тобто перетворення, які зумовлюють зміни не тільки в граматичних формах слів, але і в самих словах і глибинно-синтаксичних зв’язках між ними. Найзагальніша і водночас найбільш ємна картина семантично інваріантних перетворень була запропонована О.К.Жолковським та І.О.Мельчуком, оскільки в їхній моделі семантичного синтезу, крім знання морфології і синтаксису, суттєво використовувалося знання семантичних відношень між лексичними одиницями.
Сучасна типологія переходів від одного способу позначення до другого репрезентована в працях В.Г.Гака. На ґрунті ситуативних властивостей ним встановлені глибинні семантичні структури, що «ізольовано відображають дійсність». Відображення елемента ситуації в плані змісту утворює семантему (щодо вираження ця одиниця корелює з лексемою), а відображення аспекту формує семантичну категорію (вона корелює із семою, що репрезентована морфемою).
В.Г.Гак констатує, що «вивчення синтагматики на семантичному рівні зводиться до вияву ітеративних сем (синтагмем) і визначення їхніх функцій в організації висловлення». Отже, щоб бути повною, модель мовного синтезу на рівні мовлення повинна охоплювати, по-перше, структурну модель, тобто охоплювати перелік усіх способів вираження певного значення, по-друге, семантичну модель, яка встановлює співвідношення між синонімічними засобами, по-третє, ситуативну модель, яка визначає закономірності вибору конкретного мовного засобу з числа допущених системою і нормами мови в умовах відповідного контексту і ситуації (за В.Г.Гаком).
Дослідження мовних перетворень показують, що та сама реалія може набувати номінацій різної зовнішньої і внутрішньої форми. Наш матеріал свідчить, що в перетвореннях висловлення можуть використовуватися прийменники: Коли до Ялти поїхав увесь уряд разом з Президентом, курортне місто перетворилося на столицю (Молодь України. – 2000. – 6 жовтня) – З приїздом до Ялти усього уряду разом з Президентом курортне місто перетворилося на столицю; Марія, опустивши очі, слухала дядька (М.Стельмах) – З опущеними очима Марія слухала дядька; Як передають компетентні джерела в Багдаді знову відбулося два потужних вибухи (Голос України. – 2004. – 24 червня) За інформацією компетентних джерел в Багдаді знову відбулося два потужних вибухи. Активна участь прийменників у перетвореннях уможливлює розгляд їхнього функціонування з позицій прагматики при позначенні модальності і предикатів різного ступеня віддалення від центра речення. В реалізації суб’єктивної модальності в сучасному мовленні беруть активну участь: прислівники:...довіра народу до влади за останні п’ять-шість років у населення суттєво знизилася (Високий замок. – 2004. – 14 червня); дієприслівники: Марія кинулася, не роздумуючи, до дверей... (М.Стельмах); прийменниково-відмінкові форми: Помиляються сьогодні і ті, хто думає, що, проголосувавши суто механічно, без роздумів, призначений верхами кандидат розв’яже усі проблеми за них (Молодь України. – 2004. – 26 червня).
Аналітичні прийменниково-відмінкові форми вступають у синонімічні відношення з прислівниками, дієприслівниками та відповідними прислівниковими, дієприслівниковими конструкціями. Пор. потенційну можливість перефразування: До походу юні пластуни готувалися старанно: завчасно придбали палатки, розподілили обов’язки (Українське слово. – 2002. – 14 серпня) та: До походу юні пластуни готувалися зі старанням: завчасно придбали палатки, розподілили обов’язки.
Аналіз фактичного матеріалу (газетного тексту і мови художньої літератури) засвідчує, що вживання різних форм при позначенні модальності суворо диференційовано і підпорядковано семантичним, комунікативним і стилістичним завданням тексту, тому що вибір тієї чи іншої структури пов’язаний з різноманітними способами репрезентації ситуації. Саме тому альтернативні модальні форми можна розглядати як систему зображувальних і комунікативних прийомів, різноманітних варіантів осмислення ідентичних чи подібних денотативних ситуацій. Остання розглядається як ситуація, що визначається конкретним реченням, а не певна реальна ситуація, що постає референтом відповідного висловлення. Тим більше, якщо говориться про письмовий (художній чи публіцистичний) текст, то остання просто недоступна і не може розглядатися як щось окреме від тексту. Показ ситуації різними засобами мотивований сприйняттям автора або персонажа. Так, наприклад, прийменниково-відмінкові форми, за аналізованими матеріалами, активніше використовуються в тому разі, коли: 1) для більшої експресивності і комунікативної достатності необхідне вживання прикметника в структурі прийменниково-відмінкової форми: Марія зробила крок вперед без моральних надривів (М.Стельмах) – Марія зробила крок вперед, не надриваючись морально. Те саме стосується і щодо вживання прийменниково-відмінкових форм з антонімічним прийменником: Учні з великим ентузіазмом взялися за висадження молодих лип (Молодь України. – 2001. – 14 квітня) Учні без великого ентузіазму взялися за висадження молодих лип; Просторий кабінет його було прибрано з найбільшою розкішшю (О.Слісаренко), пор. прибраний розкішно. Крім прикметників, у прийменниково-відмінкових формах можливі й інші маркери модального значення: Василько стиснув її у своїх обіймах зі всією силою юнацької пристрасті (А.Підмогильний), пор.: стиснув міцно в обіймах. Загалом прийменниково-відмінкові форми порівняно з дієприслівниками характеризуються більшим спрямуванням на позначення синкретичної обставинної семантики: спосіб дії + умова: 79% респондентів без сумнівів відповіли, що вони не визначились, за яку партію голосуватимуть (Високий замок. – 2001. – 14 серпня); спосіб дії + причина: Христина із захопленням дивилася на директора (Г.Косинка). Це пояснюється категорійною семантикою самих форм: дієприслівник, позначаючи додаткову дію, надає мовленню динамічності, що не завжди вимагається з погляду смислової настанови тексту. Тому прийменниково-відмінкова форма стає придатнішою: Вигравши в першому турі й отримавши безумовний карт-бланш на рішучі дії без оглядки на праву та ліву опозиції, Президент може розраховувати на певний спокій... (Молодь України. – 2001. – 14 листопада). За умови відсутності лексичного паралелізму заміна прийменниково-відмінкової форми на прислівник або дієприслівник неможлива або в силу їхньої відсутності (Сама Льольо з ентузіазмом сприйняла цю театралізовану гру в реального суперника (М.Хвильовий), або за умови їхньої наявності, але сполучувальні можливості останніх обмежені («Льольо з жалем дивилася на свою ще недавно нову сукню» (М.Хвильовий); Ти падав на землю й безумствував, бо ти згоряв у пожарі першого неповторного кохання (М.Хвильовий)).