Отже, найповніше завдання ономастики в свій час сформулював
В. Ташицький. За його думкою, предметом досліджень ономастики як історичної дисципліни є географічні назви та власні імена в найширшому значенні. До географічних наев входятьнайменування місцевостей, атакож гір і рік, кран та їх адміністративних одиниць, островов і частин світу, а крім того назви територіальні (полів, лугів, лісів, частин поселень та інших об’єктів подібного типу), в містах – назви вулиць і площ. До власних назв можна зарахувати особові імена, прізвища, прізвиська, різного роду лицарські псевдоніми, а також гербові назви, а також – назви племен і народів. Крім того, ономасти досліджують власні назви тварин (собак, коней, корів, овець), окремих будівель, наприклад палаців, фортець, будинків.
1.2 Систематизований опис топонімії
Основу роботи складає систематизований опис топонімії США. Наступне дослідження йде по лінії виявлення взаємодії як між окремими категоріями топонімії, так і між топонімічною і апеллятивною системою лексики мови, що може бути здійснене тільки на основі регіонального дослідження, тобто вивчення явища, що поширене у певному регіоні.
Говорячи про існування в сучасній топонімії двох основних підходів до вивчення географічних назв – арельного і регіонального, слід зазначити, що регіональна методика має порівняно з ареальною одну практичну перевагу – вона вимагає вивчення не виокремленого явища, а території: «дослідник розглядає всі явища, поширені на певній території». При цьому регіон може бути досліджений глибше і особливо у тому випадку, коли має місце збіг регіону, що вивчається, з територією дії топонімічної системи.
Наприклад, робота І.П. Литвина з топонімії Латинської Америки (1982), яка розглядається автором як регіональна, «оскільки виявляється єдність системної організації топонімії континенту, обумовлена спільністю його історичних подій, етнічного складу населення тощо.
Для топонімії і регіональні дослідження, і обстеження ономастичних станів представляється основою основ. Не вивчивши всього комплексу якого-небудь регіону, не можна передбачати того, що можна й потрібно шукати на сусідніх територіях. Складність семантики топонімів, що породжує різні підходи до проблеми, призвела до появи взаємовиключних концепцій значення топонімів.
А.В. Суперанська, Ю.О. Карпенко, С.С. Єрмоленко та інші стверджують, що топоніми позбавлені значення, інші науковці вважають їх значення неповноцінним або такими, що лежить в іншому, ніж у загальних назв, інформативному плані, а треті приписують їм ще змістовніше значення, ніж загальним назвам.
По-перше, всі топоніми володіють значенням наочності, тобто частиною їх змісту (значення) є наче повідомлення про існування якогось предмету (або суті, яку ми уявляємо собі як предмет).
По-друге, більшість топонімів позначають якийсь клас предметів, серед яких один предмет виділяється особливо. У системі мови з логічної точки зору індивідуальна номінація можлива тільки серед предметів, вже якось класифікованих на основі узагальнення. Дивно було б взагалі говорити про топоніми, якби вони не були пов'язані відповідно з поняттями «людина», «територіальний об'єкт» і т. п. або якби цей зв'язок був чимось повністю залежним від контексту і особистого бажання тих, що говорять.
По-третє, топоніми, позначаючи індивідуальний предмет, закріплюють в своєму значенні якусь угоду, домовленість іменувати даний предмет певним чином.
По-четверте, топоніми несуть в собі якусь інформацію саме про цей предмет, про його властивості. Ця інформація може бути багатою або бідною, і вона буває різною мірою відома в різних сферах спілкування.
Якщо ця інформація набуває поширення в масштабах всього мовного колективу, то це означає, що відомості про даний предмет є частиною мовного значення топоніма [13, з. 199].
Таким чином, в значенні топонімів можна виділити, щонайменше, чотири компоненти:
а) буттєвий, або інтродуктивний – існування і наочність того, що позначається. Даний компонент значення є ніби згорнутим повідомленням: «існує такий предмет»;
б) що класифікує – приналежність предмету до певного класу. Такий клас називають денотатом топоніма. Денотатами топонімів можуть бути континенти, океани, моря, країни, річки, острови, населені пункти, вулиці і т.д.;
в) що індивідуалізує – спеціальне призначення топоніма для називання одного з предметів в рамках денотата. Такий окремий предмет називається референтом топоніма;
г) що характеризує – набір ознак референта, достатніх, щоб співбесідники розуміли, про що йдеться. Даний компонент значення, наприклад, топонім Ніагара представляє собою ніби згорнуте повідомлення: «ця річка протікає в Північній Америці і утворює один з найбільших водопадів в світі».
Уявлення і знання, що зв'язуються різними людьми з одним і тим же референтом можуть різнитися. Наприклад, різні носії англійської мови можуть зв'язувати різні уявлення, скажімо, з містом Ексетер (Exeter) в США. Проте в цій місцевості, де цей топонім має особливо істотне значення для життя і спілкування, загальним для носіїв буде знання про те, що це невелике місто, в якому є один з найстаріших протестантських соборів.
Топоніми – окрема категорія власних назв, що має особливі властивості [12, с. 9].
По-перше, оскільки всякий топонім є слово, на нього, не дивлячись на його семантичну відокремленість, як і на інші лексичні одиниці, розповсюджується так названий «принцип асиметричності лінгвістичного знаку»: одне і те значення (в даному випадку – топонімічний об'єкт) може співвідноситися з декількома що позначають (топоніми і їх еквіваленти), і навпаки, один і той же топонім може позначати небагато різних понять [12, з. 14]. Наприклад, американське місто Чикаго співвідноситься не тільки з найменуванням Chicago, але і з колоквіалізмом Chi, і з топонімічним перифразом the Windy City. З іншого боку, топонім Oxford може означати не тільки місто у верхів'ях Темзи, але і розташований там університет (e.g. to live in Oxford – to study at Oxford), а також чисельність мешканців, команду університету і т. п.
По-друге, як лексичні одиниці топоніми можуть протиставлятися не тільки одиницям інших шарів лексики (наприклад, у складі іменників – іншим групам, як власних назв – загальним назвам, або апелятивам, але і один одному. Будь-якій назві обов'язково відповідає загальна назва, яке називається паралельним апелятивом. Співвідношення «паралельний апелятив – власна назва» в деякому розумінні нагадує відношення «рід – вид» [12, с. 16].
По-третє, як власна назва, топонім характеризується тіснішою, в порівнянні з загальними іменниками, зв'язком з іменованим об'єктом. Це впливає на його лінгвістичні характеристики [12, с. 17].
По-четверте, топонім включає значний культурний компонент [12, з. 19].
Аналізуючи словникові тлумачення, що супроводжують топоніми, можливо, виділити в значеннях останніх такі семи:
1) сема наочності;
2) сема одиничності;
3) сема співвіднесеності із земною поверхнею;
4) таксономічна сема;
5) сема координат;
6) потенційні семи [16, з. 72].
Серед названих сем присутні архисеми, семи і потенційні семи.
Співвідношення «архисема – сема» у кожному конкретному випадку визначається тим, до складу якого саме пласта лексики входить той або інший топонім і з якою одиницею лексики зіставляється.
Так, архисема одиничності вказує на приналежність топоніма до класу імен власних.
Семи відображають співвіднесення топонімів з неживими предметами, а саме, з топооб'ектамі, що займають якусь частину території.
Потенційні семи можна розглядати як засіб віддзеркалення мовних даних. Саме потенційні семи лежать в основі стилістичної актуалізації топонімів. Вони включають екстралінгвістичні і лінгвістичні параметри топоніма як мовної одиниці, а саме, культурно-історичну і національну співвіднесеність топоніма через його семантику.
Топоніми володіють здатністю уживатися у переносному розумінні, і така стилістична диференціація відображає асиметричність топонімів як лексичних одиниць.
Історія виникнення власної назви – явище більшою мірою культурологічне, соціальне, аніж семантичне. Більше відповідають предметові дослідження еміграційні транспозиції власних іменників до абстрактних та загальних назв, які виявляють переважно метонімічні і метафоричні перенесення.
Метонімічне перенесення здійснюється за декількома моделями (при цьому топоніми співіснують разом з двокомпонентними словосполученнями, еквівалентними географічним власним назвам, і повністю замінювані):
1) «місце – вироби» (топоніми зазвичай втрачають статус загальної назви, втрачають сему одиничності);
2) «місце – люди» (перенесення відображає регулярну полісемію);
3) «місце – установа» (значення топоніма звужується);
4) «місце – людина» (переосмислений топонім уживається замість антропоніма;
5) «місце – подія» (топонім служить для позначення пов'язаної з ним події);
6) «місце – національність» [3, з. 45].
Зазвичай такі топоніми важко назвати стилістично маркірованими, оскільки вони втратили стилістичну образність, а в інших випадках ці значення знаходять своє відображення в тлумачних словниках.
Наприклад:
… they sat down at а small table with а cruet-stand, а handbell, а bottle of Worcester sauce… (J. Hersey);
… Harris's eyes fill with tears, you can bet it is because Harris… has put too much Worcester over his chop (J.K. Jerome); у цих двох реченнях слово Worcester має значення гострої соєвої приправи.
… Boston had been beaten by the White Sox (J. Updike); у даному випадку White Sox – це відома чікагська професійна бейсбольна команда.