Вступ
Як кожна сучасна наука мовознавство характеризується інтенсивним розвитком тих галузей, які стикаються з суміжними науковими дисциплінами. До таких інтердисциплінарних напрямків лінгвістичного дослідження відноситься топоніміка, в розвитку якої разом з мовознавством, значну роль відіграють географія і історія.
Дана курсова робота присвячена особливостям перекладу топонімів – амеріканізмів сучасного англомовного суспільства. У роботі розглянуті основні компоненти поняття «топонім», класифікації топонімів – амеріканізмів, що останнім часом стало особливо актуальним. Таким чином, топоніми виконують функцію міжмовного, міжкультурного містка. Ця цінна властивість топонімів, проте, породила поширену ілюзію того, що назви не вимагають особливої уваги у вивченні іноземної мови і при перекладі з нього. Через це їх не включають до вітчизняних двомовних словників, про них майже нічого не говориться.
Ця праця виконана базуючись на працях вчених які зробили свій внесок у розвиток топоніміки взагалі і у вивчення топоніміки США, а саме: П.Г. Зеленський, В.Д. Бєлєнька, В.Ф. Барашков, Е.М. Мурзаєв, В.А. Ніконов, Є. М. Поспєлов, Р.П. Зорівчак, В.Г. Костомаров, Д. І. Єрмолович, А.В. Суперанська, С.С. Леонович, І. П. Литвин, Е.М. Верещагін, Г.Л. Менкен, Д.Р. Стюарт, Р.Л. Рамсєй, Mallery R.D, Marckwardt A.H, Robert O'Neill.
У цьому дослідженні основну увагу спрямовано на способи перенесення топонімів з однієї мови на іншу, використовуючи іншу систему писемності.
Актуальністьтеми зумовлена інтенсифікацією відносин між англомовними та україномовними соціумами й підвищеним інтересом до власних імен, що проникають в українську мову. Через істотні відмінності між двома взаємодіючими мовними системами передача англійських топонімів українською мовою викликає особливі труднощі, що пояснює існування кількох традиційних наукових підходів до зазначеної проблеми. Існує необхідність розробки чітких правил вимови й правопису запозичених власних назв. Річ у тому, що прагнення зберегти за об’єктом унікальне ім’я має на увазі цілий ряд завдань. На жаль, ці завдання не можуть бути реалізовані через ряд об’єктивних обмежень, а також тому, що деякі з запозичень в конкретних ситуаціях суперечать іншим [3, с. 9]. Саме тому кожному перекладачеві потрібно знати різні способи передачі топонімів – американізмів. Проте, багато загальновідомих топонімів передаються згідно з традиціями.
Об'єкт дослідження – топоніми-американізми. При традиційному перекладі багатьох англійських топонімів (топонімів-американізмів) до уваги береться їх походження.
Предмет дослідження – проблема відтворення топонімів-американізмів в українській мові.
Мета дослідження – вивчення й аналіз закономірностей передачі топонімів (перш за все – топонімів-американізмів) іншою мовою і засвоєння їх іншомовним середовищем.
Для досягнення визначеної мети в роботі вирішувалися такі завдання:
1) визначити поняття, значення і властивості топонімів;
2) навести класифікацію топонімів;
3) розглянути основні проблеми запозичення і передачі топонімів іншою мовою з використанням принципів графічної (транслітерація) і фонетичної (транскрипція) подібності;
4) з'ясувати склад топонімів-американізмів;
5) охарактеризувати компоненти значення топонімов-американізмов;
6) проаналізувати особливості перекладу топонімів-американізмів;
7) дати загальні рекомендації перекладачеві з передачі топонімів іншою мовою.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань в роботі використовувалися логіко-дедуктивний метод, методи контекстуального аналізу, інтерпретації, узагальнення, а також метод порівняльного аналізу і синхронно–діахронний підхід.
Практичне значення роботи вбачається в тому, що результати дослідження можуть бути використані в навчальних курсах по вивченню лексикології і теорії перекладу.
В якості джерел аналізованого матеріалу в роботі використовувалися словники географічних назв різних регіонів США, географічні атласи і карти окремих штатів. Зокрема, було спеціально проаналізовано кілька вибірок топонімів, зроблених на основі:
а) «Словаря топонимов Западной Вирджинии» (Kenny, 1945);
б) «Словаря калифорнийских географических названий» (Gudde, 1960);
в) Словаря «Топонимы Мена» (Chadbourne, 1955);
г) «Словаря названий рек Техаса» (1919);
д) «Словаря топонимов США и Канады» (Harder, 1976).
Структура роботи:
Вступ, в якому обґрунтовується тема дослідження, її актуальність, визначаються об’єкт, предмет дослідження, мета, завдання, методи дослідження.
Розділ 1 «Поняття, значення і властивості топонімів», а також класифікації топонімів – амеріканізмів (за Г.Л. Менкеном, Д.Р. Стюартом та Р.Л Рамсєєм).
Розділ 2 «Основні проблеми запозичення і передача топонімів іншою мовою», де описані основні запозичення та прийоми передачі топонімів – амеріканізмів рідною мовою.
Розділ 3 «Особливості перекладу топонімів – амеріканізмів», де проаналізовано компоненти значення топонімів (на матеріалі географічних словників, карт, атласів, енциклопедій) та описані загальні рекомендації перекладачеві при перекладі.
У висновках підводяться підсумки дослідження відповідно до поставлених завдань.
1 Загальна лінгвістична характеристика топонімічних одиниць
1.1 Поняття, значення і властивості топонімів
Топонімія, в розвитку якої, разом з мовознавством, значну роль відіграють географія і історія, належить до міждисциплінарних напрямів лінгвістичного дослідження [12, з. 5].
Топонімія – розділ ономастики, що вивчає власні назви, такі, що представляють назви географічних пунктів. Топоніміяявляє собою перспективне поле для досліджень назв річок та інших водних об'єктів (гідронімів), власна назва будь-якого об'єкта рельєфу земної поверхні (омоніми). Топоніми займають особливе місце в лексичній системі мови. Не викликає сумніву, що, представляючи собою визначену групу слів, вони наділені парадигматичними і синтагматичними характеристиками, властивими слову взагалі. Безсумнівно також і те, що категорії, встановлені для власних назв, як спеціального підкласу слів, розповсюджуються і на топоніми.
Разом з тим імовірно, що топоніми не просто різновид власних назв, а власні назви особливого роду, своєрідні якості яких роблять неможливим їх вивчення тільки в межах мовознавства, навіть в самому ширшому його розумінні, тобто як дисципліни, що включає до себе соціолінгвістику, психолінгвістику і етнолінгвістику.
Предмет топонімії – топонім – це, перш за все, іменник і, до того ж, власна назва. Під власною назвою ми маємо на увазі слово або словосполучення, що служить для виділення іменованого ним об'єкту серед інших об'єктів: його індивідуалізації й ідентифікації.
У лексиці кожної мови власні назви утворюють особливий розряд, який протиставляється загальним назвами володіє своїми специфічними ознаками.
Суттю власної назви є внутрішня єдність загальних, одиничних і специфічних ознак. Ці ознаки виявляються, з одного боку, при конфронтації особистих імен з апелятивами, а з іншої – в онімічному контексті при сполучуваності в системі власної назви з іншими власними назвами. Таким чином обґрунтовується лінгвістичний і ономастичний статус власної назви. Своєрідність ономастичних потреб полягає в тому, що за допомогою мовних засобів здійснюється розрізнення індивідуумів в таких класах предметів і явищ, які представляються важливими в житті суспільства. Оскільки власні назви є лінгвістичним фактом і об'єктом для лінгвістичного аналізу, необхідно встановити межі ономастики в лексичній системі. Складність і спірність цієї проблеми доводиться самою історією вивчення власних назв як у вітчизняній, так і в зарубіжній лінгвістиці.
Д.І. Єрмолович зазначив, що власні назви – жорсткі десигнатори об'єктів, такі, що реалізовують свій відклик через прямий зв'язок з предметом за допомогою каузального ланцюга [3, с. 12]. «Власні назви мови підкоряються, наскільки це можливо, закономірностям, що існують в ній для загальних назв. Але, оскільки джерела власних назв будь-якої мови набагато ширше за коло джерел його загальних назв, коло мовних явищ, представлених в них, має більш широким. Отже, власні назви входять в лексичну систему будь-якої мови як особливий клас слів, що володіє специфічними ознаками. Будучи мовним фактом, власні назви підкоряються в цілому внутрішнім законам конкретної мови. Разом з тим, на всіх рівнях мовного аналізу потрібно враховувати своєрідність цих слів за змістом, так і за класом. Перш за все вони служать засобом номінації індивідуального предмету.
Власна назва не пов'язана безпосередньо з поняттям. У неї немає загального значення, так само як у загальних назв відсутнє індивідуальне. Це представляється найбільш істотним у визначенні специфіки власних назв: «без денотата немає назви».
Особливий статус власних назв в мові, інтерес, який вони викликають у вчених, призвів до формування ономастики, що склалася до теперішнього часу в самостійну лінгвістичну дисципліну з чітко окресленими довкола проблемами і методами досліджень.
Одним з актуальних завдань ономастики є дослідження мовних особливостей власних назв, які складаються, з одного боку, з урахуванням системних можливостей даної мови, а з іншої – з урахуванням потреб і можливостей даної ономастичної системи.
Оскільки топоніми – це слова, то вони, вочевидь, мають всі ті категорії, які властиві словам мови взагалі. Але, будучи частиною словарного складу мови, топоніми разом з тим входять в той її своєрідний підрозділ, який носить назву «Власні назви». Як відомо, власні назви виділяються унаслідок абсолютно особливого співвідношення в них десигната і денотата.
Оволодіння системою лексичних значень – це перш за все встановлення зв'язку між даними лексичними одиницями і їх десигнатами, бо тільки на цій основі можливе точне, закономірне співвідношення лексичних одиниць з безперервно змінними і іноді дуже своєрідними денотатами. Власні назви взагалі, на відміну від так званих «загальних назв є абсолютно особливим і своєрідним класом слів, який характеризуються тим, що їх співвідношення з тим або іншим референтом або денотатом цілком природно сприймаються як щось умовне.