У середині XXст. було зроблено спроби деталізувати цю класифікацію (чеський славіст Ф. Конечний і радянський мовознавець Л. Якубинський). Якубинський запропонував поділ слов'янських мов на такі підгрупи:
1. східнослов'янські мови;
2. польська мова з кашубською та поморсько-словінською;
3. лужицької;
4. чеська мова зі словацькою;
5. сербська, хорватська і словенська;
6. болгарська і македонська.
З огляду на основні фонетичні типи, територіальну поширеність, культурно-історичні зв’язки народів більшість сучасних учених визначає тричленну класифікацію слов’янських мов (рис.2.1.)
4.Походження і розвиток мови
Мова виникла після зародження суспільства, її створення пов'язане із необхідністю задовольняти його потреби в обміні інформацією та її накопиченні. Мова, як і суспільство, безперервно розвивається, але зміни в ній відбуваються дуже повільно. Протягом життя одного покоління вони майже не помітні. Чітко виявляються результати розвитку мови лише через століття, тисячоліття. Усі й зміни мають конкретні причини і прямо чи опосередковано відображають зміни суспільства, його потреб.
Проблема походження мови цікавила людей здавна. Протягом століть над нею розмірковували філософи, лінгвісти та ін.
Філософи античної Греції вказували на дві можливості виникнення мови. Геракліт (554—483 до н. е.), Продік (Vст. до н. е.), Антісфен (прибл. 455 — прибл. 366 до н. е.) і почасти Платон (427 — 347 до н. е.) схилялися до думки, що мова постала природним шляхом (грец. physei — від природи), тобто назви речей зумовлені самими речами. Демокріт (460—371 до н. е.), Арістотель (384—322 до н. е.), Діодор Сицилійський (прибл. 90—21 до н. е.) вважали, що мова виникла штучним шляхом (грец. thesei - за встановленням), тобто назви речам дало суспільство. Перша точка зору має біологічне забарвлення, а друга — соціальне.
У мовознавчій науці існують такі гіпотези походження мови:
1. звуконаслідувальна,
2. вигукова,
3. соціального договору,
4. трудових викриків,
5. суспільних регуляторів,
6. жестів,
7. ігор,
8. контактна тощо.
Основою їх є думка про природний або штучний шлях виникнення мови.
Звуконаслідувальна гіпотеза. Згідно з цією гіпотезою мова виникла шляхом наслідування людиною звуків природи. Наприклад, рос. кукушка, болг. кукуваца є відтворенням крику зозулі (ку-ку). Прихильниками звуконаслідувальної гіпотези були німецький філософ Ґотфрід Лейбніц (1646—1716) та німецький мовознавець В. фон Гумбольдт.
Без сумніву, деякі слова утворені в результаті наслідування звуків природи. Оскільки таких слів небагато,не можна вважати, що звуконаслідування є першоосновою мови.
Вигукова гіпотеза. Суть її полягає в тому, що, сприймаючи предмети, явища, людина реагувала на них вигуками — особливими словами, які виражають емоції. Таким чином постала мова. Підтримували вигукову гіпотезу Г. Штейнталь і О. Потебня.
Звуконаслідувальна і вигукова гіпотези були популярні в XIX ст. і фактично розвивали давньогрецьку концепцію походження мови від природи. Однак вони втратили свою актуальність, оскільки відводили людині пасивну роль у створенні мови і не враховували соціальних потреб у комунікації.
Гіпотеза соціального договору. Прихильниками цієї гіпотези були шотландський філософ Адам Сміт (1723—1790) і французький філософ Жан-Жак Руссо (1712—1778). Суть її полягає в тому, що люди домовилися називати певні предмети, явища певними словами. Гіпотеза соціального договору спирається на давньогрецьку концепцію виникнення мови шляхом встановлення.
Гіпотеза трудових викриків. Запропонували її німецькі мовознавці Людвіг Нуаре (1829—1889) та Карл Бюхер (1847—1930). Відповідно до цієї гіпотези мова виникла з викриків, які супроводжували колективну працю і сприяли її ритмізації, організації. Позитивним аспектом гіпотези трудових викриків є те, що вона пов'язує походження мови з працею. Однак трудові викрики є лише технічним прийомом виконання колективної праці, вони не виражають ніякої інформації і не виконують комунікативної функції.
Гіпотеза суспільних регуляторів. Започаткував її німецький мислитель Фрідріх Енгельс (1820—1895). Він вважав, що мова з'явилася не у людини як індивіда, біологічної істоти, а в суспільстві, у людей як соціальних істот. Поява звукового спілкування є наслідком розвитку виробничих суспільних відносин у первісному трудовому колективі, наслідком того, Що в людей з'явилося що сказати одне одному. На його думку, потребу в спілкуванні породила колективна праця.
Згідно з гіпотезою суспільних регуляторів виникнення мови пов'язане зі звуковими сигналами стада мавп. Ці сигнали були засобами стадної стимуляції (термін О. Леонтьєва). Подібними звуковими нечленороздільної форми послуговувалися люди в первісному трудовому колективі.
З розвитком людини засоби стадної стимуляції трансформувалися у суспільні регулятори, тобто почали виконувати суспільну комунікативну функцію. Зміст суспільних регуляторів, який спочатку мав ситуативний характер, поступово набув предметності, тобто вони стали знаками предметів і явищ об'єктивної дійсності. Водночас із цією змістовою динамікою первісної мови відбувалася зміна її форми: мова ставала членороздільною як у фонетичному, так і в граматичному аспектах.
Гіпотеза жестів. Деякі лінгвісти вважають, що первісне мова була не звуковою, а кінетичною і виражалася жестами, передусім порухами рук. Гіпотезу жестів відстоював російський лінгвіст Микола Марр (1864— 1934). Нині її прихильником є російський мовознавець В'ячеслав Іванов (нар. 1929). Він вказує на паралель мовного розвитку дитини і людства (жестова комунікація — однослівні позначення предметів — сполучення слів у короткі речення). На думку В. Іванова, жести були основним засобом спілкування гомінідів, які жили приблизно 3 млн. років тому.
Гіпотеза ігор, її висунули американські вчені. Вона полягає в тому, що мова народилася з гри: людина примітивно моделювала дійсність, заступаючи реальні речі звуковими замінниками, що й стали з часом елементами мови.
Контактна гіпотеза. Сформулював її російський мовознавець Василь Абаєв (1900—2001). На його думку, в давні часи всередині племені люди розуміли одне одного і без мови, а ось зіткнення двох різних племен породило звукові сигнали типу ми, вони, свої, чужі. Просте копіювання викриків чужого племені могло стати його назвою для інших племен, а свої власні викрики підносилися до рівня самоназви. Розрізнення свого і чужого в побуті, звичаях, їжі, зброї тощо призводило до звукових реакцій, які і ставали назвами відповідних речей.
Важливу роль у розв'язанні проблеми походження мови відіграють гіпотези походження людини — гіпотеза моногенезу і гіпотеза полігенезу.
Прихильники гіпотези моногенезу (грец. monos - один, єдиний і genesis - походження) схиляються до думки, що людина (а отже, й мова) виникла десь в одному місці земної кулі. Це означає, що спочатку була тільки одна мова. В процесі її розвитку відбувалися певні зміни, інші мови утворювалися шляхом поділу первісної. Цей поділ багаторазово повторювався.
Одним з перших гіпотезу моногенезу почав розробляти італійський мовознавець Альфредо Тромбетті (1866—1929).
Її прихильниками є німецький мовознавець Бернгард Розенкранц (нар. 1903), американський лінгвіст Моріс Сводеш (1909—1967), російські лінгвісти В. Іванов, О. Леонтьєв, М. Марр, український мовознавець О. Мельничук, сучасний український мовознавець Юрій Мосенкіс.
Спираючись як на мовні, так і на антропологічні свідчення, представники гіпотези полігенезу припускають, що людина (і мова) виникла у двох точках земної кулі — у Східній Африці (ностратична мовна група) і в Південній Азії (синокавказька мовна група). Ця ідея й породила ностратичну гіпотезу. Значний внесок у її розробку здійснив датський мовознавець Хольгар Педерсен (1867—1953), який запровадив і її назву. Переконливо обґрунтував спорідненість ностратичних мов російський мовознавець Володимир Ілліч-Світич (1934—1966).
Проблема походження мови дуже складна. Проте у XX— на початку XXIст. усе виразніше окреслюються шляхи її розв'язання. Ключем до вирішення цієї проблеми є ідея переходу від тваринних звуків стадної стимуляції до людських звуків суспільної регуляції.
5.Класифікації мов
На світі існує дуже багато мов, тому проблема їх групування є однією із найскладніших у лінгвістиці. Мови класифікують за генеалогічними зв'язками, типом організації і суспільним статусом, поширеністю.
1. Генеалогічна класифікація мов
Кожна мова світу утворилася на ґрунті певної прамови. Оскільки мови, які походять від однієї прамови, є спорідненими, то спорідненість мов і стала основою найпоширенішої їх класифікації — генеалогічної.
Генеалогічна (грец. £епеа!о£іа — родовід) класифікація мов - групування мов за спорідненістю.
Ця класифікація мов передбачає виокремлення мовних сімей — сукупності мов, основою яких є одна прамова. Мовну сім'ю поділяють на групи за ступенем спорідненості, в яких можуть розрізняти ще й підгрупи. Нині у світі існує майже 200 мовних сімей, кожна з яких включає від однієї мови до кількох сотень мов. Найчисленнішими за кількістю носіїв є такі мовні сім'ї: індоєвропейська, китайсько-тибетська, афразійська, австронезійська, конгокордофанська, дравідська, японська, тюркська, австразійська, корейська, фінно-угорська, нілосахарська, андоекваторіальна, кавказька, монгольська, тунгусо-маньчжурська.
Індоєвропейська мовна с і м ' я . Мовами цієї сім'ї розмовляє більше 2 млрд. осіб. До неї належать усі мови, що виконують функцію світових мов. У індоєвропейській сім'ї існують такі мовні групи: індійська, іранська, грецька, вірменська, італійська, романська, кельтська, германська, іллірійська, албанська, балтійська, слов'янська, тохарська, анатолійська.