4. Чергування /е/ : /о/: мести — замітати, плести—заплітати, летіти—літати, пекти — випікати, гребти — загрібати, наректи — нарікати, текти — витікати. Це чергування є наслідком колишнього чергування короткого /е/ з довгим /е/. З короткої /е/ розвинулася нормально коротка фонема /е/, а з довгої— /і/, яка в українській мові дала /і/, ІеІ виступає на означення одноразової протяжної дії; /і/ — на означення повторюваної, багатократної дії.
5. Інші найдавніші чергування голосних:
/у/ : /а/ — трусити: трясти, грузнути : грязь, вузол '.в'язати; /і/ : /и/ — ліпити : липнути; /у/ : /о/ — кузня : коваль; /и/ : /і/ — сито : сіяти
Чергування /о/ та /е/ з фонемним нулем /о/
У сучасній українській мові поширене чергування голосних /о/ та /.е/, а фонемним нулем, наприклад: кілок — кілка, хлопець — хлопця, сон — сну, пень — пня.
Це чергування розвинулося ще в давньоруській мові приблизно в XI—XII ст. на місці колишніх зредукованих голосних /ъ/ та /ь/ і перейшло в усі східнослов'янські мови.
Зредуковані голосні /ъ/ та /ь/ нагадували звучанням відповідно голосні /о/ та /е/. Вони могли стояти в слабкій (у кінці слова, перед складом з голосним повного творення, перед складом із зредукованим голосним у сильній позиції) або в сильній позиції (під наголосом, перед складом із зредукованим голосним у слабкій позиції), у сполученнях ър, ьр, ъл, ьл між приголосними, що помітно впливало на їх якість і на дальшу долю.
З XII ст. зредуковані /ъ/, /ь/, що стояли в слабкій позиції, занепали, а ті, що стояли в сильній позиції, розвинулися в голосні повного творення /о/ та /е/. Занепад зредукованих або їх перетворення в /о/ та /е/ в тій самій морфемі (в різних формах того самого слова або в споріднених словах) і поклали початок чергуванню голосних фонем/о/ та /е/ з фонемним нулем. Пор.: сънь (сон) — съна (сну), дьнь (день) — дьню (дня).
Голосні /о/ та /е/, що утворилися з колишніх зредукованих /ъ/ та /ь/, називаються новими, на відміну від споконвічних, давніх, етимологічних /о/, /е/ (коня, печі).
Чергування /о/ та /е/ з фонемним нулем (випадання голосних) тепер відбувається:
1. У суфіксах -ок, -к (із ьк, ьк): сучок—сучка, садок — садка, порошок — порошку , огірок — огірка, дзвіночок — дзвіночка.
2. У суфіксі -ець:борець — борця, хлопець — хлопця, палець — пальця, гребінець — гребінця.
3. У префіксі: відозва—відзиватися.
4. У ряді коренів: сон — сну, пень — пня, пес — пса, весь — все, швець — шевця, жнець — женця.
Голосні /о/ та /е/, що розвинулися із зредукованих у сильній позиції й чергуються в сучасній українській мові з фонемним нулем на місці колишніх зредукованих, називаються випадними.
Іноді чергування /о/ та /е/, з фонемним нулем порушується під впливом аналогії. Наприклад, у ряді іменників у непрямих відмінках під впливом називного відмінка з'являється /о/ на місці /ъ/, що стояв у слабкій позиції: лоб — лоба (із лъба), мох — моху (із мъха), рот — рота (із ртьта), рів — рову (із ръва) (пор. рос. лба, мха, рта, рва).
Чергуються з нулем звука (випадають) і так звані вставні /о/ та /е/, що розвинулися після шумних перед сонорними /р/, /л/, /м/, /н/, якщо після сонорного в давньоруській мові занепадав /ъ/ або /ь/. Наприклад: сосна — сосон (із соснъ), капля — капель (із капль). Коли кінцеві голосні /ъ/ та /ь/, будучи в слабкій позиції, занепали, на кінці слова утворився збіг двох приголосних. Згодом між ними почали вставлятися /о/ або /е/, які тепер при відмінюванні слова й чергуються з фонемним нулем у тих формах, де сполучення шумного і сонорного знаходилось перед голосним. Пор.: сосон — сосна, капель — капля, вузол — вузла, свекор — свекра, вітер — вітру, травень — травня, вогонь — вогню, сестер — сестра, журавель — журавля.
Чергування/о/ та /е/ з /і/
В українській мові голосні /о/, та /е/, що стоять у відкритому складі, чергуються з /і/ в закритому складі: коня — кінь, вола — віл, печі — піч, осені — осінь, мого — мій, синього — синій, Києва — Київ, бою — бій.
Чергування /о/ та /е/ з /і/ становить характерну фонетичну особливість української мови, оскільки в жодній іншій слов'янській мові це явище не має місця.
Чергування /о/ та /е/ з /і/. належить до історичних. Воно пов'язане з занепадом зредукованих /ъ/, /ь/. Щоб чергування /о/ та /е/ з /і/відбулося, необхідні дві умови:по-перше, з /і/ в закритому складі чергуються лише /о/ та /е/давні, етимологічні, тобто ті, які не походять з /ъ/ або /ь/;по-друге, /о/ та /е/ чергуються з /і/ не в кожному закритому складі, а тільки в так званому новозакритому, який утворився після занепаду /ъ/, /ь/. Пор.: слово сто-лъ було двоскладове з обома відкритими складами. Після занепаду /ъ/ утворився новий закритий склад стол — і слово стало односкладовим. У цьому закритому складі давне /о/ почергувалося з /і/. Але нові закриті склади утворювалися не тільки в результаті занепаду /ъ/, /ь, а й у тих випадках, коли ненаголошений давній /и/ редукувався, скорочувався й переходив в /й/, тим самим закриваючи попередній склад. Пор.: мои > мой > мій; спокои > спокой > спокій.
Зміна /о/ та /е/ на /і/ проходила протягом довгого часу через різні стадії. Спочатку /о/ та /е/ після занепаду наступних /ъ/ та /ь/ подовжилися (так зване замінне подовження), потім вони дифтонгізувалися і, нарешті, після монофтонгізації цих дифтонгів на місці /о/ та /е/
розвинулася фонема /і/: столъ > стол > стуол,стуел, стуил, стуіл > стіл; печь > печ > піеч> піч.
Давні /о/ та /е/, якщо після них не було зредукованих /ъ/ та /ь/, з /і/ не почергувалися: вола, радості, печі, нести, несла; у прийменнику без та в префіксах роз- і без-:розлад, безкрилий, безсилий, розмах, без коня.
Таким чином, у сучасній українській мові з /і/ чергуються давні /о/ та /е/ у новозакритому складі.
На початку слова перед /і/, що виник з початкового /о/, в сучасній українській мові вживається приставний (епентетичний) приголосний /е/: він (з онъ), овес —вівса (з овьса), осі — вісь (з ось), овечка — вівця (з овьця) тощо.
Чергування /о/ та /е/ з /і/ властиве всім частинам. мови. Найпоширеніші ці чергування в таких випадках :
таких слів, як ріг, рід, у яких воно закономірне; у словах борода — борід, череда — 1) В різних формах того самого слова:
а) іменників: стола — стіл, вола — віл, сокола — сокіл, вечора — вечір, радості — радість, осі — вісь, речі — річ, кореня — корінь, боєць — бійця;
б) прикметників і займенників: синів — синового, Андріїв — Андрійового, Львів — Львова, ковалів — ковалевого, Київ — Києва; у великому — у великім, малої — малій, на моєму — на моїм, на тому — на тім;
в) кількісних числівників: шести — шість, семи — сім;
г) дієслів: могла — міг, везла — віз, пекла — пік.
2) У словах одного кореня чи спільної основи:
а) в іменниках жіночого й середнього роду з суфіксом -к (а); гірка, нічка, говірка, ліжко;
б) в іменниках із суфіксом -івк(а), що утворився а суфіксів -ор- і -к(а): Комарівка, долівка, вишнівка;
в) в іменниках із суфіксами -ник, -ниця, -ц (е): садівник, робітник, трудівник, робітниця, річниця, гірчиця, сільце;
г) у прикметниках із суфіксом -н(ий); рівний (пор.і рів—рову), самохідний (пор.: хід — ходу), вільний (пор.і воля), суміжний (пор.: межа), спокійний (пор.: спокій— спокою) тощо.
Є ряд випадків, коли /о/ та /е/ не чергуються з /і/ в закритих складах:
1. Коли /о/ та /е/ випадні: сон—сну, дубок— дубка, шматок — шматка, річок — річка, ставок — ставки, день — дня, травень — травня, земель — земля. В усіх цих випадках ІоІ та ІеІ новоутворені, а не давні.
2. У фонемосполученнях /ор/, /ер/, /ов/, /ър/, /ьр/, /ъв/ між приголосними: торг, горло, горб, верх, зерно, довго, вовк, жовтий, шов. І в цих словах /о/ та ІеІ не давні, а нові, походять із зредукованих /ъ/, /ь/.
3. У повноголосних формах -оро-, -оло-, -ере-, -еле- із сталим наголосом між приголосними: город, мороз, порох, сторож, холод, берег, перед, через, очерет, шелест. У повноголосних фонемосполученнях другий голосний нового утворення.
Винятки:поріг, сморід, моріг, оборіг, де чергування відбулося за аналогією до черід, борона — борін, сторона — сторін — з рухомим наголосом.
4. У новотворах із словотворчими частинами-вод,-воз, -нос, -роб, -ход, у яких звук [о] наголошений:діловод, водовоз, медонос, хлібороб, скороход. Проте в багатьох подібних словах чергування /о/ з /і/ відбувається: газопровід, всюдихід, перехід, перевіз. У ненаголошеній позиції /о/ чергується з /і/ закономірно:привід, провід, провідник, виріб, вихід.
5. У абревіатурах: колгосп.
6. У ряді префіксальних безсуфіксних іменників:
типу: затон, затор, потоп.
7. У ряді слів книжного походження і вивідних від них: закон, народ, словник, прапор, верховний, вирок, завод, основний.
8. У родовому відмінку множини іменників середнього роду на -ення:значення—значень, твердження— тверджень, звернення — звернень.
9. У родовому відмінку множини іменників жіночого роду: основ, установ, істот, вод, будов, тополь, меж, потреб, стель, веретен, імен, чудес.
10. У суфіксах -очк, -ечк, -оньк, -еньк, -енк, -есенькг гілочка, сонечко, голубонька, доленька, Дорошенко, буйнесенько.