11. У суфіксі -тель і префіксі воз-:учитель, мислитель, зачинатель, возз'єднання, возвеличення.
12. У деяких загальних назвах російського походження, а також російських прізвищах і географічних назвах: формовка, стиковка, маршировка, спиртовка;
Тамбов — тамбовський, Орел — орловський, Малишев, Зуєв.
13. У словах іншомовного походження: азот, балон, порт, поет, шофер, диригент, актор, диплом, студент, білет, кабінет. Проте в ряді давно запозичених слів — загальних назв і власних імен — чергування відбувається: гніт — гнота, табір — табора, дріт — дрота, якір -— якоря, колір — кольору, курінь — куреня, папір — паперу; Федір — Федора, Сидір — Сидора, Тиміш — Тимоша. Але: Мирон, Харитон, Фрол. У власних іменах /е/ ніколи не чергується з /і/: Євген, Артем, Семен.
14. У дієслівних формах 2-ї особи однини (кладеш, несеш, стережеш), у 2-й особі наказового способу (виходь, винось, дозволь) і 3-й особі на -еться(йдеться, здається, можеться).
15. У ряді прізвищ: Петровський, Садовський, Боровиковський, Березовський, Котляревський, Каневський, але: Крижанівський, Голованівський, Миньківський, Вериківський.
У всіх відзначених вище випадках /о/ та /е/ не чергуються з різних причин: або вони не давні, а нові, або перебувають не в новому, а в старому закритому складі, або під впливом аналогії.
Фонема /і/, що утворилася з давніх /о/ та /е/, іноді може з'являтися не тільки в закритому складі, а й у відкритому. Це пояснюється аналогією до інших форм цього слова, де чергування закономірне. Наприклад: в іменниках візок, кілок, кінець, рівень, ніготь, ніженька, гіронька, стілець, камінець, дзвіночок, кілочок, стіжечок. Фонема /і/ з'явилася за аналогією до форм- візка. кілка, кінця, рівня, нігтя, ніжка, гірка, стільця, камінця, дзвінка, стіжка.
Чергування /о/ та /е/ з /і/ іноді виконує в мові семантичну функцію, розрізняючи слова: голівка (дитини) — головка (сиру); схід—сход (збори); привід—привод (технічний термін).
Чергування фонем/е/ з /о/ після шиплячих та/й/
В українській мові після шиплячих /ж/, /ч/, /ш/, /дж/ та після /й/ може виступати як фонема /е/, так і фонема /о/.
В сучасній українській мові після шиплячих та /й/ виступає /е/, якщо в давньоруській мові далі йшла м'яка приголосна, а також перед складом з будь-якою голосною переднього ряду : ніженька, учень, вишень, вечеря, шелестіти, пшениця, шести, щетина, джерело, книжечка, стрічечка.
У сучасній українській мові після шиплячих та /й/:виступає /о/, якщо в давньоруській мові далі йшла тверда приголосна або склад а будь-якою голосною непереднього ряду на цій основі в багатьох споріднених словах відбувається чергування /е/ з /о/: чернетка — чорний (пор.: чьрныи), четвертий — чотири (пор.: чьтвьртъи — чьтыри), шести — шостий (пор.шести—шестыи), вечеря — вечора (пор.: вечеря—вечера) тощо.
Закономірність цього чергування досить часто порушується, внаслідок чого виникають відхилення від чергування, зумовлені різними причинами, переважно аналогією. Найголовніші з них такі:
1. В іменниках у давальному й місцевому відмінках однини після шиплячих виступає /о/ перед складом з /і/, тобто перед м'яким приголосним (щоці, бджолі, на чолі, у пшоні) під впливом більшості форм цих слів, де /о/ після шиплячих вживається перед твердим приголосним (щока, щоки, щоку, щокою і т. д., бджола, бджолу, бджолою і т. д. ).
2. В іменниках жіночого роду на -ість після шиплячих виступає -ості, хоч далі йдуть м'які приголосні (більшості, меншості, пекучості, свіжості), за аналогією до тих іменників, де -ості йде після інших приголосних (радості, молодості, певності й под.).
3. У прикметниках типу свіжої, гарячої, більшої, безкрайої; свіжою, гарячою, більшою, безкрайою й под., числівнику першої, першою, займенниках нашої, нашою, вашої, вашою після шиплячих виступає /о/, хоч далі йде м'яка приголосна /й/, за аналогією до тих форм, де /о/ виступає після інших приголосних (доброї, великої, молодої; доброю, великою, молодою; другої, другою; тої, тою), а також за аналогією до тих форм цих слів, де /е/ почергувалася з /о/ закономірно перед твердими приголосними (свіжого, гарячого, більшого, безкрайого, першого, нашого, вашого).
4. У прикметниках на -ев (ий) (рожевий, смушевий, грушевий, краєвий) /е/ після шиплячих та /й/ вживається за аналогією до тих прикметників, у яких /е/ виступає після інших приголосних (жовтневий, меблевий, кореневий).
5. У похідних утвореннях (чорніти, чорніє, чорнило, чорнити; вечоріти, вечоріє) за аналогією до чорний, вечора і под.
6. У 1-й особі множини дієслів І дієвідміни зберігається фонема /е/ після /ж/, /ч/, /ш/, /й/ перед твердою /м/ (кажемо, хочемо, дишемо, знаємо) за аналогією до 2-ї особи однини й множини цих самих дієслів (кажеш, хочеш, дишеш, знаєш; кажете, хочете, дишете, знаєте), де /е/ після шиплячої або /й/ закономірно не перейшла в /о/ перед стверділою /ш/ або /т/.
7. У формах жену, шепчу, чешу, шептати, чесати фонема /е/ не змінилася на /о/ перед твердою приголосною під впливом таких форм, як жене, женеш, шепче, чеше, чешете і под.
8. У пасивних дієприкметниках з суфіксом -ен(ий) : знижений, зріджений, печений, ношений, озброєний і под. /е/ після шиплячих та /й/ вживається перед етимологічно твердою фонемою /н/ та перед голосною /и/, що походить з давньої /ы/, за аналогією до тих дієприкметників, де ІеІ. виступає після інших приголосних (зроблений, варений, загублений).
9. У суфіксах -енк(о), -ечок,-еиьк(о), -енн(ий), -езн(ий) (Ткаченко, Гущенко, Наенко, вершечок, кружечок, краєчок, козаченько, широченний, величезний). Не чергується /е/ з /о/ з різних причин, найчастіше за аналогією. Проте в окремих іменниках —гайочок, райочок, кийочок — після /й/ виступає /о/ за аналогією до іменників, де в такій само позиції закономірно вимовляється /о/ після інших приголосних: садочок, дубочок, ставочок, синочок тощо.
10. У книжних та запозичених словах /е/ з /о/ не чергується: жертва, жест, жетон, чертог, жебрати, ковчег, печера, шеф, чемодан, чемпіон тощо.
11. В окремих словах ІеІ, після шиплячих зберігається за усталеною традицією: червоний, чекати, черпати, шепотіти, щедрий, щезати та деяких інших.
Чергування фонем /и/ з /о/ у фонемосполученнях /ри/, /ли/ - /ро/, /ло/
У сучасній українській мові фонема /и/ у фонемосполученнях /р/ї, /ли/ (з давніхръ, лъ) у порівняно невеликій групі слів може чергуватися з /о/ у фонемосполученнях /ро/, / ло/. Пор.: кривавий — кров, глитати—глотка, чорнобривий (і чорнобровий) — брова.
Змінне подовження голосних в українській мові //Мовознавство.- 1988-,№ 2.
Жовтобрюх М.А. ,Кулик Б. М. СУЛМ.-Л.,1973.
Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986.
СУЛМ /за ред. А. Грищенка - К ., 1993.
СУЛМ (Фонетика).- К., 1969.
Дайте відповіді на запитання
1. У чому полягає чергування /о/ та /е/ з /0/ фонемним нулем?
2. Сформулюйте основне правило чергування /о/ та /е/ з /і/ в українській мові .
3. Поясніть чергування /о/ та /е/ з /и/ в групах ри, ли .
4. У яких випадках після шиплячих та /й/ виступають /о/, /е/?
Виконайте вправи
1. До поданих слів доберіть споріднені слова з усіма можливими найдавнішими чергуваннями виділених голосних.
Скочити, беру, нести, могти, котити, збирати, текти, стелити, дерти, вінок, дрижати.
2. Поясніть , чому не відбувається чергування /о/ та /е/ з /і/ у поданих словах ?
Терен, город, бережок, крапель, березень, роздерти, пеньок, землероб, горбок, закон, перст, Козловський.
3. Поясніть відхилення від чергування /о/ з /е/ після шиплячих та /й/ у поданих словах.
Нашої, чекати, вечоріти, щедрий, знаємо, кочегар, черпак, бждолі, більшої, шепочемо, чемпіон, чобіток.
У сучасній українській мові при словозміні і словотворенні відбувається ряд закономірних історичних чергувань приголосних. До найпоширеніших чергувань приголосних належать такі:
Чергування /г/ :/ж/, /к/ : /ч/ : /х/ : /ш/: ворог — ворожий, друг — друже — дружній — дружба — дружити; Івга -— Івжин; рука — ручний — рученька — ручка; вухо — вушний — вушко.
Чергування ІгІ, ІкІ, 1х1 на /ж/, ІчІ, ІшІ властиві всім слов'янським мовам, а беруть вони свій початок ще в древньоруській мові. В давнину всі ці чергуваннявідбулися за певних фонетичних умов, які тепер уже не діють, а чергування відбуваються за традицією
Приголосні /г/, /к/, /х/ колись були твердими й не могли пом'якшуватися. Тому вони могли стояти тільки перед голосними заднього ряду /а/, /о/, /у/,/ъ/, /и/, . Коли ж ці приголосні потрапляли в позицію перед голосними переднього ряду /е/, /и/, /і/, /ь/І, які вимагали пом'якшення попередніх приголосних, то вони відповідно змінювалися на /ж'/, /ч'/, /ш'/, які на українському грунті стверділи й перейшли в /ж/, /ч/, /ш/. Так виникло чергування /г/, /к/,/х/ з /ж/, /ч/, /ш/ . У сучасній українській мові /г/, /к/, /х/ можуть стояти не тільки перед голосними заднього ряду (берега, горе, камінь), а й перед голосними переднього ряду:гірке, тихе, герой. Так само перед будь-яким голосним можуть стояти й /ж/, /ч/, /ш/: жати, журавель, чорний, шукати, ноша й под. Тому в сучасній українській мові перед /і/ та /е/ не давніх, а нового утворення, а також у запозичених словах чергування /г/, /к/, /х/ на /ж/, /ч/, /ш/ не відбувається. Пор.: гірко, кістка, тихі (з горько, костъка, тихь), геній, гімн, кіло, кеглі, хімія та ін.