/й/ + /і/ та /ш/ + /ч/
1. Одна фонема може позначатися двома літерами, наприклад: фонема /дж/ — літерами дж, фонема /дз/ — літерами дз.
3.Фонема /й/ позначається:
1) літерою й:
а) у позиції перед /о/ :(його, йому, гайовий, серйозний, каньйон, бульйон);
б) на початку слова перед приголосними (йти, йняти);
в) у кінці складу після голосних перед наступними приголосними (дайте, сійте, лийте); г) в абсолютному кінці слова після голосних (дай, новий, край, рій).
2) літерами я, ю, є, ї разом з відповідними наступними голосними:
а) на початку слова (явище, юний, єднати, їхати);
б) після голосних перед наступними приголосними або в кінці слона (поява, будують, приємний, приїхати, чия, врожаю, читає, краї);
в) після губних, /р/ та деяких інших приголосних, якщо їм не властива напівпом'якшена вимова (плем'я, на подвір'ї, мільдью).
4. Для м'яких приголосних не існує окремих літер в українській графіці вони позначаються позбавленою знукового значення літерою - м'яким знаком (киньмо, кінь), літерами я, ю, є, крім тих випадків, коли вони позначають сполуки фонем /йа/, /йу/, /йе/ (давня, давню, давнє), а також літерою і(ліс, дім, тіло). У багатьох випадках м'якість приголосних не має писемного вираження. Це стосується, зокрема, різних випадків асимілятивних змін, наприклад: ві/с'/ть, /с' /ніг тощо.
Фонематичному принципові графіки суперечать також такі випадки, коли в словах та їх формах реалізуються фонеми, не співвідносні щодо позначення з літерами, наприклад: будується —/будуйец'ц'`а/.
Література
Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. СУЛМ.-Л.,1973.
Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986.
СУЛМ / за ред . А. Грищенка .- К ., 1993
СУЛМ (Фонетика). К., 1969.
Тоцька Н.І. СУЛМ,- К., 1981.
1. Що таке графіка ?
2. Що називається графемою?
3. Які знаки ви користовуються в сучасній українській графіці? Назвіть не буквені графічні засоби?
4. Що називається алфавітом? Який склад сучасного українського алфавіту ?
5. Яке співвідношення мід звуками і літерами в українській мові ?
6. У чому полягає складовий принцип української графіки ?
7. Як поділяються літери за своїм накресленням ?
Виконайте вправи
1. Випишіть в алфавітному порядку всі слова поданого уривка.
Коли дехто з моїх друзів каже, щоб я беріг свої сили, бо інакше, мовляв, “передчасно згорю”, я відповідаю, що віддаю перевагу горінню. Таке моє ставлення до народу, якому я співаю. Ось вас недавній факт : латиші скандували української мовою слова української народної пісні , викликаючи мене на сцену вже після “третього відділу”. Ну, як я міг не продовжити почату ними пісню ? (Б. Гмиря).
2. Запишіть текст фонематичною транскрипцією. Випишіть із нього слова, кількість літер у яких не відповідає кількості фонем.
Вулиця для села – це вже Місто, над селом вона має неабиякі переваги , однак стосовно Міста займає далеко не рівноправне становище, і кожний передмістянин, котрий до селянина ставиться з погордою, улещується до містянина, прагне до нього дорінятися... ( Р. Іваничук).
3. На прикладах поданих слів поясніть випадки , що підтверджують складовий принцип української графіки , а також ті, що ілюструють відступи від нього.
Єпископ, фойє, сім, феєрверк, тушшю, Фейєрбах, кінь, сядьте, дядько, Гавайї, кують, боязнь, двоє, жовчю, кювет, переділяти.
4. Виконайте графічний розбір слів у реченні .
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову (М.Рильський).
Схема графічного розбору
1. Аналізоване слово.
2. Кількість і назви букв, з яких складається слово.
3. Відповність між буквами і звуками.
4. Позначення м”якості приголосних на письмі.
5. Небуквені графічні знаки (наголос, апостроф, дефіс).
Зразок графічного розбору
1. Гудзик
2. 6 букв : ге, у, де, зе, и, ка.
3. Буква г позначає звук [г]; у – [у]; букви д і з позначають звук [дз]; и-[и], к-[к].
4. Наголос над буквою у.
Тема 16. Орфографія
Орфографія — історично сформована, уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами. Орфографія як розділ мовознавства вивчає і формулює відповідну систему правил, які забезпечують нормативність написань. Правила українського правопису охоплюють такі основні частини орфографічної системи: передача літерами фонемного складу слів зі спеціальним виділенням адаптованих на ґрунті української мови іншомовних слів та їх частин разом, окремо і через дефіс; вживання великої і малої літери; способи переносу слів з одного рядка в інший;вживання апострофа та інших небуквених графічних знаків; графічні скорочення слів.
Центральним поняттям правопису є орфограма, під якою розуміють написання слова, що вибирається з кількох можливих і грунтується на сформульованому і закріпленому в системі орфографії правилі. На місці орфограми можуть допускатися помилки, типологічна природа яких зумовлюється належністю до певної частини орфографічної системи — передачі фонемного складу або написання окремо чи разом відповідних слів, вживання великої літери замість малої і навпаки тощо.
Так, відповідно до варіантної вимови можливе помилкове написання с замість з у префіксі дієслова розпитати. Орфографічні помилки допускаються також внаслідок сплутування фонемного складу:
а) абсолютно тотожних з функціонального і значеннєвого погляду морфем, варіанти яких зумовлюються певною позицією, наприклад: істор-ичн-ий — титан-ічн-ий, клас-ичн-ий — академ-ічн-ий;
б) диференційованих з функціонального і значеннєвого погляду морфем: нездол-анн-ий—неподол-ан-ий; незліч-енн-ий, незліч-ен-ий, неоцін-енн-ий — неоцін-ен-ий.У наведених прикладах орфограмами виступають з у префіксі, и — і, н — нн у суфіксах.
Наведені орфограми належать до так званих практичних (реальних), тому що у зв'язку з ними часто трапляються порушення правописних норм української мови.
Основу української орфографії складають два головні принципи — фонематичний і морфологічний. Певну роль відіграють також історичний (або традиційний) і смисловий (або семантико-диференціюючий) принципи.
Згідно з фонематичним принципом написання слів ґрунтується на якнайповнішому врахуванні їх літературно-нормативного звучання. У зв'язку з цією визначальною умовою встановлюється максимально повна відповідність між літерами і тими звуковими значеннями, які вони мають у складі алфавіту. До конкретних випадківреалізації фонетичного принципу належать, зокрема, такі орфограми:
1) о, е після літер на позначення шиплячих приголосних: шостий — шести, чотири — четвертий, жонатий — женитися;
2) літера а на місці етимологічного [о] перед складом з наголошеним [а]: гарячий, качан, гаразд, багатий;
3) суфікси, що сформувалися внаслідок ряду фонетичних перетворень: товари-ств-о, боягу-зтв-о, моло-де-цтв-о, коза-цьк-ий;
4) о, а в дієсловах, гонити — ганяти, котити — качати, кроїти — краяти, скочити — скакати, схопити — хапати, поклонитися — кланятися, перемогти — перемагати:
5) спрощені групи приголосних: со-нц-е, пі-зн-о;
6) сполуки -нк-/-ньк-(материнка яблуньки), -лк-/-льк-(гілка — тополька), -ск-/-ськ- (ряска, моська), -зк-/-зьк-(казка — кузька), -лк-/-льк-(русалка крапелька, -дк-/-дьк-(загадка — покидька), -тк-/-тьк-(квітки — обротька).
Морфологічний принцип полягає в тому, що значущі частини споріднених слів (морфеми) пишуться однаково, незважаючи на те, що вони в різних формах того самого слова або в споріднених словах звучать порізному. Наприклад, у слові крутишся пишеться ш всупереч вимові/с'/за нормами сучасної орфоепії. Ця ж орфограма у складі відповідної морфеми виступає у формі крутиш. Роль морфологічного принципу орфографії особливо важлива у тих випадках, коли відбувається зумовлюване асимілятивними змінами чергування приголосних і виникають фонетичні варіанти морфем.
За морфологічним принципом пишуться:
1) е та и на позначення ненаголошених /е/ та/и/, а в позиції перед постійно наголошеним/у/ також і о:весна, степи, живемо. голубка, тому;
2) літери, що позначають глухі приголосні перед дзвінкими, а також дзвінкий /г/ перед глухими: просьба, молотьба, дьогтю;
3) префікс з- перед глухими (крім к, п, т, ф, х): зсадити, зцілити, зчорнити, зшити;
4) префікси роз-, без- перед шиплячими: розжувати, безживний, безчесні, розчути, розщедритися, безшовний;
5) дієслівні форми на –шся, -ться : намагаєшся, вагаєшся, зустрічаються.
У зв'язку з морфологічним принципом правопису важливе значення має принцип ідентифікації сумнівних орфограм за сильною позицією тих фонем, які вони репрезентують на письмі. Для літер на позначення голосних такою сильною є наголошена позиція, наприклад: весна — весни, степи — степ, голубки — голуб, тому —той. Сумнівні орфограми, що передаються літерами на позначення приголосних, визначаються позицією відповідних фонем як перед голосними (/проз'/ба — про/с/ити, моло/д'/ба — моло/т/ити), так і перед приголосними, які не викликають асимілятивних змін, наприклад: ро/ж/ширити — ро/з/бита, пора/з'/-ці — пора/з/ка, ря/с' /ці — ря/с/ка тощо.