Незважаючи на те, що компоненти фразеологізму позбавлені основних ознак слова, вони так чи інакше беруть участь в утворенні фразеологічного значення. Внаслідок цього вони наділені певною частиною семантичної самостійності. Словами, але специфічно вжитими, вважає компоненти ФО і О.І. Смирницький. Він із поняттям фразеологічна одиниця пов'язує термін "нарізнооформленість". Поняття "цілооформленість" та "нарізнооформленість" були запропоновані ним [39, с. 26 – 27]. Зовнішньою ознакою, яка вирізняє слово і ФО, є "цілооформленість слова і нарізнооформленість фразеологізму". Під нарізнооформленістю слід розуміти особливу будову синтаксичної єдності, яка полягає в тому, що її складові є окремими словами. Цілооформленість полягає в загальному граматичному оформленні всіх складових елементів [31, с.52].
У ході процесу переосмислення досить вагому роль відіграє прототип ФО, який передує появі фраземи. Якщо прототип відсутній, то переосмислюються лексеми, що входять до складу даного фразеологічного звороту. Таке явище зумовлене лінгвістичними та екстралінгвістичними факторами. Отже, фразеологічне переосмислення – це повне або часткове образне перетворення значення прототипу фразеологізму (чи фразеологічного варіанта), яке базується на семантичному зрушенні. Найважливіші типи переосмислення – це порівняння, метафора та метонімія [15, с. 54 – 56].
Порівняння та метафору В.М. Мокієнко вважає лінгвістичним фактором створення образності. Спільність порівняння і метафори полягає в створенні фразеологічних асоціацій на основі схожості предметів чи явищ. Однак їх різницю слід вбачати перш за все у вираженні змісту. Метафоричний тип переосмислення є найбільш розповсюджений, багато слів набуває метафоричного значення.; те саме стосується і словосполучень. В англійській мові багато виразів набуло переносного значення і вживаються при описі дій чи обставин, які більш-менш аналогічні тим, що викликали їх до життя.
Іншим типом переосмислення є метонімія. Воно також слугує для створення образності. Розглядаючи фразеологізми, не можна залишити поза увагою їхні основні риси – образність та експресивність, адже в більшості випадків ці характерні особливості і відрізняють сталі звороти від слів [10, с. 5] Говорячи про різні типи переосмислення значення ФО, ми вже торкалися поняття образності та засобів її створення. Спробуємо з'ясувати, що ж є основою образності серед фразем. За словами В.М. Мокієнка, підґрунтям цього феномену є здатність створювати научно-чуттєві образи предметів і явищ. Сила образу полягає в його конкретності, тісному зв'язку з контекстом у широкому розумінні слова. Найбільшу схильність до фразеології виявляють ті вільні сполучення слів, які відображають конкретні явища. Матеріальної дійсності, пов'язані з життям людини.
На думку Л.П. Сміта, експресивність притаманна фразеологізмам та відіграє в мовленні не останню роль. Образність та метафоричність надають їм виразності, енергії. Англійський фразеолог також додає: "вони виконують необхідну функцію в мові. Ця функція полягає в тому, щоб повернути поняття від чистої абстракції до відчуттів, що їх породили, знову втілити їх в зорових образах і перш за все в динамічних відчуттях людського тіла…"
Теоретичне обґрунтування понять образності та експресивності знаходимо у О.В. Куніна. Вчений зазначає, що "образність мотивованої ФО створюється в результаті двопланового сприйняття ФО та значення її прототипа… Чим далі один від одного порівнювані об'єкти, тим яскравіший образ" [29, с. 71 – 74]. Поняття експресивності значно ширше, воно включає і інші категорії: "експресивність – це обумовлені образністю, інтенсивністю чи емотивністю виражально-зображальні якості слова чи фразеологізму". Отже, на основне значення ФО накладаються і інші конотативні значення, які сприяють більш влучному вживанню фразем у мовленні. Нашу увагу, безумовно, привертає процес становлення ФО, їх походження. Без історико-етимологічного коментаря, на думку В.М. Мокієнка, неможливо встановити мотивування. Пояснення виникнення ФО, їх образного мотивування допоможе глибше вникнути в смисловий зміст ФО, науково уявити різні грані фразеологічного образу, оцінити зображальні можливості ФО.
1.3 Семантика фразеологічних одиниць
Особливий акцент слід зробити на тлумачення фразеологічного значення. Беззаперечним є той факт, що це явище досить складне, воно "обумовлено специфічним відношенням до означуваних предметів чи явищ дійсності, характером внутрішньої образної основи, надслівність, залежністю між лексичними компонентами ФО і повністю чи частково переосмисленим їх значенням." [14, с. 21 – 24].
Л.І. Ройзензон фразеологізми називав стійкими словесними комплексами (ССК): "Усі стійкі словесні комплекси характеризуються тим, що вони існують у мові як готові одиниці, здатні творити мовлення як його будівельний матеріал: тільки ця риса об'єднує всі без винятку одиниці, що входять до фонду ССК мови. Усі інші риси, якими б важливими вони не були, насправді не можуть бути об'єднуючими.
Деякі автори схильні приписувати фразеологізму лексичне значення або ж розглядати фразеологічне значення на рівні слова. Як зазначає Л.Г. Авксентьєв, "ФО і слово можуть бути близькими семантично, тобто виражати спільне поняття", однак така спільність є відносною. Фразеологізм і слово якісно відрізняються. Ця відмінність закладена в їх різній природній основі. "Значення фразеологізму може співвідноситися із значенням слова, що включає їх тотожність" [20, с. 44].
Семантика ФО і його форма перебувають у діалектичній єдності. Процес фразеологізації для кожної такої одиниці мови був тривалим і складним. Особливості структури багатьох фразеологізмів не можна зрозуміти і пояснити, якщо не зіставити їх з відповідними словосполученнями – прототипами. Проте "розглядати той чи інший конкретний фразеологізм як словосполучення значить по суті підміняти якісну своєрідність фразеологізму якісною своєрідністю його генетичного джерела" [20, с. 45 – 46]. Це, безперечно не означає, що у фразеологізмі не можуть бути відбиті різні в минулому особливості словосполучення. Утворившись унаслідок багаторазового вживання в людському колективі, в тій чи іншій виробничій галузі вирази поступово часто мимоволі самих носіїв, розширювали свої функції, набували нового змісту, вузьке конкретне їх значення замінилося ширшим, узагальнюючим. Разом із новим значенням ці вирази набували і якісно нових семантичних ознак, ставали якісно новими мовними одиницями. У цьому легко переконатися, розглянувши семантику фразеологізмів, які утворилися у різних сферах виробничої діяльності людини: to give smb a crop – під одну гребінку підстригти (з мови перукарів); to put the screws on smb. – закрутити гайку, знімати стружку (з мови технічного персоналу); to set out on the path of – ставати на рейки (з мови залізничників) [49, с. 61 – 65].
Тут ми безпосередньо стикаємось із теорією еквівалентності. З одного боку, і слово, і ФО є мовними знаками. В. В. Виноградов також схиляється до думки, що слова та ФО тотожні. Підтвердження цьому знаходимо у визначеннях типів ФО: "основною ознакою фразеологічного зрощення є його семантична неподільність…, воно являє собою семантичну одиницю, однорідну зі словом. Існує ще один аргумент на підтвердження теорії еквівалентності. Як слова, так і фразеологізми вносяться у мовлення в готовому вигляді. Але з іншого боку, ототожнюючи слово і фразеологізм, ми мимоволі відносимо останній до сфери лексикології. Але, як було з'ясовано вище ФО належать скоріше до синтаксичного рівня. Це визначається специфічними властивостями їх семантики та її узагальнено-абстрагуючим характером.
В.М. Мокієнко особливо акцентував увагу на експресивності, як характерній ознаці ФО. Як правило, рідко знаходиться слово-еквівалент, яке б такою ж мірою передавало ту виразність, що притаманна фразеологізма [34, с. 75 – 78].
Український фразеолог Л.Г. Скрипник виділяє таку рису ФО як "надслівність", що явно суперечить теорії еквівалентності. Термін "співвіднесеність фразеологізму і слова", запропонований О.В. Куніним, якнайкраще передає специфіку фразеологічних зворотів [29, с. 78 – 80].
Говорячи про наявність у ФО своєї семантики, не можна не сказати і про те, що подібне значення має кожне повнозначне слово. У цьому, безперечно, спільність, а разом з тим і відмінність слова і фразеологізму. Ґрунтовно опрацювавши у порівняльному аспекті семантику слова і фразеологічної одиниці, В. П. Жуков визначив основні типи фразеологічного значення і на великому фактичному матеріалі показав, що специфіка та особливості лексичного значення у слова і фразеологічного значення у фразеологізму обумовлені самою природою цих мовних одиниць.
У структурному плані значення фразеологізму виражаються не одним словом, а обов'язковим сполученням не менше двох компонентів. Складові частини слів – морфеми – не є самостійними одиницями мови. Компонентами ж фразеологізму виступають слова-прототипи (з властивими їм формами словозміни), здатні функціонувати і поза фразеологічною одиницею. Лексичні значення слова і фразеологізму не адекватні, хоч риси спільного, звичайно, можуть бути [24, с. 98 – 100]. Так, фразеологізмам, як і словам, властиві явища синонімії та антонімії, тобто вони здатні утворювати самостійні синонімічні ряди й антонімічні пари. Наприклад: синонімічні ряди із значенням "померти" – to go to glory – to pass away – to kick the bucket – to turn up one’s toes; антонімічні пари: bone idle – hard-working (лінивий – працьовитий); the naked truth – the sweet lie(гірка правда – солодка брехня) [49, с. 15 – 20].
Говорячи про значення ФО, не можна залишити поза увагою поняття внутрішньої та зовнішньої форми, які О. О. Потебня розрізняв у слові. Ці дві форми наявні і у фразеологізмі. Зовнішня – це окремий звук, а внутрішня – це і є значення. Зміст внутрішньої форми фразеологізму детальніше розкриває Л.Г. Авксентьєв, говорячи, що становить собою взаємодію семантики вільної сполуки із семантикою переосмисленого на її основі фразеологізму і зумовлюється семантичною структурою виразу в цілому. Відповідно, розтлумачуючи поняття "значення фразеологізму", фразеолог бере до уваги різні аспекти плану змісту і плану функціонування фразеологізмів і слів.