Смекни!
smekni.com

Явище синонімії у літературознавчій термінології (стр. 6 из 10)

Конотативний підбір мовних засобів найбільш ефективно здійснює синонімічна кореляція – «разючий прийом, що відстояв себе в узуальному плані, – на думку Т. Винокура, – заснований на зіставленні слів, які вступають у контекстно зумовлені синонімічні відношення» [9,152].

Особливість термінів, що мають конотативне забарвлення (близько 30%), полягає перш за все у комплексному характері їх вивчення, що передбачає врахування історичної, культурної, естетичної та інших специфік.

Ряд термінів здобуває позитивні чи негативні конотативні відтінки шляхом приєднання прагматичних маркерів або індикаторів, що надають термінам ознаку професійності.

Таким чином, терміни-синоніми у функції кваліфікативності це терміни, що мають крім денотативних компонентів конотативні співзначення. Останні знаходимо і в межах одного слова (бібліоманбібліофіл, акмеїзмадамізм, етюдстудія), і у так званих індикаторах або маркерах (вірш-пейзажпейзажналірика, байковийвіршсвобіднийвіршвольнийвірш).

Отже, синонімічність у межах літературознавчої термінології вважаємо особливим видом лексико-семантичних відношень. Причинами існування термінів-синонімів виступають як внутрішньолінгвістичні, так і позамовні фактори. Актуалізація одного з критеріїв визначення однозначності (логіко-граматичного або комунікативно-прагматичного) дає можливість розрізняти серед номінатів дублети і семантичні синоніми, а останні диференціювати залежно від функцій (заміщення, тлумачення, кваліфікативності).

Таким чином, всебічний аналіз синонімічних рядів доводить, що:

- явище синонімії у галузі літературознавчої термінологічної лексики характеризується особливостями, зумовленими специфікою позначуваних наукових понять;

- відмінності між синонімічними термінами можуть набувати функціональної цінності й підтримувати співіснування синонімічних термінів у терміносистемі;

- вживання термінів-синонімів у потоці української наукової мови підпорядковане принципу комунікативної доцільності;

- словотворчі моделі різних видів синонімічних відповідностей і шляхів виникнення подібні до будови загальновживаних слів української літературної мови, проте відбивають загальноприйняті норми творення термінологічних одиниць.


3. Термінологічна синонімія: проблематика явища і діяльність вчителя-словесника (на досвіді роботі в 5–11 класах

3.1 Методична робота в школі на уроках української мови при вивчені явищ термінологічної і лексичної синонімії

Прагнення термінологів забезпечити виразність, лаконічність, поліфункціональність номінативної одиниці в терміносистемі таке ж суттєве й водночас проблемне, як спроби домогтися повної логічної унормованості всієї лексики української мови в її комунікативному аспекті. У зв’язку з цим вважаємо доцільним при формуванні у дитини словникового запасу загальновживаної лексики не цуратися термінологічної (специфічної, вузькоспеціальної). У час інтенсивного науково-технічного прогресу, удосконалення інформаційного простору це є необхідним і потребує змістовної та багатоспектральної роботи.

При диференціації термінів за їх комунікативним потенціалом можна виділити два їх типи: 1) номінативна одиниця, що не визначається (її значення не виражається за допомогою несинонімічних засобів мови). Це той випадок, коли поняття і значення терміна засвоюється у процесі оволодіння мовою (напр.: зміст – очевидно, що у всякому повідомленні є певний зміст); 2) номінативна одиниця, що засвоюється через поняття, яке їй логічно відповідне (або ж штучно прикріплення термінологом) і вимагає пояснення через компенсуючі засоби мови (напр.: танка – п’ятивірш, що складається із чергування п’яти – та семи-складових рядків). Зрозуміло, що вивчення термінів першого типу можливе з раннього дитинства й не потребує великих зусиль.

У формуванні словникового запасу досить важливий і адаптаційний період першачків. Перебуваючи певний час у школі, діти підсвідомо поповнюють свою лексику поняттями атрибутів навчання (підручник, парта, перерва тощо). Поступове засвоєння термінологічної лексики другого типу дасть кращі резуль-тати, якщо безпосередню участь у цьому процесі бере вчитель (наприклад, при засвоєнні слів на зразок цифра,число, знак рівності та ін.).

Розмежування терміна і загальновживаного слова відбувається під час вивчення лексикології у 6 класі. Основна мета – досягнення позитивних результатів при виокремленні загальновживаного слова, професійної лексичної одиниці і терміна (хоча деякі автори підручників для 6 класу професійне слово і термін взагалі не розмежовують, або виділяють термін у складі професійної лексики як номінацію наукових понять, що «широко використовуються у текстах наукового стилю мовлення» [62,24]).

Дослідник – мовознавець А.М. Камчатнов у своїх працях дає таке визначення терміна: «…слово, відносно якого можна з повною ясністю сказати, яке поняття ним позначається. Інакше кажучи, терміну можна дати визначення. Поки термін не визначений, він лишається словом з більш чи менш ясним понятійним змістом» [23, 41].

Зважаючи на це, на нашу думку, слід наголошувати на специфічності термінологічної лексики (вмотивованість, точність, відсутність експресивного забарвлення, побічного лексичного навантаження тощо).

Автори сучасних підручників з української мови при вивченні термінів і професійних слів пропонують такі види вправ:

– вправи на розмежування слів за сферою вживання;

- вправи, у яких досліджується стиль мовлення тексту через визначення насиченості його специфічною лексикою;

- творчі вправи на складання речень з однією і тією ж мовною одиницею (як загальновживаним словом так і професійним);

- вибіркові диктанти (вибір термінів з мовного потоку із зазначенням належності до тієї чи іншої галузі);

- складання усних повідомлень з використанням слів-термінів;

– робота з термінологічними словниками [62,17–37].

Звичайно, потенціал розробленого матеріалу спрямований передусім на засвоєння поліфункціональності слова як мовної одиниці, тому тут торкатися явища синонімії у термінології буде недоречним, крім питань загального характеру (вправи на орієнтацію недоцільності даного явища, адже це суперечить природі терміна). Компенсувати прогалину можна через міжпредметні зв’язки (вивчення дублетів кобза-бандура музичної термінології на уроках музики, номінатів-одиниць мінералогічної термінології – під час вивчення географії тощо).

Міжпредметні зв’язки є таким співвідношенням між двома або кількома шкільними предметами, що передбачає взаємовикористання і взаємозбагачення спільних для них знань, практичних умінь і навичок, а також методів, прийомів, форм і засобів навчання, необхідних для розв’язання пізнавальних завдань, забезпечення належного рівня освіти.

За характером спільного у змісті навчальних предметів учені виділяють три види міжпредметного матеріалу: понятійно-термінологічний, комунікативно – мовленнєвий і навчально-дидактичний [14,17].

Зміст розділу «Лексикологія» вступає у міжпредметні зв’язки за всіма трьома напрямами:

а) понятійного – термінологічний зв’язок на рівні тотожних понять має

місце між українською та іншими мовами (слово, лексичне значення, синоніми, антоніми), а на рівні суміжних понять (найчастіше з літературою) вивчаються поняття «епіграф», «підтекст», «анакруза», пряме і переносне значення слів, метафоричне наповнення термінів – дублетів;

б) комунікативно-мовленнєвий зв’язок встановлює між усіма навчальними предметами на рівні норми (робота над вживанням термінів у науковому стилі мовлення);

в) навчально-дидактичний зв’язок виявляється між усіма навчальними дисциплінами (інформація у вигляді окремих слів, словосполучень, речень, текстів може бути використана на уроках лексики для ілюстрації тих чи

інших лексичних явищ, для формування мовних умінь).

Так, ознайомлення з темою «Синоніми» у 5-му класі, на нашу думку, не слід ускладнювати явищами термінологічної синонімії взагалі, а можна розпочати з ситуації, де учні поставлені в умови вибору із синонімічного ряду одного з лексичних синонімів, який був би адекватний ситуації спілкування. Після цього можна запропонувати виконати вправу, що, окрім опори на знання, здобуті у початковій школі, спрямувала б учнів на використання синонімів у науковому (географія, природознавство) та художньому (література) стилях мовлення.

Наприклад: Вправа. Користуючись словником – довідником, що додається до вправи, поясніть, чи можна замінити у наведених реченнях виділені слова близькими за значенням. Чому?

1. Простір землі, який ми можемо окинути оком, називається горизонтом (з підручника).

2. Неначе райдуга з металу, через Дніпрові береги мости за обрій пролягли – з землею небо поєднали (Л. Дмитерко).

3. Сміється сонце з небозводу (П. Тичина).

4. Починало світати. Крайнебо жевріло рожевим вогнем, горіло й миготіло ясним полум’ям (Панас Мирний).

5. На гарячім світанку зорею цвіте небокрай (А. Малишко).

6. Над ними від сонця гарячі стоять небосхили (В. Бичко).

7. Який чудовий кругозір і даль яка барвиста (М. Шеремет).

Словник для довідок.Горизонт – частина земної поверхні, яку можна бачити на відкритій місцевості. Обрій – лінія зіткнення неба з землею чи водною поверхнею. Небозвід – увесь видимий простір неба. Крайнебо (небокрай) – частина неба над лінією горизонту. Виднокрай (виднокруг, видноколо, круговид, кругозір) – те саме, що горизонт, обрій.

Домашнє завдання після виконання цієї вправи теж може сприяти реалізації міжпредметних зв’язків: виписати з підручника географії, історії чи природознавства (можна за варіантами) по три речення з синонімами, підкреслити синоніми, визначити, з якою метою і в якому стилі вони вжиті. Учитель української мови, ознайомившись з підручниками, має сказати, у якому параграфі найлегше можна знайти приклади виучуваних явищ.