Літературознавча термінологія починає формуватися з другої половини XIX ст., але своїм розвитком сягає ще періоду існування Давньої Русі. У витоках творення термінів літературознавства стояли такі відомі постаті, як Ф. Про-копович, І. Величковський, І. Франко, М. Грушевський, І. Качуровський тощо. Сучасне термінознавство завдячує В. Лесину, О. Пулинцю, Р. Гром’яку, Ю. Коваліву та ін., за створення словників літературознавчих термінів.
Змінювалися часи і епохи, світогляд поколінь збагачував літературу новими творами, і водночас збагачувалась літературознавча терміносистема, фіксуючи нові поняття та їх наймення.
Розвиток термінології невід’ємний від розвитку загальнонародної мови, що передбачає постійний процес унормування словесних фондів, уточнення їх значень і розподіл на активний і пасивний лексичні запаси.
Рівень парадигматичних відношень передбачає наявність таких найсуттєвіших ознак системної організації термінів, як термінологічна антонімія, синонімія, родо-видові відношення тощо, з’ясування яких передбачає зіставний, якісний і кількісний прийоми аналізу та належить до найскладніших і найменш досліджених аспектів.
Антоніми в будь-якій термінологічній системі творять елементарні мікрополя, у межах яких реалізуються відношення протилежності як однієї із суттєвих ознак системності термінології, а гіпонімічні парадигми передають родо – видові відношення між термінами, зв’язки частини й цілого, суміжності у просторі або часі.
Синонімічні відношення у термінолексиці визначаються загальноприйнятими критеріями: тотожністю або близькістю основних значень. Попередні дослідження цієї проблеми (роботи Т. Панько, В. Андрусенко, Т. Винокура, В. Даниленко, П. Журавльової, В. Кирилової, Н. Овчаренко, Б. Михайлишина та ін.) вказують на наявність протиріч у питанні позитивності і негативності цього явища. Позиція позитивності мотивується потребою точного відображення поняття, вибором з-поміж термінів-синонімів найбільш прийнятних моделей, спроможних творити похідні, які активно використовуються у наукових текстах різного рівня складності (К. Авербух, В. Даниленко, Т. Панько та ін.); прагненням уникнути повторів (Б. Михайлишин). Негативність явища полягає у неповних відношеннях між значною кількістю термінів – синонімів, що призводить до розладу взаємовідповідностей з позначуваними поняттями, зайвої плутанини, що ставляться до терміна (В. Андрусенко, Т. Журавльова, А. Камчатнов); існуванні синонімії в уже сформованій терміносистемі (майже усі
дослідники); вузькоспеціальний термін, виражений невербальними засобами, потребує пояснення словесним дублетом (Б. Михайлишин).
Творення номінативної одиниці – складний процес вже тому, що вона має пройти певний еволюційний розвиток, забезпечити собі стійкість і громадське визнання. Тому й виникнення на цьому етапі розвитку термінології (сукупності термінів, що входять у певну термінологічну систему) корелятів є закономірним, змушує до вибору більш прийнятних найменувань, відшліфувань відпо-відно мовним традиціям та введення їх у взаємообіговий словесний вжиток.
На рівні лексики синоніми (грецьк. synonimia – однойменний) – слова, що означають назву одного й того ж поняття, спільні за основним лексичним значенням, але відрізняються значеннєвими відтінками або емоційно-експресивним забарвленням тощо. У термінології синоніми мають деяку специфіку. Їм не властиве будь-яке рівневе стилістичне забарвлення, а тим більш експресія.
Подібні прояви є однозначно негативними, створюють несприятливі умови для стовідсоткової функціональності терміна як чіткої номінації поняття, вносять розлад у термінологічну систему.
Аналіз особливостей літературознавчих термінів – синонімів, їх системної організації і внутрішнього взаємовідношення, дозволяє з’ясовувати рівень вмотивованості терміноодиниць, ступінь відповідності терміна і поняття, на основі чого можна прогнозувати тенденції подальшого розвитку терміносистеми. У цьому полягає актуальність нашого дослідження.
Відповідно до мети роботи визначаються такі основні завдання:
1. Вивчити вплив термінів-синонімів на закономірний розвиток наукової мови.
2. Порівняти словесні і несловесні засоби на позначення наукових понять при творенні термінів-дублетів.
3. Проаналізувати шляхи виникнення і структуру синонимічних рядів у літературознавчій термінології.
4. Встановити синонімічні відношення у термінолексиці, диференціацію термінів – синонімів за функціональними особливостями.
5. З’ясувати основні засади термінологічної роботи на уроках української мови, української та зарубіжної літератур у 5–11 класах загальноосвітньої школи, запропонувати найбільш прийнятні форми і методи роботи, види вправування, рекомендувати перелік більш вмотивованих номінативних одиниць з ряду синонімів літературознавчої термінології.
Матеріалом для дипломного дослідження послужили термінологічні синонімічні ряди, зафіксовані у літературознавчих словниках.
Об’єктом аналізу є терміни-синоніми літературознавчої терміносистеми.
Наукова новизна дослідження полягає у спробах комплексної характеристики специфічних синонімічних утворень літературознавчої термінології, що дає змогу аргументувати вибір з-поміж корелятів більш доцільного і вмотивованого.
При виконанні роботи використовувалися загальнонаукові методи дослідження: якісний і кількісний аналізи, зіставлення, спостереження.
Методологічну основу дипломної роботи становить розгляд мови як системи, що постійно розвивається та удосконалюється, розуміння зв’язку мови і мислення.
Метою і завданнями роботи зумовлена її структура. Дипломне дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, списку використаних джерел та додатків.
Апробація дослідження відбулася у 2000 р. на науково-теоретичній конференції на філологічному факультеті Слов’янського державного педагогічного інституту.
1. Терміни-синоніми як чинник закономірного розвитку наукової мови
1.1 Природа явища термінологічної синонімії та її взаємодія із загальновживаною лексикою
Постійне перебуваннятермінології в полі зору дослідників зумовлює досить ретельне вивчення динамічних процесів у сучасних терміносистемах. Проте розв’язання проблем, що торкаються окремих терміносистем, неможливе без з’ясування комплексу загальнотеоретичних понять щодо явища термінологічної синонімії.
У сучасному термінознавстві існують різні погляди на проблему існування термінів-синонімів, але жоден з них не заперечує небажаність згаданого явища і його шкоду. Проте синоніми у науковій мові відіграють важливу роль, впливаючи на закономірний розвиток терміносистеми.
На відміну від полісемії та омонімії, синонімії у термінології властиве вужче функціонування лише в тому плані, що омонімічні та багатозначні терміноодиниці співіснують у різних терміносистемах, що маловірогідне для синонімії.
Процес формування української термінології вимагає якомога точнішої передачі понять. Результати досліджень у цій галузі свідчать, що українські терміносистеми у своєму складі мають значну кількість термінів-запозичень.
«Переважна більшість запозичень-іновацій виправдана потребою номінації нових соціально-політичних реалій, понять, відповідаючи системі української мови, впевнено закріпилася в її узусі, дістала відображення в словниках останніх років «, – стверджує О. Стишов [67,35].
Введення запозиченого слова на зміну україномовному терміну призводить до збіднення національної термінології, переобтяження її іншомовними компонентами, проте, якщо термін є міжнародним і входить у терміносистему разом з поняттям, то надання переваги термінам іншомовного походження є виправданим. Безперечна авторитетність запозичень полягає у чіткому співвідношенні терміна і поняття мови-творця.
Між різними мовами є певні розбіжності на фонетичному, морфемному, морфологічному, синтаксичному та інших рівнях, тому часто терміносистема-запозичник не дуже впевнено приймає первинний варіант, а намагається знайти ряд відповідників. Відібрати найбільш точний термін, який би відповідав тому чи іншому поняттю, не так просто, а вилучення одного з синонімічних термінів тієї чи іншої терміносистеми призведе до порушення закономірного розвитку наукової мови.
Деякі автори досліджень цього явища схильні вважати, що наявність чи відсутність синонімів у термінолексиці свідчить про рівень розвитку певної терміносистеми, адже нові підходи і пошуки чинників більш вдалого вираження понять є важливими факторами цього розвитку.
Нерідко з процесом запозичення терміна, попри небажаність цього явища, в українську термінологію проникають його варіанти на морфемному рівні (наприклад: канцона – кансона). У такій ситуації перевага віддається тому варіанту, який більш прийнятний для норм сучасної української літературної мови.
Серед запозичень можна виділити дві групи:
1) терміни, які вже засвоїлись українськими терміносистемами;
2) номінативні одиниці, які ще не стали у сучасній українській термінологічній мові нормативними і мають різну природу, особливості функціонування й перспективи подальшого закріплення у структурі національної мови.
До другого різновиду запозичень входять чужомовні слова, які мають перспективу освоїтися, бо позначають нові реалії, яким властивий інтернаціональний або європейський характер, та мовні одиниці, що мають дуже мало шансів стати нормативними, оскільки не відповідають словотворчим і лексичним особливостям української мови, мають у ній більш вдалі синоніми-відповідники, а тому вживання їх невмотивоване.