МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
Кафедра романської філології
Факультет іноземних мов
КУРСОВА РОБОТА
НА ТЕМУ: «ДЕЯКІ ВИПАДКИ ВЖИВАННЯ АРТИКЛЯ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ»
ВСТУП
Наступна робота присвячена вивченню означного та неозначного артикля при іменнику – підметі та засобам його передачі на українську мову.
В останні роки в нашій країні значно зріс інтерес до вивчення іноземних мов у зв'язку зі збільшенням числа контактів з Європейськими країнами і розширенням діапазону співробітництва.
Зважаючи на те, що французька мова входить у п'ятірку мов ООН, це цілком природно, що зростає інтерес до її вивчення.
Таким чином, актуальність даної теми обумовлена визначеними труднощами, що виникають у українськомовної аудиторії при вживанні артикля.
Мета даної роботи полягає в з'ясуванні засобів передачі означного та неозначного артикля при іменникові - підметі на українську мову і відповідно у виявленні тих маркерів в українському тексті, що припускали б використання означного та неозначного артикля у французькій мові.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:
1. Вивчити теоретичні проблеми, пов'язані з виникненням і вживанням артикля у французькій мові.
2. Вивчити способи оформлення підмета у французькій мові.
3. Розглянути залежність уживання означного та неозначного артикля і його перекладу на українську мову від комунікативної структури пропозиції.
Поставлені цілі і задачі визначили методи дослідження: метод лінгвістичного спостереження, описовий метод, зіставно-типологічний метод, а так само метод кількісного аналізу.
Практична значимість роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані на практичних заняттях по граматиці французької мови і на спецкурсах по порівняльному вивченню української та французької мов.
Мети і задачі даної курсової роботи визначили структуру роботи, що складається з вступу, двох розділів, висновку і списку використаних джерел.
У вступі коротко викладені аспекти дослідження, його актуальність, мета, задачі, наукова новизна і практична значимість.
У Розділі 1 дається характеристика категорії детермінації, розглядається історія формування артикля у французькій мові, а так само вивчаються особливості підмета у французькій мові.
У Розділі 2 на практичному матеріалі складається класифікація основних способів передачі означного та неозначного артикля при іменнику – підметі на українську мову.
У висновку підведені підсумки проведеного дослідження.
РОЗДІЛ 1.
Історія формування артикля у французькій мові
Артикль – (франц. artіcle, від лат. artіculus) (член) – граматичний елемент, що виступає в мові у виді службового чи слова афікса і служить для вираження визначеності – невизначеності категорії (іменний) тобто виду референції.
Розрізняють означний артикль, що вказує на відомий, виділений із класу подібних предмет і там самим виконуючий функцію референції до дійсності поза текстом і анафоричну функцію в тексті, і неозначний артикль, що вказує на деякий невиділений предмет як представник класу подібних предметів.
Історично означний артикль у всіх романських мовах уподібнюється до латинського вказівного займенника іlle (іllі, іllus) чи – у сардинском - іpse (іpsus).Спільність етимології цих форм пояснюється ідентичністю їхньої первинної сфери поширення - анафори (повторна номінації), а також тією обставиною, що субстантивний заступник імені мав у латинській мові ту ж форму, що і його ад'єктивний аналог: vіdeo homіnem... іlle (homo).... Спочатку за позицією анафори в латині був закріплений нейтральний займенник іs (ea, іd), що чергувався з більш виразним вказівним займенником hіc (haec, hoc). У пізній латині вони поступилися місцем вказівним займенникам іlle і іpse.
В історії становлення французького неозначного артикля багато чого відмінно від розвитку означного артикля: як за часом появи в мові, так і по інтенсивності поширення він відстає від означного. Неозначний артикль уподібнюється до латинського числівника unus, una 'один', 'одна', що вже в архаїчній і класичній латині вживався як невизначений займенник при "уведенні предмета в розгляд" (презентація), наприклад, іbіdem una aderіt mulіer lepіda (Pl.,Ps. 948) - 'також буде там одна красива жінка'; чи при позначенні нереферентного педставителя класу предметів: "sіcut unus pater famіlіas hіs de rebus loquor" (Cіc.de Or.І, 132) - "як батько сімейства я говорю про ці речі". Закріплення займенника unus як обов'язкового супровідника імені в цих умовах перетворює в невизначений артикль.
Старі мови закріпили unus спочатку у функції презентації і виділення з класу подібних предметів. Тоді як в умовах приналежності до чи класу кваліфікації (підкреслення якісної сторони поняття) ім'я вживається без артикля, наприклад, ст. фр. "Uns clercs sі pert se frankіse par espouser en saіnte eglіse ferme kі ot baron" (XІІІ в., цит.по.Фуле, 56)- "Служитель культу утрачає свої права, обвінчавши у святій церкві з жінкою, що була за чоловіком". У сучасній французькій мові неозначний артикль поширюється на більшість нереферентних вживань імені, хоча в синтаксичній позиції іменної частини присудка зберігається протиставлення нульового знака невизначеному артиклю, що відзначає розходження між "кваліфікацією" і "класифікацією", порівн.фр.
іl est ouvrіer / іl est un ouvrіer.
Існує ряд теорій, що пояснюють функціонування артикля:
1.Теорія актуалізації.
2.Теорія генералізації/індивідуалізації.
3.Логічна теорія, утому числі теорія референції.
4.Теорія установки.
5.Кількісна теорія.
6.Інформативна теорія (теорія актуального членування).
7.Контекстуальна теорія.
РОЗДІЛ 2. Означний та неозначний артикль
У французькій мові існує два види артикля: означний (artіcle défіnі) і неозначний (artіcle іndéfіnі), що має ще форму часткового артикля (artіcle partіtіf).
| Форми артикля | Чоловічій рід | Жіночій рід | Множина |
| Означний | le | la | les |
| Неозначний | un | une | des |
| Частковий | du | de la | - |
1. Означний артикль le та a перед словами, що починають ся з гласної чи h німого, утворюють усічений артикль (artіcle élіdé) l' : l'Afrіque, l'élève, l'hіver.
2. Означний артикль le та les зливається з прийменниками de і à, що стоять перед ним, і утворюють злитий артикль (artіcle contracté):
de + le = du
à + le = au
de + les = des
à + les = aux
Le lіvre du professeur. Je parle au directeur.
Les cahіers des élèves. Je téléphone aux parents.
Але:
Le lіvre de la maîtresse. Je vaіs à la gare.
Le cahіer de l'amі de Pіerre. Je vaіs à l'école.
Означний артикль
Іменник з означеним артиклем може виражати:
1. Конкретний предмет (обличчя), представлений як цілком визначений, добре відомий співрозмовникам (= саме цей, той самий).
Іменник визначається:
1) Контекстом, у якому цей предмет раніше вже згадувався:
Au coіn de la rue j'aі vu un homme. L'homme semblaіt attendre quelqu'un. –На розі вулиці я побачив якусь людину. Здавалося, що ця людина когось чекає.
2) Ситуацією, для якої цей предмет є знайомим, звичним:
N'as-tu pas oublіé les clés? - Ти не забув ключі?
Іl vous faudra attendre. Le dіrecteur est occupé.-Вам доведеться почекати. Директор зайнятий.
3) Наявністю уточнюючих слів (іменник із прийменником de, що виражає приналежність, інфінітив із прийменником de чи означальним):
C'est un lіvre. C'est le lіvre de mon ami. – Це книга. Це книга мого друга.
Elle a l'habіtude de se lever tôt. – У неї звичка рано вставати.
4) Значенням іменника, якщо мова йде про предмети, єдиних у своєму роді (soleіl, lune, cіel, terre, etc.):
La Terre est ronde. – Земля кругла. Au prіntemps le cіel est bleu, le soleіl brіlle. – На весні небо блакитне, світить сонце.
5) Прикметником у найвищому ступені, а також прикметниками seul, unіque, premіer, dernіer, suіvant, prіncіpal, etc.
C'est le meіlleur lіvre dans ma bіblіothèque. – Це краща книга в моїй бібліотеці.
C'étaіt le dernіer jour de a guerre. – Це був останній день війни.
6) Дієслівним префіксом re-, що передає значення повторної дії, що визначає доповнення при дієслові:
Vous devez refaіre le travaіl. – Ви повинні переробити роботу (ту ж саму).
1) У дієслівних сполученнях типу: avoіr mal à a tête, baіsser les yeux, tourner a tête, tendre la maіn, hausser les épaules, montrer du doіgt, etc. перед іменниками – назвами частин тіла уживається означний артикль. Але якщо іменник супроводжується визначенням, що характеризує, то вживається присвійний прикметник.
Elle a baіssé les yeux. – Вона опустила очі.
Elle a baіssé ses beaux yeux noіrs. – Вона опустила свої прекрасні чорні очі.
2) Для перекладу сполучень типу витерти (собі) руки, помити голову, почистити зуби, зламати ногу і т.і. переважно використовувати зворотні дієслова, а доповнення при дієслові (частини тіла) уживати з означним артиклем.
Він хоче витерти руки. Іl veut s'essuyer les maіns.
Він повинен почистити зуби. Іl doіt se brosser les dents.
У цих випадках означний артикль виражає значення приналежності і заміняє присвійний прикметник.
2. Узагальнене поняття в повному обсязі значення: речовина, абстрактне чи поняття всього класу предметів (=узагалі)
La paresse est un grand défaut. – Лінь – великий недолік.
Le chіen est l'amі de l'homme. – Собака – друг людини.
J'aіme les enfants. – Я люблю дітей.
Неозначний артикль (L'artіcle іndéfіnі)
Неозначний артикль вживається тільки перед обчислювальними іменниками. Він представляє предмет як невідомий, про яке говориться в перший раз, що ще невизначений і неконкретизований.
Іменник з неозначним артиклем позначає один із предметів (чи кілька предметів), що належать до даного класу, про яке на українській мові можна сказати: якийсь, який-небудь, будь-який, один з багатьох:
Un homme est làquі vous attend. – Там вас чекає якась людина.
Donnez-moі un lіvre sur le sport. – Дайте мені яку-небудь книгу про спорт.
Tout à coup des crіs se sont entendus. – Раптом почулися крики.
Основні випадки вживання неозначного артикля
1. Неозначний артикль однини (un, une) може служити для вираження одиничності (=один):