Синонімія фразеологізмів настільки поширене явище, що існують спроби класифікувати фразеологізми-синоніми. М.Т.Демський виділяє такі групи ФО-синонімів:
- рівнозначні чи дублети;
- семантичні або ідеографічні;
- стилістичні;
- експресивно-емоційні;
- семантико-стилістично-емоційні [27,с.42].
Класифікація, запропонована О.В.Куніним, наближена до тої, що зостосовується до слів-синонімів. Він виділяє ідеографічні синоніми, стилістичні та стилістико-ідеографічні [40,с.109-110].
У межах фразеологічної синонімії та варіантності особливий акцент буде робитися на взаємозамінюваних компонентах. О.В.Кунін поділяє взаємозамінювані компоненти на такі, які є синонімами за межами даної фраземи. “Взаємозамінювані компоненти, які є ідеографічними синонімами, що відносяться до одного стилістичного ряду, але відрізняються відтінками значень, можуть виражати свої відмінності у складі ФО” [38,с.1445]. Це явище можна пояснити втратою даними синонімами свого номінативного значення у складі ФО.
Дуже часто взаємозамінювані компоненти не є синонімами поза даною фраземою. “Такими компонентами переважно виступають дієслова, іменники і прикметники…” [38,с.1447]. Подібні лексеми у складі синонімічних фразеологізмів або фразем-варіантів ми будемо називати контекстуальними синонімами (розуміючи під контекстом сукупність лексем даної ФО).
Як видно, синонімія фразеологізмів дуже близька до лексичної синонімії. Вони не тільки можуть бути стилістично чи значеннєво диференційовані, а й можуть утворювати синонімічні ряди не тільки з двох, а й з трьох, чотирьох і більше фразеологізмів.
Явище фразеологічної антонімії менш вивчене, ніж синонімія. Як зазначає М.Т.Демський, при дослідженні явища антонімії “насамперед необхідно брати до уваги наявність протилежності в денотативних компонентах семантичної структури зіставлюваних фразем. Існує два види протилежності: протилежність всередині однієї сутності і протилежність між сутностями” [27,с.40]. Загальним визначенням фразеологічних антонімів може слугувати наступне: “Фразеологічні антоніми – це мінімум дві ФО, які асоціюються у свідомості як такі, що при зіставленні виключають одна одну за значенням і характеризують явища і предмети дійсності з різних, але суміжних сторін” [61,с.231].
О.В.Кунін звертає увагу на те, що обов’язкова ознака антонімів – це хоч би часткове співпадіння сполучуваності. В сучасній англійській мові вчений виділяє декілька семантичних типів фразеологічних антонімів. Наприклад, на основі семантичних типів лексичних антонімів [40,с.112].
Таким чином, у явищі фразеологічної антонімії спостерігається максимальне розходження тих самих смислорозрізнювальних ознак.
Що стосується фраземної полісемії, вона визнається не всіма фразеологами. Це пояснюється “по-перше, тим, що в багатьох випадках значення багатозначних фразем, як і багатьох слів, має дифузний характер. По-друге, тим, що багатозначних фразем порівняно мало” [27,с.36]. Якщо у полісемантичних словах виділяються прямі і переносні значення, то у фраземах можна виділити основне і похідне значення, адже воно виникає внаслідок перенесення. На думку А.І.Альохіної, про полісемію фразеологізму “можна говорити в тих випадках, коли одна й та сама одиниця в одному і тому ж звуковому складі і структурі має значення, що семантично пов’язані з іншими її значеннями [6,с.3].
Ще рідше від полісемії у фразеології виявляється явище омонімії. “Прикладом омонімії у фразеології можна вважати, коли значення фразеологізму несумісні між собою” [6,с.4]. Причин виникнення фразем-омонімів може бути декілька:
- в результаті паралельної метафоризації тієї самої дериваційної бази;
- завдяки метафоризації вільних синтаксичних конструкцій, що мають у своєму складі омонімічні складники;
- в результаті зіткнення запозиченої фраземи та фраземи, що виникла на національному мовному ґрунті [27,с.38].
Деякі фразеологи виділяють ще фраземи-пароніми, до яких належать “близькі за компонентним складом, але не тотожні семантично фраземи, найхарактернішою ознакою їх є неможливість взаємозамінюватися у мовленні [27,с.39].
Таким чином, системні зв’зки у сфері фразеології свідчать про значну близькість фразеологізмів та слів, а з іншого боку, свідчать про специфіку певних явищ у фраземіці.
Оскільки наше дослідження стосується психолінгвістики, незайвим буде зазначити зв’язок фразеологіії з психологією. Як зауважує В.Г.Гак, “лінгвісти прагнуть бачити в мові перш за все відображення соціальних сторін життя народу, його психології. Справжнє творче начало вбачається ними… в створенні нових значень, переосмислень, нових засобів номінації. В жодному розділі мовознавства зв’язок мовних форм з мисленням і одночасно культурою і історією народу не виявляється так яскраво і наочно, як у фразеології” [22,с.165]. Аналізуючи “Словник образних висловів” А.Рея та С.Шантро, В.Г.Гак звертає особливу увагу на те, що його укладачі, показуючи символізацію слів у фразеологізмах, досліджуючи розвиток фраземи, видів переносу, пов’язують це з “народною психологією” чи соціальною історією народу [22,с.165].
Л.П.Сміт підкреслює виразність ідіом, називаючи їх “ніби беззмістовними сполученнями”, і пояснює це тим, що “в самому людському розумі є певна невпорядкованість, якась схильність до нелогічного та абсурдного, небажання підкоритися здоровому глузду, що знаходить свій вияв в ідіоматичному мовленні. Нам треба, щоби слова мали певне значення, щоби наше мовлення було зрозумілим і дохідливим; в той самий час ми охоче вживаємо слова в незвичайному значенні, знаючи, що незвичайність та новизна впливають на уяву і додають мовленню жвавості та чарівності” [65,с.32].
Таким чином, фразеологія та предмет її вивчення - надзвичайно складні явища, що далекі від однозначного вирішення. Суперечливі погляди на природу компонентів сприяють різносторонньому підходу до їх розгляду. Аналіз робіт, присвячених даній проблемі, яскраво засвідчив, що виникнення та вживання ФО у мовленні, а також їхня природа – все пов’язане з людською психікою.
Феномен кольору.Особливості сприймання
Феномен кольору цікавив людство з давніх-давен. Люди намагалися пояснити це явище, з’ясувати його дію на мозок і психіку. Спроби розробити теорію кольору сягають ще часів Платона: “у Платона – колір… четвертий елемент відчуття. Особливо треба відзначити те, що він знає основу вчення про кольори та світлотіні” [24,с.145]. Ґрунтовно колір як фізичне явище описав І.Ньютон. Саме він виділив у спектрі 7 основних кольорів, виміряв довжину різних світлових хвиль, які і викликають кольорові відчуття. Однак говорити про колір як щось визначене не можна, це зумовлено неоднаковим сприйманням даного явища різними людьми [16,с.23]. Великим кроком в області кольорознавства стало вчення Й.В.Ґете про колір. Ось як він пояснює природу кольору: “кольори – діяння світла, діяння і страждання. В цьому розумінні ми можемо чекати від них розкриття природи світла. Кольори і світло стоять, правда, в самому точному взаємовідношенні один з одним… Колір є закономірною природою по відношенню до відчуття зору” [24,с.125,131-132]. Німецький філосооф піддає критиці певні положення ньютонівської теорії; і “хоча критика законів, відкритих Ньютоном, базувалась у Ґете не на фізичній основі і в цьому розумінні була позбавлена наукової доведеності, вивчення зв’язку “світло-колір-емоція” було великим його досягненням” [26,с.114].
Вивченням фізичних якостей спектральних кольорів займається кольорознавство. А вивчення психологічного впливу певних сполучень кольорів – кольорових гармоній - складає предмет естетики кольору.
В психології розробкою характеристик основних кольорів займався М.Люшер. Нас буде цікавити сприйняття кольору різними народами та психологічне його трактування. Адже ми розглядаємо вплив тих чи інших характеристик кольору на утворення мовних одиниць.
Багатство барв навколишнього світу своєрідно відображається в мові. Як зазначає у своїй статті А.Порожнюк, не в усіх мовах існує однакова кількість назв на позначення кольору. Навіть деякі основні кольори спектра не завжди мають окремі назви. Так, наприклад, в англійській мові існує одна лексема (blue) на позначення синього та блакитного кольорів. А червоний, оранжевий та жовтий у мовах африканських народів здебільшого мають одну лише назву. Кожна мова має свій спосіб “членування” спектра. Тобто колір пов’язаний з історією народу, його культурою, побутом, традиціями тощо [55,с.28].
Символізмові кольорів О.О.Потебня присвятив декілька сторінок у своєму дослідженні “О некоторых символах в славянской народной поэзии”.
Отже, для з’ясування певних питань, поставлених у даній роботі, необхідно звернутися до символічних значень кольорів та їх психологічної характеристики.
“Дослідженням мови поетичних творів… встановлено, що основу палітри фарб складають живописні означення чорний – червоний – білий” [31,с.66]. Дослідження фразеологізмів, до складу яких входять колороніми, також підтверджує думку про те, що лексеми на позначення червоного та білого кольорів зустрічаються якнайчастіше.
Чорний, як і білий, не входить до кольорів спектру, тому деякі психологи (зокрема М.Люшер) ними іґнорують. Однак Й.В.Ґете надає їм особливої ваги, ототожнює їх зі світлом і мороком. Вони є першоосновою утворення всіх інших кольорів: “для виникнення кольору необхідні світло і морок” [24,с.133].
Символічне значення чорного кольору, що ототожнюється з мороком, зустрічаємо у О.О.Потебні: “Подібно до того, як мороз, наближаючись до вогню, протистоїть йому за деяким символічним значенням, чорний колір, утворюючись від вогню, має значення безладу, ненависті, смутку, смерті, що є протилежним до переносних значень світла” [56,с.314].