ЗМІСТ
Вступ
1. Формування і структурні особливості комбінованих варіантів слова в українській мові
2. Лексико-семантичні групи комбінованих варіантів слова в українській мові
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Основною рушійною силою розвитку мовної системи є діалектична суперечність між наявними мовними засобами і потребами суспільства, що ростуть. В процесі розвитку і вдосконалення відбувається накопичення формальних засобів мови, що веде до порушення однозначності в області співвідношення плану змісту і плану виразу, в результаті чого одного значення набуває можливість реалізації в двох і більш модифікованих формах. Дане явище відображає суть формальної варіантності.
Необхідність глибокого і всебічного вивчення явища варіантності обумовлена його значенням для формування мовних норм і зумовлена активізацією наукового інтересу до питань культури мови, оскільки «доцільність /функціональність/ і варіативність представляють найважливіші сторони загальної проблеми культури мови, її серцевину».
Аналіз паралельних одиниць, що функціонують в мові, приводить до висновку про те, що їх варіантність може реалізуватися не тільки на одному із структурних рівнів, але і в прикордонних "міжрівневих" зонах або на декількох ступенях мовної ієрархії. При цьому варіюють одночасно акцентологічні, фонетичні, морфологічні і дериваційні ознаки лексем або частина цих ознак, наприклад: весняній – весняній - весінній, пелюстка – пелюсток, цвітіння – квітіння – квітнення і т.д.
Такі варіанти визначаються як комбіновані /КВ/.
У останні десятиліття питання варіантності мовних засобів постійно знаходяться у полі зору лінгвістів.
Ступінь вивченої явища комбінованій варіантності і пов'язаних з ним питань дають підстави визначити головні напрями даного дослідження:
1. Систематизувати комбіновані варіанти слова, що існують в українській мові.
2. Визначити шляхи їх виникнення.
3. Дати характеристику основним структурним типам комбінованих варіантів з урахуванням специфіки рівнів, на яких виявляється їх варіантність.
4. Досліджувати семантичні особливості і виділити основні лексико-семантичні розряди комбінованих варіантів слова.
5. Визначити місце комбінованих варіантів в системі тимчасової української мови з погляду їх нормативності і функціонування.
6. Проаналізувати стилістичні можливості варіантів змішаного типу.
1. ФОРМУВАННЯ І СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ КОМБІНІРОВАНИХ ВАРІАНТІВ СЛОВА В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
На формування комбінованої варіантності в українській мові великий вплив мають причини інтралінгвістичного та екстралінгвістичного порядку. Першорядного значення серед них набувають наступні:
• Постійний розвиток мови і вдосконалення його структури, що ведуть до зміни продуктивності паралельних акцентних, фонетичних, морфологічних і дериватів форм;
• взаємовплив нормованої літературної і діалектної мови;
• контакти української мови з іншими мовами;
• взаємодія співвідносних по значенню загальнолітературних, нормативних і розмовних елементів. Певна роль у формуванні комбінованих варіантів належить також індивідуальній мовній творчості.
На підставі визначення комбінованої варіантності як явища, що проектується одночасно на декілька мовних ярусів, виділяється дворівнева, трирівнева і чотирирівнева варіантність змішаного типу.
Дворівнева варіантність представлена шістьма групами.
Першу з них формують акцентуаційно-фонетичні варіанти /АФВ/ - лексичні одиниці, що реалізовують варіантні можливості паралельно на акцентуаційному і фонетичному рівнях мови: беськид – беськид – беськед – беськед – беськет – беськет, вдівство – вдівство – удівство – удівство, гугнявій – гунявій – гунявий.
Акцентуаційно-фонетичне варіювання в українській мові обумовлене:
• Взаємодією двох акцентних центрів в паралельних одиницях з різнооформленністю початкових кореневих або префіксних у – в;
• Звуковими відмінностями, в основі яких лежать якісні і кількісні зміни у складі приголосних фонем;
• З відмінностями у складі голосних фонем і приголосних фонем кореневої морфеми.
Акцентні коливання при цьому не порушують загальної акустичної зовнішності слів, що виражається у відсутності складового інтервалу або зсуву наголосу у АФВ не більше ніж на один склад.
Другу групу дворівневих КВ складають слова, що зберігають здібність до акцентуаційного варіювання в різних модифікаціях на морфологічному рівні, - акцентуаційно-морфологічні варіанти /АМВ/: засік – засік – засіка, тернослив – тернослив – терносливу - терносливу, ява – ява – яв. Акцентне варіювання властиво паралельним морфологічним формам чоловічого - жіночого, чоловічого - середнього, чоловічого - загального, жіночого - середнього роду, а також формам жіночого роду, що розрізняються типом відміни. Найбільш типове акцентне варіювання для двох-трьохскладових форм АМВ чоловічого і жіночого роду.
Акцентуаційно-дериваційні варіанти /АДВ/ є утвореннями комбінованого типу, що виникли в результаті існування в мові паралельних словотворчих засобів /суфіксів, набагато рідше - префіксів/ і що зберігають в одній або декількох паралельних формах дериватів акцентну дублетність: водопровід – водопровід – водовід, лощина - лощовина – лощовина, зимовий – зимовий – зимній.
АДВ мають два акцентні центри. Ними можуть бути: корінь і суфікс /іменник, прикметник, дієслово, прислівник/, корінь і флексія /іменник, прикметник/ суфікс і флексія /іменник, прикметник/, корінь і префікс /прислівник/, префікс і суфікс /прикметник/. Kpім того, акцентні центри можуть бути зосереджені і в межах суфіксальної частини /іменник/ або кореневої морфеми /прикметник/.
Формування фонетико-морфологічних варіантів /ФМВ/ є наслідком варіантних процесів, дія яких піддається лексема на фонетичному і морфологічному рівнях одночасно: блакить – блакит, сигара – цигара – цигаро, шосе – соше – соша.
На фонетичному рівні варіювання знаходить вираз в якісних і якісно-кількісних відмінностях складу голосних і приголосних фонем при звуковому оформленні кореневої морфеми, на морфологічному – в коливаннях свідчення роду, а також в коливаннях парадигми тієї або іншої родової форми. Варіювати може і такий морфологічний показник, як категорія числа.
Досить значну за об'ємом групу дворівневих КВ представляють варіанти фонетико-дериватів /ФДВ/: паромник – поромник – поромщик – поронник – поронщик, ворухливий – ворушливий – ворухливий – ворушкий, устигнути – встигнути – устигти – встигти.
Варіювання деривату імен іменників, прикметників, дієслів, говору і деяких інших частин мови може супроводжуватися фонетичним варіюванням при звуковій різнооформленності рівнозначних префіксів /у – в, від – од/ або кореневої морфеми – основного носія значення.
Варіювання лексичних одиниць на словотворчому рівні часто ускладнене морфологічним варіюванням: випадковість – випадок, мотоцикл – мотоциклет – мотоциклет, настрій – настроєність. Суть варіювання морфолого-деривату полягає в тому, що в рамках певних категорій роду і числа на морфологічному рівні варіюють дериваційні дублети, утворені за допомогою паралельних словотворчих засобів, а також тих, що виникли в результаті десемантизації окремих афіксів або параллельного використання в процесі деривату різних по морфемному складу основ.Паралельні деривати такого типу МДВ, основну частину яких складають іменники, варіюють в рамках чоловічого – жіночого, чоловічого – середнього, жіночого – середнього, чоловічого – жіночого – середнього роду або в межах однієї родової форми. До варіювання на морфологічному рівні підключаються також форми загального роду і категорії числа.
Трирівневі КВ представлені чотирма групами. Акцентуаційно-фонетико-морфологічні варіанти /АФМВ/: баклага – боклага – баклаг – боклаг, шеренга – шерега – шерег і под. розрізняються за трьома показниками:
• На акцентуаційному рівні – різними акцентними центрами
• На фонетичному рівні – якісними або якісно-кількісним складом голосних і приголосних в рамках кореневої морфеми
• На морфологічному рівні – паралельними родовими формами або парадигмальними характеристиками.
Другий тип трирівневих КВ репрезентують варіанти акцентуаційно-фонетико-дериватів /AФДB/: плеськуватій – пліськуватій – плеськатій – плеськоватій – пліськоватій. Для варіювання акцентуаційно-фонетико-деривату наступні закономірності: зсув центру наголосу з кореня на суфікс, з суфікса на флексію або з префікса на суфікс, звукове дублювання окремих префіксів або формальні відмінності в звуковому оформленні кореневої морфеми і синонімія словотворчих засобів, що беруть участь у формуванні АФДВ.
У окрему групу виділилися варіанти акцентуаційно-морфолого-дериватів /AMДB/: затішшя – затишок – затишок, розбіг – розбіг – розбіжка, самота – самотина – самотина– самотність. Акцентні позиції AMДB можуть бути зосереджені на корені і суфіксі, корені і флексії, корені і префіксі, префіксі і суфіксі, суфіксі і флексії або на кореневій морфемі. Морфологічне варіювання в даній групі КВ розповсюджується на категорії роду і числа. Співвідноситися можуть дві або три родові форми. Варіювання на морфологічному рівні може бути також наслідком розбіжностей парадигмальних показників АМДВ, що мають одну і ту ж родову форму. Як і в попередніх групах, варіантність деривату породжена головним чином співвідносністю ряду суфіксів і префіксів.
Останню групу трирівневих КВ представляють варіанти фонетико-морфолого-дериватів /ФМДВ/: помаранча – померанець – помаранч, убогість – вбогість – убозтво – вбожество – убозтво – вбозтво. Фонетичне варіювання в групі ФМДВ направлене на звукове преобразование префіксної морфеми /і – й, у – в, наявність-відсутність приставного в/ або кореня. До морфологічного варіювання понад усе схильна категорія роду ФМДB, що веде до співіснування рівнозначних форм чоловічого - жіночого, чоловічого - середнього, чоловічого - спільного, жіночого - середнього, чоловічого - жіночого - середнього роду.